Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №760/24533/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/24533/25 2/760/7732/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Майстренка О.М., при секретарі судового засідання Васильчук С.Ю., за участі представника позивача, адвоката Янчука А.А., представника відповідача, адвоката Стрикаля О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - позивач) звернулося до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення інфляційних витрат, 3 % річник за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 979479 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» та відповідачем було укладено кредитний договір

№ 260/РП/39/2007-840, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 147175 доларів США, а позичальник зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит у повному обсязі.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки від 16.11.2007, за умовами якого Поручитель зобов`язалася відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникають з кредитного договору.

Позичальник не виконував свої обов`язки за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим ПАТ «КБ «Надра» зверталось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2010 позов

ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1486909,71 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23.04.2014 рішення місцевого суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», стягнуто на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16.11.2007 у розмірі 1483302,83 грн, з яких: 145479,51 доларів США, що еквівалентно 1156576,65 грн заборгованість за кредитом; 23707,47 доларів США, що еквівалентно 188476,73 грн заборгованість по відсотках; 21243,86 грн пеня; 14717,50 доларів США, що еквівалентно 117005,60 грн штраф. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У подальшому, між ПАТ «КБ «Надра» та позивачем був укладений договір № GL3N216868 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2020, посвідчений Розсохою С.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 2096.

Згідно вказаного договору позивач набув право вимоги, у тому числі за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16.11.2007 та за договором забезпечення до нього.

За вказаного позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3 % річних у сумі 979479 грн та понесені судові витрати.

Склад суду визначено відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначеного головуючого суддю Українця В.В.

У подальшому головуючим суддею Українцем В.В. заявлено самовідвід на підставі

п. 5 ч. 1 ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.12.2025 заяву про самовідвід головуючого судді задоволено та передано справу для визначення судді в порядку розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначеного головуючого суддю Майстренка О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначено підготовче судове засідання, відповідачу в порядку ст. 178 ЦПК України встановлено 15-денний строк для подання відзиву з викладенням заперечення проти позову.

27 січня 2026 року відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з не направленням позивачем копії позовної заяви з додатками засобами поштового зв`язку, що передбачено ЦПК України.

29 січня 2026 року представником позивача подано клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із зайнятістю останнього у іншому судовому засіданні.

Підготовче судове засідання яке мало відбутися 29.01.2026 перенесено на 10.03.2026.

У підготовче судове засідання 10.03.2026 з`явився представник відповідача в якому останній просив залишити позовну заяву без руху у зв`язку з не направленням позивачем копії позовної заяви з додатками засобами поштового зв`язку, що передбачено ЦПК України.

Представник позивача у підготовче судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду надійшли заяви про перенесення судового засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі.

До суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків в якій останній повідомив суд, що недоліки зазначені в ухвалі Солом`янського районного суду м. Києва від 10.03.2026 усунуто.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.03.2026 продовжено розгляд справи та призначено підготовче судове засідання на 21.05.2026.

У підготовче судове засідання призначене на 21.05.2026 з`явився представник відповідача, яким заявлено клопотання про повернення позовної заяви. Представник позивача у судове засідання не з`явився у зв`язку з чим підготовче судове засідання було перенесено на 09.06.2026.

У підготовче судове засіданні, яке призначено на 09.06.2026 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримав заявлене клопотання про повернення позовної заяви. Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання. Головуючим суддею у підготовчому судовому засіданні було постановлено ухвалу, якою відмовлено у поверненні позовної заяви у зв`язку з усуненням недоліків, які були заявлені позивачем у заяві по повернення.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09.06.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 23.07.2026.

06 липня 2026 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі вважає доводи викладені у позовній заяві безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству України.

23 липня 2026 року у судове засідання з`явились представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні було оголошену перерву до 22.09.2026.

22 вересня 2026 року у судове засідання з`явились представники сторін. У судовому засіданні було завершено дослідження письмових доказів та заслухано додаткові пояснення учасників справи за результатом дослідження письмових доказів.

У судових дебатах представник позивача просив позов задовольнити, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Після стадії судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України оголошено дату та час проголошення судового рішення - 02.10.2026.

Заслухавши думку учасників справи дослідивши матеріали надані сторонами, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 16.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» та відповідачем було укладено кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 147175 доларів США, а позичальник зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит у повному обсязі.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки від 16.11.2007, за умовами якого Поручитель зобов`язалася відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникають з кредитного договору.

Позичальник не виконував свої обов`язки за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим ПАТ «КБ «Надра» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2010 позов

ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі

1486909,71 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23.04.2014 рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», стягнуто на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16.11.2007 у розмірі 1483302,83 грн, з яких: 145479,51 доларів США, що еквівалентно 1156576,65 грн заборгованість за кредитом; 23707,47 доларів США, що еквівалентно 188476,73 грн заборгованість по відсотках; 21243,86 грн пеня; 14717,50 доларів США, що еквівалентно 117005,60 грн штраф. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У подальшому, між ПАТ «КБ «Надра» та позивачем був укладений договір № GL3N216868 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2020, посвідчений Розсохою С.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 2096.

Відповідно до п. 2. 1. Договору № GL3N216868 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23.04.2020 (далі - Договір) за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим

Договором, права вимоги Банку до позичальників, та заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у Додатку № 1, до цього Договору, надалі за тестом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов?язки Боржників або які зобов?язані виконати обов?язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та договорами поруки та договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.2. Договору Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1. цього Договору, набуває наступні права кредитора за основними договорами: право вимагати належного виконання Боржниками зобов?язань за основними договорами щодо сплати Боржниками грошових коштів у сумах, вказаних у Додатку № 1 до цього договору та визначених на момент набуття Новим Кредитором Права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття Права вимоги процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття Прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пеней), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов?язань у випадках та на умовах, встановлених Основними договорами. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора відповідно до цього Договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги. До Нового кредитора не переходять права на нарахування процентів за користування.

Боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.

Отже, згідно вказаного договору позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16.11.2007 за борговим зобов`язанням визначеним у доларах США.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом спору у цій справі є стягнення суми заборгованості передбачені ст. 625 ЦК України нараховані позивачем за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи первісний кредитор після набрання законної сили рішенням суду законної сили, для примусового виконання рішення не звертався до органів примусового виконання.

Після переходу прав вимоги до позивача позивач не звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні як те вимагає чинне законодавство України.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

У рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13.12.2012 у справі

№ 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»). У п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності, пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ .

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV .

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим.

Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні, право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку.

Отже, суд погоджується із позицією відповідача, що до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того суд зазначає, що згідно кредитного договору № 260/РП/39/2007-840 від 16.11.2007 грошові кошти надані відповідачеві були не в національній валюті, а в доларах США. Відповідно право грошової вимоги до позивача перейшло в доларах США.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Так, у ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII вказано, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово викладав правову позицію, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16; від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц; від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц; від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц).

Отже, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, а тому нарахування позивачем інфляційних втрат на заборгованість

За вищенаведеного суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

З огляду на ухвалення рішення про відмову у позові та відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись викладеним та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України суд,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю

«УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС», код ЄДРПОУ 43212924, місцезнаходження: 04073, м. Київ, пр-т С. Бандери, 28-А;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О. Майстренко