Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №440/6607/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/6607/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2021 року по 29.04.2026 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2021 року по 29.04.2026 року включно у сумі 205 086 гривень 33 копійки.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.10.2018 по 31.01.2021 та 31.01.2021 був виключений зі списків особового складу військової частини. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 та за період з 01.01.2021 по 31.01.2021. На виконання зазначеного судового рішення 30.04.2026 відповідачем виплачено позивачу 108 703,35 грн. Позивач зазначає, що після здійснення цієї виплати відповідачем не нараховано та не виплачено йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України відсутні, оскільки позивач проходив військову службу, а не перебував у трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 . Зазначає, що грошове забезпечення військовослужбовців має спеціальне правове регулювання, а норми КЗпП України не передбачають такого виду відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, як виплата середнього заробітку. Також відповідач посилається на те, що на момент виключення позивача зі списків особового складу між сторонами був відсутній спір щодо розміру належних позивачу при звільненні сум, а вимоги щодо їх нарахування виникли у подальшому та були предметом окремого судового розгляду. Відповідач наголошує, що виплата коштів на виконання судового рішення не свідчить про несвоєчасний розрахунок при звільненні та не є підставою для застосування статті 117 КЗпП України. Крім того, відповідач не погоджується з розрахунком середнього заробітку, наведеним позивачем, та вважає заявлену до стягнення суму необґрунтованою. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.10.2018 по 31.01.2021. 31.01.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2021 №24 його звільнено з військової служби за станом здоров`я.

У період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалося грошове забезпечення.

22.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату належного йому грошового забезпечення, у задоволенні якої відповідачем було відмовлено.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за цей період з урахуванням проведених виплат. Також визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 01.01.2021 по 31.01.2021 грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням проведених виплат.

30.04.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.01.2021 у загальній сумі 108 703,35 грн. Факт зарахування зазначених коштів на банківський рахунок позивача підтверджується банківською випискою.

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем несвоєчасно та що у зв`язку із затримкою виплати належних при звільненні сум він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які підлягають застосуванню

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Висновки щодо правозастосування

Позивач звільнений з військової служби 31.01.2021, при цьому перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.01.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23 військовою частиною НОМЕР_1 проведено лише 30.04.2026 у сумі 108 703,35 грн.

Отже, станом на день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не було у повному обсязі нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.01.2021, перерахунок та виплату якого здійснено відповідачем 30.04.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не у повному обсязі нарахував та виплатив грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.01.2021, перерахунок та виплату якого у сумі 108 703,35 грн здійснено лише 30.04.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Затримка розрахунку при звільненні у цій справі виникла у зв`язку з ненарахуванням та невиплаті позивачу належного розміру грошового забезпечення при звільненні позивача зі служби 31.01.2021.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 у справі №440/8787/23 відповідач 30.04.2026 виплатив позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.01.2021 у розмірі 108 703,35 грн.

Тож періодом затримки розрахунку є період з 01.02.2021 (перший день після звільнення) по 29.04.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Період з 01.02.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строку виплати шістьма місяцями. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосовуватися принцип співмірності та, відповідно, суд може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 29.04.2026 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Щодо такого обмеження також застосовується оцінка пропорційності сум, що були виплачені зі затримкою сумам, що заявлені до стягнення - згідно правових висновків Верховного суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, де ВП ВС вказала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Тож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, з урахуванням висновків Верховного суду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, продовжуючи застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (грудень 2020 - січень 2021 року) становить 41024,00 грн.

Згідно довідки №881 від 03.08.2026 розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за календарний день на момент звільнення становить 661,68 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 533 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 352675,44 грн (661,68 грн х 533 календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 122410,80 грн (661,68 грн х 185 календарних днів).

Надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2021 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром грошового забезпечення виплаченого на виконання судового рішення у справі №440/8787/23 (108703,35 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 01.02.2021 по 18.07.2022 (352675,44 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Отож, існує істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2021 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, такий розрахунок.

Як було зазначено вище, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню за період з 01.02.2021 по 18.07.2022 становить 352675,44 грн (661,68 грн х 533 календарних днів).

При звільненні позивача зі служби йому було виплачено 351 208,15 грн.

У цій справі загальний розмір належних нарахованих виплат позивачу на день звільнення складав 459 911,50 грн (351 208,15+108 703,35 грн): з яких 108 703,35 грн - сума, нарахована на виконання рішення суду у справі №440/8787/23. Вказана сума становить 23,64 % виплат, належних позивачу в день звільнення.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2021 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 83 372,47 грн (23,64% від 352 675,44 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 29.04.2026 суд зазначає наступне.

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто не більше ніж за 6 місяців, становить 122 410,80 грн (661,68 грн середньоденний заробіток х 185 календарних днів).

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 29.04.2026 має бути виплачений позивачу у розмірі 28 937,91 грн (23,64 % від 122 410,80 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

У частині визначення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період суд відхиляє розрахунок, наведений представником позивача в позові.

Представник позивача врахував суму середнього заробітку до компенсації після 19.07.2022 року в повному розмірі середньоденної суми грошового забезпечення за шість місяців. Однак при цьому стороною позивача не враховано, що відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, до періоду правового регулювання з 19.07.2022 року також має бути застосовано принцип пропорційності.

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 112 310,38 грн: з яких 83 372,47 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.02.2021 по 18.07.2022) + 28 937,91 грн (за період з 19.07.2022 по 29.04.2026).

Враховуючи вищевикладені висновки суду, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 01.02.2021 по 29.04.2026 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 01.02.2021 по 29.04.2026 у розмірі 112 310,38 грн.

Зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 01.02.2021 по 29.04.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 01.02.2021 по 29.04.2026 у розмірі 112 310,38 грн (сто дванадцять тисяч триста десять гривень 38 копійок), з відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.С. Шевяков