Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №560/11291/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/11291/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позов обґрунтований тим, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років, проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців і до відповідальності не притягувався. Він вважає, що відповідає всім вимогам для виплати винагороди, крім однієї: був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану. Цю вимогу позивач називає дискримінаційною щодо осіб, які уклали контракт до 24.02.2022 та продовжили службу під час воєнного стану.

Ухвалою від 11.02.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що право на винагороду мають лише особи, прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, а позивач уклав контракт до його введення. Умови виплати є кумулятивними, і решта обставин не компенсує відсутності цієї умови. Розмежування за моментом прийняття на службу відповідає меті акта, тому не є дискримінацією. Зміни до постанови розширювали коло отримувачів лише щодо окремих категорій і не поширили її на осіб, які проходили службу за контрактом до воєнного стану. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, на які посилається позивач, не є висновками Верховного Суду, а практика в подібних справах є суперечливою.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги, повторив доводи про дискримінаційність вузького тлумачення пункту 4 постанови та зазначив, що під час воєнного стану продовжив проходження служби і дію контракту.

У запереченні відповідач вказав, що наведене позивачем посилання на судове рішення у справі № 580/3881/20 не стосується спірних правовідносин. Підстав для легітимних очікувань у позивача немає, оскільки норма на нього не поширюється і жодного акта на його користь не приймалося. Принцип тлумачення на користь особи застосовується лише за неоднозначності норми, якої в цьому випадку немає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, має військове звання лейтенант та статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 ).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) позивач проходить військову службу з квітня 2019 року: у військовій частині НОМЕР_3 , з травня 2019 року по серпень 2022 року у військовій частині НОМЕР_4 , з серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2026 № 1634/13244 позивач перебуває на військовій службі у цій військовій частині з 19 серпня 2022 року.

За посвідченням офіцера серії НОМЕР_5 , виданим 10.10.2024, військове звання молодший лейтенант присвоєне позивачу наказом від 23.09.2024 № 305, чергове військове звання лейтенант присвоєне у вересні 2025 року.

Витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 підтверджується виплата позивачу додаткової винагороди за участь у бойових діях за періоди з вересня 2022 року по лютий 2025 року. Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи від 07.05.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності відсутні. Ці обставини відповідач не заперечує.

Представник позивача звернувся з адвокатським запитом від 25.04.2026 № 25-04/2026 щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди. Листом від 05.05.2026 № 1634/12496 відповідач повідомив, що позивач проходить військову службу за контрактом, який був укладений до початку реалізації експериментального проекту (до 2022 року), не належить до категорії осіб, щодо яких проводиться проект, тому підстави для оформлення документів на виплату винагороди в розмірі 1 млн грн відсутні.

Позивач, вважаючи , що має право на вищевказану грошову винагороду, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Згідно з абзацом другим пункту 1 Порядку реалізації експериментального проекту, затвердженого Постановою № 153, метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Відповідно до абзаців шостого - дев`ятого пункту 4 Постанови № 153 виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема, на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

З наведених норм слідує, що право на винагороду виникає за одночасної наявності таких умов. Особа до набрання чинності Постановою № 153 у віці до 25 років була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, введеного з 24.02.2022. Вона проходить військову службу. Вона брала безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Немає обставин, за яких винагорода не виплачується.

Умова щодо прийняття або призову на військову службу саме під час воєнного стану сформульована чітко і не допускає іншого прочитання. Перебування позивача в офіцерському званні права на винагороду не виключає, оскільки він проходив військову службу і був атестований до присвоєння первинного офіцерського звання. Однак і для цієї категорії абзац шостий пункту 4 Постанови № 153 вимагає відповідності умовам абзацу другого цього пункту.

Суд встановив, що позивач розпочав проходження військової служби до 24.02.2022. Цю обставину визнають обидві сторони. Отже, він не був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану і цій умові абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 не відповідає.

Доводи позивача про те, що під час воєнного стану він продовжив дію контракту, цього висновку не змінюють. Дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану в силу пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-XII. Таке продовження не є прийняттям на військову службу, оскільки служба позивача не припинялася і не розпочиналася знову.

Щодо доводів про дискримінацію суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Розмежування, встановлене абзацом другим пункту 4 Постанови № 153, ґрунтується не на особистих ознаках військовослужбовця, а на моменті його вступу на військову службу. Цей критерій прямо пов`язаний з метою експериментального проекту: залучення громадян віком від 18 до 25 років до військової служби під час воєнного стану та створення для цього додаткових мотиваційних чинників. Особи, які вступили на службу до введення воєнного стану, і особи, які зробили це під час воєнного стану, виходячи з цієї мети, не перебувають в однаковому становищі.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Жоден акт вищої юридичної сили не передбачає виплати спірної винагороди військовослужбовцям, прийнятим на службу до введення воєнного стану. Розміри грошового забезпечення відповідно до пункту 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлює Кабінет Міністрів України. Коло отримувачів винагороди визначено у Постанові № 153 і, двічі вносячи до неї зміни, на таких осіб її дію не поширено. Суд не може замість Кабінету Міністрів України розширити це коло. Постанова № 153 у цій частині нечинною не визнавалася, і така вимога в цій справі не заявлена.

Посилання позивача на принцип легітимних очікувань суд відхиляє. Норма, яка на особу не поширюється, не може породжувати в неї обґрунтованого очікування отримати виплату. Жодного рішення про визнання за позивачем права на винагороду відповідач не приймав і з першого звернення повідомив про відсутність підстав для виплати. З тих самих причин не підлягає застосуванню підхід щодо покладення на державу ризику помилки її органу.

Принцип тлумачення норми на користь особи застосовується за неоднозначності норми. Абзац другий пункту 4 Постанови № 153 у частині моменту прийняття на службу такої неоднозначності не містить.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення окружних та апеляційних адміністративних судів, на які посилається позивач, такими висновками не є. Наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені в інших правовідносинах і пункту 4 Постанови № 153 не стосуються.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів, що відмова у виплаті винагороди відповідає абзацу другому пункту 4 Постанови № 153.

З огляду на викладене відмова відповідача є правомірною, а підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу винагороду немає. Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )

Головуючий суддя В.К. Блонський