Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №500/592/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/592/26

02 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17 жовтня 2025 року № 192350011210 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати в страховий стаж періоди: період проходження військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985, період навчання згідно довідки № 759 від 28.08.2002; період роботи з 10.07.1998 по 29.12.2001, згідно довідки № 850 від 08.10.2025; періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996; періоди роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001; період роботи з 01.07.2000 по 29.12.2001 згідно довідки № 759 від 28.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області призначити та виплатити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення за пенсією 29.10.2025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

15.09.2025 позивач звернувся із відповідною заявою, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.09.2025 № 192350011210 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що при обчисленні страхового стажу відповідачем безпідставно не враховано окремі періоди його трудової діяльності, зокрема періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою колгоспника, період роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001, а також період роботи з 01.07.2000 по 29.12.2001. Крім того, не враховано період навчання з 01.09.1980 по 19.07.1983.

09.10.2025 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами її розгляду рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.10.2025 № 192350011210 у призначенні пенсії також відмовлено з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому органом Пенсійного фонду визначено страховий стаж позивача у розмірі 26 років 1 місяця 23 днів та не зараховано, зокрема, період проходження військової служби з 19.11.1982 по 21.10.1985, а також період роботи з 10.07.1998 по 29.12.2001.

Позивач вважає, що зазначені періоди підлягають зарахуванню до його страхового стажу, оскільки підтверджуються наданими ним документами, а недоліки в їх оформленні, розбіжності в окремих датах та відсутність відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб не можуть бути підставою для неврахування фактично набутого ним стажу. У зв`язку з цим позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним та таким, що прийняте без належного врахування всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про його пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді від 16.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.02.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років виникає за наявності не менше 32 років страхового стажу. За результатами опрацювання поданих позивачем документів страховий стаж позивача визначено у розмірі 26 років 1 місяця 23 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Відповідач зазначив, що відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється органами Пенсійного фонду за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до запровадження такого обліку – на підставі документів, визначених законодавством. Основним документом, що підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка, а за відсутності необхідних або належно оформлених записів стаж може підтверджуватися іншими документами відповідно до Порядку № 637. Щодо періодів роботи позивача в КГСП "Світанок" відповідач вказав, що період з 10.07.1998 по 29.12.2001 не може бути повністю зарахований до страхового стажу, оскільки у довідці № 850 від 08.10.2025 відсутня дата звільнення, а за даними персоніфікованого обліку за період з 01.07.2000 по 29.12.2001 відсутні відомості про сплату страхових внесків. У зв`язку з цим зазначений період було враховано лише частково на підставі довідки № 759 від 28.08.2025.

Також відповідач звертає увагу на те, що періоди роботи, служби та навчання до 01.01.2004 підтверджуються відповідними документами, зокрема трудовою книжкою, військовим квитком, дипломом або уточнюючими довідками, тоді як з 01.01.2004 страховий стаж визначається за даними про сплату страхових внесків. Щодо періоду навчання позивача з 01.09.1980 по 19.07.1983 відповідач зазначив, що такий період уже зараховано до страхового стажу. Натомість період проходження строкової військової служби не зараховано, оскільки відповідно до довідки № 169 від 08.09.2025 позивач проходив військову службу з 19.11.1982 по 31.10.1985, тобто період служби перевищує встановлений строк та частково перетинається з періодом навчання.

24.02.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що відповідно до статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" реєстр застрахованих осіб формується на підставі відомостей, поданих страхувальниками, зокрема щодо нарахування та сплати страхових внесків. Відомості, що містяться у реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення страхового стажу та призначення страхових виплат, а внесення змін і уточнень до таких відомостей здійснюється у встановленому законодавством порядку. Щодо страхового стажу позивача, то зазначено, що до нього не зараховано період проходження військової служби з 19.11.1982 по 31.10.1985, оскільки зазначений період перевищує встановлений строк служби та перетинається з періодом навчання. Також не зараховано період роботи з 10.07.1998 по 29.12.2001, оскільки у довідці № 850 від 08.10.2025 відсутня дата звільнення з роботи, а в системі персоніфікованого обліку відсутні відповідні відомості. Водночас частину зазначеного періоду враховано до страхового стажу на підставі довідки № 759 від 28.08.2025.

Крім того, представник відповідача заперечує проти вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію, посилаючись на те, що вирішення питання щодо призначення пенсії належить до повноважень органів Пенсійного фонду України. На думку відповідача, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні його компетенції, а питання щодо призначення пенсії має вирішуватися органом Пенсійного фонду України за результатами розгляду поданих позивачем документів та з урахуванням вимог законодавства.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові та відзиві на позовну заяву, суд встановив наступні обставини.

