Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №580/5791/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року справа № 580/5791/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Міністерства оборони України (далі – відповідач-1), Кабінету Міністрів України (далі – відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду звернень Позивача стосовно реалізації права на альтернативну (невійськову) службу в умовах воєнного стану;

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо незабезпечення належного розгляду звернення Позивача по суті поставлених питань;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути звернення Позивача відповідно до Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та з урахуванням правової позиції суду;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України надати належну відповідь по суті звернення Позивача в межах компетенції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі не надали належної відповіді на звернення, чим порушили вимоги чинного законодавства України.

Ухвалою від 19 червня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

02.07.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представник відповідача-1 просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що зважаючи на положення Інструкції № 735 та на суть порушених у зверненні позивача питань, а також враховуючи те, що порушені у скарзі питання не належать до компетенції Міністерства оборони України, скаргу позивача було передано на розгляд до органів військового управління (в межах системи Міноборони) до компетенції яких входить розв`язання порушених у скарзі питань. Оскільки із суті звернення вбачається, що проходження альтернативної (невійськової) служби заявнику необхідне саме замість військової служби за призовом під час мобілізації в особливий період, то для опрацювання та надання відповіді заявнику кінцевим виконавцем був визначений ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки призов на військову службу під час мобілізації в особливий період належить до повноважень саме територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. ІНФОРМАЦІЯ_2 а надав відповідь, в межах компетенції, на звернення позивача № 1021/4/290 від 07.04.2026.

03.07.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача-2 просила у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Секретаріат розглянув подане звернення та відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» листом від 17.02.2026 за № Б-4630/23- 26/1 надіслав до Міністерства оборони України для розгляду. Крім того, у відповідності до вимог законодавства, Секретаріат листом від 17.02.2026 № Б-4630/23-26/2 поінформовав позивача про надіслання зазначеного звернення до Міністерства оборони України.

06.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, яку позивач надіслав на електронну пошту суду, у якій вказав на його необґрунтованість та зазначив, що саме Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, який здійснює керівництво Збройними Силами України, затверджує нормативно-правові акти, організовує їх виконання та несе відповідальність за діяльність підпорядкованих органів у межах своїх повноважень. Тому твердження про повну відсутність компетенції Міністерства не відповідає законодавству. Відзив Міністерства оборони не містить спростування обставин, викладених у позовній заяві, а лише містить доводи щодо процесуального статусу відповідача. Відповідач не довів законності відмови у задоволенні заяви позивача та не спростував порушення його прав.

10.08.2026 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якій представник відповідача-1 вказав, зокрема, що чинне законодавство не наділяє відповідача на вирішення питань щодо заміни військового обов`язку по мобілізації альтернативною (невійськовою) службою.

14.08.2026 до суду надійшли додаткові пояснення, які позивач надіслав на електронну пошту суду.

23.09.2026 до суду надійшла відповідь на відзив КМ України, яку позивач подав через систему «Електронний суд», у якій позивач вказав на його необґрунтованість, зазначивши, що не просить суд зобов`язати Кабінет Міністрів України самостійно розробити або прийняти закон, а також не просить суд підмінити законодавця чи Уряд. Предметом спору є належний розгляд конкретного звернення громадянина та отримання мотивованої відповіді по суті порушених питань у межах компетенції відповідного органу. Якщо певне питання не належить до компетенції Кабінету Міністрів України, це має бути встановлено і мотивовано, а не презюмовано лише фактом пересилання звернення до Міністерства оборони України.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що позивач направив до Кабінету Міністрів України звернення, у якому просив надати офіційне правове роз`яснення щодо порядку реалізації альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану та вжити невідкладних заходів для організації реального механізму альтернативної служби відповідно до Конституції України.

Секретаріат Кабінету Міністрів України відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» листом від 17.02.2026 № Б-4630/23- 26/1 надіслав звернення до Міністерства оборони України для розгляду.

Міністерство оборони України передало звернення для розгляду до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 07.04.2026 № 1021/4/290 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача, що організація механізму альтернативної служби, передбаченої статтею 35 Конституції України, до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_4 не відноситься. Частиною 2 статті 35 Конституції України визначено, що «Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей». Частиною 2 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» регламентується, що «В умовах воєнного стану або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень». Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026 (Указ затверджено Законом № 4757-ІХ від 14.01.2026) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб.

Бездіяльність відповідачів щодо неналежного розгляду звернення по суті позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що фактичними підставами позову позивач вказує те, що жоден орган державної влади не надав реального механізму реалізації конституційного права та не прийняв рішення по суті поставленого питання у зв`язку із чим фактично виник стан правової невизначеності. В обґрунтування правових підстав позову позивач зазначив про порушення ст. ст. 8, 35, 64 Конституції України.

Під час надання оцінки зазначеним підставам суд зазначає таке.

Відповідно до статей 8, 35, 64 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Аналіз вказаних норм Конституції України вказує на те, що вони не стосуються порядку розгляду звернень громадян.

Суд врахував, що позивач не зазначив у позові жодних інших положень нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері звернення громадян та які, на його думку, порушили відповідачі, що вказувало б на допущення ними протиправної бездіяльності.

З урахуванням зазначеного суд вважає необґрунтованими правові підставу позову.

Суд звертає увагу, що в силу положень статей 4, 5, 160 Кодексу адміністративного судочинства України не вправі за позивача визначати підставу для задоволення його позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що необґрунтованість правових підстав, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у спірних правовідносинах, є підставою для відмови у їх задоволенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 );

2) відповідач-1 – Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00031101);

3) відповідач-2 – Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 12/2).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 02.10.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК