Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №560/1463/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1463/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2025 по 29.12.2025 та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29.03.2025 по 29.12.2025.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2025 по 29.12.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29.03.2025 по 29.12.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 29.03.2025 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 29.12.2025.

Позов обґрунтований тим, що 29.03.2025 позивача переміщено з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 . Індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, право на яку підтверджено рішенням суду, відповідач виплатив лише 29.12.2025. Позивач вважає, що у зв`язку з цим він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації. Заяву позивача від 08.01.2026 про нарахування цих сум відповідач залишив без відповіді.

Ухвалою від 02.02.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що норми законодавства про працю на військовослужбовців не поширюються. На день виключення позивача зі списків особового складу спірна сума йому ще не належала, оскільки присуджена судовим рішенням, тому вини відповідача в її невиплаті немає. Спір стосувався права на виплату, а не її розміру. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказує, що індексація у 2016-2018 роках не нараховувалась, виплачена сума має разовий характер, а право на компенсацію виникає лише в разі несвоєчасного виконання рішення суду.

У доповненні до відзиву відповідач зазначив, що позивача не звільнено з військової служби, а виключено зі списків особового складу у зв`язку з переміщенням до військової частини НОМЕР_2 , де він продовжує проходити службу та отримувати грошове забезпечення. Тому підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України немає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта - командира відділення пожежної обслуги.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.03.2025 № 94 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.03.2025 № 18-РС на посаду командира відділення пожежної обслуги військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, та 29 березня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини. Вислуга років у Збройних Силах України на день виключення зі списків становить: календарна - 14 років 05 місяців 15 днів.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі № 560/9821/25 визнано протиправним нарахування військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 виходячи з місяця підвищення доходів грудня 2015. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати/перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 як місяця підвищення доходів, який враховується для розрахунку індексації.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на це рішення повернуто особі, яка її подала.

На виконання рішення суду відповідач 29.12.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 82 370,63 грн, що підтверджується випискою про зарахування коштів та визнається відповідачем.

08.01.2026 позивач подав відповідачу заяву про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку і компенсації втрати частини доходів. Доказів розгляду цієї заяви та виплати зазначених сум відповідач не надав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідальність, встановлена статтею 117 КЗпП України, настає за затримку розрахунку саме при звільненні, тобто у разі припинення трудових (службових) відносин.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд встановив, що позивача не звільнено з військової служби ні в запас, ні у відставку. Його призначено на посаду у військовій частині НОМЕР_2 і виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби. Військову службу позивач продовжує проходити без перерви і отримує грошове забезпечення за новим місцем служби. Таке виключення зі списків не є закінченням проходження військової служби і не є звільненням.

Оскільки звільнення позивача не відбулося, обов`язок провести з ним розрахунок при звільненні у відповідача не виник. Стаття 117 КЗпП України встановлює міру відповідальності, тому не може застосовуватися до випадків, які нею не охоплені, зокрема до переміщення військовослужбовця між військовими частинами. Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач, ухвалені у справах про звільнення військовослужбовців з військової служби.

Аналогічний за своєю правовою суттю підхід щодо розмежування остаточного звільнення особи зі служби та її внутрішнього службового переміщення (переведення) для цілей застосування статті 117 КЗпП України сформульовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23, в якій зазначено, що саме по собі виключення особи зі списків особового складу не свідчить про закінчення проходження нею служби, якщо таке виключення зумовлене переведенням до іншого підрозділу, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням, а не остаточним звільненням особи зі служби. Лише виключення зі списків у зв`язку із звільненням підтверджує факт закінчення проходження служби. Відповідно, якщо на момент виникнення спірних правовідносин служба особи не була завершена, а особа продовжувала виконувати службові обов`язки на новому місці служби, фактичні обставини не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, а тому ця норма не підлягає застосуванню.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

Отже, вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про зобов`язання його нарахувати і виплатити задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 зазначив, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Крім того, у цій постанові Верховний Суд послався на свою постанову від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 та зазначив, що в ній Суд констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач у встановлені строки позивачу не виплатив, а виплатив її лише 29.12.2025. Отже, одночасно з виплатою індексації у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за час затримки її виплати.

Доводи відповідача про те, що індексація не була нарахована, що виплачена сума має разовий характер і що право на компенсацію виникає лише після набрання рішенням суду законної сили, суперечать наведеним висновкам Верховного Суду. Сума індексації грошових доходів прямо віднесена до доходів, які не мають разового характеру, а право на компенсацію не залежить від того, чи була ця сума попередньо нарахована.

Позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію за період затримки з 29.03.2025 по 29.12.2025. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Заявлений період охоплюється періодом затримки виплати індексації, тому суд вирішує спір у межах цього періоду.

Компенсацію позивачу не нараховано і не виплачено ні одночасно з виплатою індексації, ні за його заявою від 08.01.2026. Тому бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності невиплати компенсації втрати частини доходів не довів.

З огляду на викладене позов належить задовольнити частково.

Позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати як учасник бойових дій. Доказів понесення інших судових витрат сторони не подали, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2025 по 29.12.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виплаченої 29.12.2025, за час затримки її виплати, починаючи з 29.03.2025 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 29.12.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя В.К. Блонський