15.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відділу обслуговування громадян № 8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказану заяву та додані до неї документи передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 23.09.2025 № 192350011210, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що для призначення пенсії за віком у 2025 році необхідно мати не менше 32 років страхового стажу, тоді як страховий стаж позивача визначено у розмірі 23 років 3 місяців 11 днів.

При обчисленні страхового стажу за результатами розгляду поданих документів не враховано окремі періоди трудової діяльності та навчання позивача. Зокрема, не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996, у зв`язку з недоліками її оформлення, а також період роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001 через розбіжність між датою звільнення та датою наказу про звільнення. Вказаний період зараховано частково на підставі довідки № 352 від 28.08.2025. Також не враховано період роботи з 01.07.2000 по 29.12.2001 у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб. Період навчання з 01.09.1980 по 19.07.1983 не зараховано з огляду на його перетин із періодами роботи та військової служби.

09.10.2025 позивач повторно звернувся до відділу обслуговування громадян № 8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказану заяву та додані до неї документи передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За результатами повторного розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 17.10.2025 № 192350011210, яким позивачу також відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У цьому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 1 місяць 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 2025 році.

При повторному розгляді не зараховано до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 19.11.1982 по 21.10.1985 у зв`язку з тим, що зазначений період перевищує встановлений строк та перетинається з періодом навчання. Крім того, не зараховано період роботи з 10.07.1998 по 29.12.2001, оскільки у довідці № 850 від 08.10.2025 відсутня дата звільнення з роботи, а відповідні відомості відсутні в системі персоніфікованого обліку. Зазначений період частково враховано на підставі довідки № 759 від 28.08.2025.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985 та періоду навчання згідно довідки №759 від 28.08.2002.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема, військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, довідки архівних і військово-лікувальних установ

Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, але при цьому як законодавство, що діяло на момент проходження позивачем військової служби, так і чинне законодавство містять особливі умови для зарахування військової служби до страхового стажу.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 2Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, відповідно до якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

З аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що період проходження військової служби зараховується до загального трудового стажу.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року №686/8090/17.

Проходження позивачем військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985 підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 28.10.1983, а також довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.11.2025 № 211.

Водночас судом встановлено, що підставою для неврахування відповідачем періоду проходження військової служби було, зокрема, посилання на його перетин із періодом навчання позивача. Такий висновок відповідача ґрунтується на відомостях, зазначених у довідці № 169 від 08.09.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 19.11.1982 по 31.10.1985.

Разом з тим, зазначені у цій довідці відомості щодо дати початку військової служби не відповідають іншим документам, наданим позивачем та наявним у матеріалах справи. Так, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 28.10.1983 та довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.11.2025 № 211 позивач проходив строкову військову службу з 19.11.1983 по 31.10.1985. При цьому у зазначеній довідці № 211 прямо вказано, що відомості про період військової служби наведені на підставі облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_2 .

Таким чином, початок проходження позивачем військової служби припадає на 19.11.1983, тобто після закінчення навчання у Підволочиському МПТУ-20, яке, відповідно до довідки № 156 від 27.08.2025, тривало з 01.09.1980 по 19.07.1983. Отже, періоди навчання та проходження військової служби не перетинаються.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що неврахування відповідачем періоду проходження позивачем військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985 з підстав його перетину з періодом навчання є безпідставним, оскільки ґрунтується на помилковому зазначенні дати початку військової служби у довідці № 169 від 08.09.2025. Натомість факт та період проходження військової служби підтверджуються військовим квитком та уточнюючою довідкою уповноваженого органу.

Відтак, період проходження позивачем військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо періоду навчання згідно з довідкою №759 від 28.08.2002 суд зазначає, що, як убачається з форми РС-право за номером ПС 192350011210 та не заперечується відповідачем у відзиві, вказаний період уже зараховано до страхового стажу позивача. Крім того, посилання позивача на довідку №759 від 28.08.2002 стосується відомостей про кількість вироблених трудоднів та трудову участь у колгоспі "Світанок", а не періоду навчання.

З огляду на те, що спірний період навчання вже зараховано відповідачем до страхового стажу позивача, підстави для повторного його зарахування відсутні. Відтак позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо зарахування періодів роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996 та періоду роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001.

Вимоги до заповнення трудових книжок викладені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58), Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162), які діяли в спірний період.

Відповідно до Інструкції № 58 та Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Крім того, Інструкцією №58 та Інструкцією № 162, що діяли у спірні періоди роботи позивача, унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника - прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення. У графi 4 трудової книжки зазначається пiдстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керiвника пiдприємства, дата його видачi i номер.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192350011210 від 23.09.2025, до страхового стажу позивача не враховані періоди роботи згідно відомостей трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996.

Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане кореспондується також з положеннями постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі Постанова №310) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок).

Згідно п. 5 Постанова №310 в трудову книжку колгоспника вносяться, в тому числі, відомості про трудову участь, а саме: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві, та стан його виконання.

Крім того, в трудовій книжці колгоспника відображені кількість відпрацьованих трудоднів (час роботи за фактичною тривалістю).

Відмовляючи у зарахуванні періоду роботи за трудовою книжкою колгоспника, вказується, що на титульній сторінці запис дати народження особи зазначений не повністю.

Проте, суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Щодо зарахування періоду роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок.

Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996, яка містить записи щодо спірних періодів роботи в КСП імені Шевченка з 1993 по 1998 роки.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні положення). Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996 позивач в 1993 році прийнятий в члени колгоспу ім. Шевченка Підволочиського району - протокол № 6 від 05.04.1993 та працював :

в 1993 році кількість вироблених людиноднів за рік 95, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247;

в 1994 році кількість вироблених людиноднів за рік 118, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247;

в 1995 році кількість вироблених людиноднів за рік 300, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247;

в 1996 році кількість вироблених людиноднів за рік 292, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247;

в 1997 році кількість вироблених людиноднів за рік 166, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247;

в 1998 році кількість вироблених людиноднів за рік 57, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів за рік) 247.

Таким чином записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.04.1996 позивача у відомостях про роботу вказано про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Стосовно порядку зарахування стажу в колгоспі, то суд зауважує, що такий підлягає зарахуванню позивачу з урахуванням трудової участі в господарстві та при виконанні встановленого мінімуму трудової участі або не виконанні такого з поважних причин, зараховується весь період роботи.

Тобто обчислення стажу роботи в колгоспі залежить від кількості відпрацьованих трудоднів, після 01.01.1965 період роботи зараховується за фактичною тривалістю, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

У даному випадку відомості трудової книжки колгоспника позивача НОМЕР_1 від 10.04.1996, а також довідка Комунальної установи "Трудовий архів Підволочиської селищної ради Тернопільської області" від 02.10.2025 № 273 є достатніми доказами для зарахування періоду роботи позивача в колгоспі імені Шевченка з 05.04.1993 по 31.05.1998 до страхового стажу за фактичною тривалістю.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що представником позивача у позовних вимогах заявлено про зарахування до страхового стажу періоду роботи в КСП ім. Шевченка з 22.01.1993 по 29.12.2001. Водночас із матеріалів справи вбачається, що окремими документами підтверджується членство позивача в колгоспі з 1981 року, однак сам по собі факт членства у колгоспі не свідчить про фактичне виконання ним трудових обов`язків у відповідний період

Як встановлено судом, фактичне прийняття позивача на роботу до колгоспу ім. Шевченка відбулося 05.04.1993, що підтверджується протоколом № 6 від 05.04.1993, а звільнення з роботи та припинення членства у колгоспі – 31.05.1998, що підтверджується протоколом № 5 від 31.05.1998 а також інформацією трудової книжки колгоспника позивача НОМЕР_1 від 10.04.1996. Отже, саме період з 05.04.1993 по 31.05.1998 підтверджується наявними у справі доказами як період фактичної роботи позивача в колгоспі та підлягає зарахуванню до страхового стажу за фактичною тривалістю.

При цьому зазначення представником позивача періоду роботи з 22.01.1993 по 29.12.2001 не відповідає встановленим судом обставинам щодо фактичного початку та припинення роботи позивача в колгоспі ім. Шевченка.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.07.1998 по 29.12.2001 згідно довідки № 850 від 08.10.2025 та періоду роботи з 01.07.2000 по 29.12.2001 згідно довідки № 759 від 28.08.2025 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування запроваджувався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування".

Пунктами 5, 6 та 10 Положення, затвердженого постановою №794, передбачалося, що персоніфікований облік здійснюють Пенсійний фонд України та його органи, які мають право отримувати від роботодавців відомості про фізичних осіб та перевіряти достовірність поданих відомостей, тоді як роботодавці зобов`язані подавати уповноваженому органу достовірні відомості про осіб, які у них працюють.

Отже, обов`язок щодо подання відомостей для формування персоніфікованого обліку покладався саме на роботодавця, а не на працівника.

Як встановлено судом, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач у період з 10.07.1998 по 29.12.2001 працював у ТОВ "Світанок" на посаді різноробочого току.

Водночас відповідач не зарахував зазначений період до страхового стажу, посилаючись, зокрема, на відсутність відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку та на те що у наданій довідці № 850 від 08.10.2025 відсутня дата звільнення з роботи.

Разом з тим спірний період роботи розпочався до запровадження персоніфікованого обліку, а після його запровадження обов`язок щодо подання відповідних відомостей до Пенсійного фонду України покладався на роботодавця. Відтак відсутність таких відомостей у персоніфікованому обліку сама по собі не свідчить про те, що позивач у зазначений період не працював, та не може покладати на нього негативні наслідки неналежного виконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

При цьому факт роботи позивача у спірний період підтверджується записами у його трудовій книжці, яка відповідно до пункту 1 Порядку №637 є основним документом, що підтверджує стаж роботи за відповідний період.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у справах №490/12392/16-а, №638/5795/17 та №683/1814/16-а, у яких зазначено, що невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати страхових внесків не може бути підставою для позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Таким чином, відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу позивача, за наявності належного документального підтвердження факту роботи, не є достатньою підставою для його неврахування при визначенні страхового стажу.

За таких обставин період роботи позивача з 10.07.1998 по 29.12.2001 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Водночас суд звертає увагу, що представником позивача помилково зазначено період роботи з 01.07.2000 по 29.12.2001 як такий, що підтверджується довідкою № 759 від 28.08.2025. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що нею підтверджуються відомості про роботу за період з липня 1998 року по вересень 2001 року, а тому вона не може підтверджувати період з 01.07.2000 по 29.12.2001 у зазначеному представником позивача обсязі.

Крім того, період роботи позивача з 10.07.1998 по 29.12.2001 вже підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі наявних у справі доказів. Відтак зазначення представником позивача окремого періоду з 01.07.2000 по 29.12.2001 як такого, що підтверджується наведеною довідкою, є помилковим.

Отже, суд приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України після зарахування спірних періодів до страхового стажу повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 09.10.2025 № 1751.

При цьому, суд не має підстав робити висновок про те, що при обчисленні стажу, що дає право на пенсію за віком з врахуванням висновків суду, викладених у цій справі, та за наявності підстав для призначення пенсії, територіальне управління Пенсійного фонду України порушуватиме права позивача, не призначаючи, чи не виплачуючи таку пенсію.

Стосовно того, хто з відповідачів має вирішувати питання призначення та зарахування стажу, то суд вважає, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області є належним відповідачем за цією вимогою, а не ГУ ПФУ в Тернопільській області, як помилково вказує представник позивача.

Такого висновку суд дійшов аналізуючи норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, який вказує, що за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що розглядає заяву та документи про призначення/перерахунок пенсії з прийняттям відповідного рішення, а структурний підрозділ органу, до якого звернувся заявник, лише формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу, жодного рішення по такій заяві не приймає.

У цій справі структурним підрозділом органу, що розглядав заяву позивача від 09.10.2025 № 1751, було визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Такий відповідач приймав оскаржуване рішення, а тому й повинен у подальшому вчинити дії пов`язані з призначенням пенсії та зарахуванням спірного страхового стажу.

ГУ ПФУ в Тернопільській області прав позивача не порушено. У позові до цього відповідача слід відмовити.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

З огляду на викладене вище, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, та повноважень суду при прийнятті рішення, передбачених статтею 245 КАС України, наявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та прийняття рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2025 № 1751 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу (з урахуванням зарахованих періодів) періодів з 19.11.1983 по 21.10.1985, з 05.04.1993 по 31.05.1998, з 10.07.1998 по 29.12.2001 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 665,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 08.02.2026.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміністративний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, у якій розглядалося судом касаційної інстанції питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл.

Тому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як слідує із матеріалів справи, 06.11.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Драус Ольгою Олегівною, укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно із п. 3.1 договору, клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у додатках до цього договору.

Згідно додатку №1 до договору про надання правничої допомоги № 140 від 06.11.2025, а саме пункту 1.1. вартість послуг за надання правової допомоги (консультація, складання процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів) склала - 2000 грн.

Також до позовної заяви додано квитанцію від 06.11.2025 на суму 2000,00 грн.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи судом, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2000,00 грн є є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що такі юридичні послуги як консультація, складання процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів за суттю охоплюються єдиною метою, якою є підготовка та складання позовної заяви.

Натомість, спіри даної категорії є доволі поширеними, а тому наявна велика кількість судової практики з цього питання.

Тому, на переконання суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, справедливим розміром відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є сума 1000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.10.2025 № 192350011210 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 19.11.1983 по 21.10.1985, періоди роботи з 05.04.1993 по 31.05.1998 та з 10.07.1998 по 29.12.2001 (з урахуванням вже зарахованих періодів) та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн 60 коп.) та 1000 грн (одну тисячу грн 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідачі:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, код ЄДРПОУ : 21910427).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.