Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №420/33605/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/33605/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач), в інтересах якого діє адвокат Жовтан Олександр Володимирович, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз. 4 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз. 4 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добровільно поступив на військову службу та з 31.10.2022 року проходив її за контрактом у Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_1 на посаді снайпера другої категорії другого взводу снайперів роти снайперів. Під час виконання обов`язків військової служби та бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області внаслідок стрілецького та мінометного обстрілу 20.01.2024 року позивач отримав важкі вогнепальні кульові наскрізні поранення м`яких тканин та переломи кісток, що підтверджується довідкою про обставини травми № 41/1270 від 22.01.2024. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 № 332-РС позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців (свідоцтво про хворобу № 1252 від 24.07.2024 року) та з 16.09.2024 виключено зі списків особового складу частини.

На думку позивача, строк його безпосередньої участі у бойових діях становить менше шести місяців саме у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, а тому відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 він має право на одноразову грошову винагороду в повному обсязі – 1 млн. гривень. Постанова № 153 не містить обмежень щодо отримання винагороди колишніми військовослужбовцями, які відповідають іншим встановленим нею умовам, а позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин – унаслідок бойового поранення. Інше тлумачення, на переконання позивача, суперечить меті постанови № 153 та має ознаки дискримінації.

23.07.2025 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень за проходження служби в бойових умовах та включення його до наказу про виплату, однак листом від 13.08.2025 № 25/16158 відповідач відмовив у виплаті з посиланням на те, що станом на день набрання чинності постановою № 153 (13.02.2025) позивач не проходив військову службу.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 08.10.2025 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.11.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.09.2024 № 332-РС позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 266 позивача виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та проведено з ним повний розрахунок. Абзац другий пункту 4 постанови № 153 серед обов`язкових умов виплати винагороди передбачає проходження військової служби («…проходять військову службу…»), тоді як станом на дату набрання чинності постановою № 153 (13.02.2025) та на дату подання заяви (липень 2025 року) позивач не був діючим військовослужбовцем.

Відповідач також зазначає, що метою постанови № 153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин шляхом створення додаткових мотиваційних чинників для громадян віком від 18 до 25 років, а не виплата одноразових грошових сум особам, звільненим з військової служби до набрання чинності постановою. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем було подано додаткові пояснення у справі, зі змісту яких вбачається, що правові підстави для нарахування грошової допомоги відсутні, оскільки позивач на момент набрання чинності урядовою постановою не перебував у статусі діючого військовослужбовця. Представник відповідача додатково наголошує на правомірності та обґрунтованості винесеної фінансово-економічною службою відмови, яка повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

11.11.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій позивач, крім іншого, зазначає про подання відзиву з пропуском встановленого судом строку, заперечує проти доводів відповідача та наголошує, що право на винагороду пов`язується з обставинами, які мали місце під час проходження служби (прийняття на службу у віці до 25 років під час воєнного стану, безпосередня участь у бойових діях, поранення, пов`язане із захистом Батьківщини), а не з перебуванням на службі на дату фактичної виплати. Позивач посилається на висновок військово-лікарської комісії, викладений у свідоцтві про хворобу № 1252, про те, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини, та вважає, що звужувальне тлумачення абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153 ставить поранених військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби, у гірше становище порівняно з пораненими, які залишились придатними до служби, що є дискримінацією.

Щодо доводів позивача про подання відзиву поза межами встановленого судом строку суд зазначає, що клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідачем не заявлено. Разом з тим доводи відповідача, викладені у відзиві, відтворюють підстави відмови, наведені у листі від 13.08.2025 № 25/16158, правомірність якої в будь-якому разі є предметом судової перевірки у цій справі, тому суд надає цим доводам оцінку під час вирішення спору по суті.

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час дії воєнного стану у віці 19 років, 31.10.2022 добровільно поступив на військову службу через ІНФОРМАЦІЯ_2 та був прийнятий на військову службу за контрактом строком до оголошення демобілізації.

Відповідно до витягу з послужного списку позивач з 31.10.2022 по 21.12.2022 був курсантом військової частини НОМЕР_2 , з 21.12.2022 перебував у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 , з 05.01.2023 проходив службу на посаді навідника відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти ВЧ НОМЕР_1 , з 13.01.2023 – на посаді кулеметника взводу снайперів роти снайперів ВЧ НОМЕР_1 , з 26.10.2023 – на посаді снайпера (2 категорії) взводу снайперів роти снайперів ВЧ НОМЕР_1 . Військове звання «матрос» присвоєно наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 18.01.2023 № 3-рс.

Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 06.08.2025 № 82/1455 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди з 09.07.2023 по 29.07.2023, з 02.08.2023 по 04.08.2023, з 10.08.2023 по 12.08.2023, з 15.08.2023 по 17.08.2023, з 20.08.2023 по 23.08.2023, перебуваючи в Донецькій області, Волноваському районі, населеному пункті Велика Новосілка; з 24.08.2023 по 20.09.2023, перебуваючи в Донецькій області, Волноваському районі, населеному пункті Старомлинівка; з 22.11.2023 по 28.11.2023, з 02.12.2023 по 07.12.2023, з 11.01.2024 по 20.01.2024, перебуваючи в Херсонській області, Херсонському районі, населеному пункті Кринки.

Усього позивач брав безпосередню участь у бойових діях 85 (вісімдесят п`ять) днів.

Згідно з розділом 2 цієї ж довідки станом на 05.08.2025 за позивачем випадків притягнення до кримінальної відповідальності, випадків притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, а також дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії яких не закінчився, не обліковано. У розділі 3 довідки зазначено, що військовослужбовець має поранення, одержане під час захисту Вітчизни, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.01.2024 № 41/1270, виданою ВЧ НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.01.2024 № 41/1270, 20 січня 2024 року під час виконання обов`язків військової служби та бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, поблизу населеного пункту Кринки Херсонського району Херсонської області внаслідок стрілецького та мінометного обстрілу матрос ОСОБА_1 отримав поранення: вогнепальні кульові наскрізні поранення м`яких тканин правого плеча, лівого плеча, лівого передпліччя з вогнепальним переломом променевої кістки, м`яких тканин грудної клітки, передньої черевної стінки, м`яких тканин лівого стегна, правої сідниці з вогнепальним переломом крила правої клубової кістки.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу № 1252 військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_3 24.07.2024 провела медичний огляд позивача з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Зі свідоцтва вбачається, що після поранення позивач перебував на лікуванні в ПХВ м. Херсон та ВМКЦ ПР м. Одеса, де йому 24.01.2024 та 25.01.2024 проведено оперативне лікування вогнепальних ран, 04.07.2024 – повторну операцію. Військово-лікарська комісія встановила діагноз: наслідки перенесених 20.01.2024 вогнепальних кульових наскрізних поранень правого плеча, лівого плеча, лівого передпліччя з вогнепальним переломом променевої кістки, правої сідниці з вогнепальним переломом крила правої клубової кістки, лівого стегна, лікованих оперативно, з післятравматичними контрактурами суглобів лівої верхньої кінцівки, ушкодженням сухожиль згиначів пальців лівої кисті та післятравматичною невропатією, ступінь травми – тяжкий; травма пов`язана із захистом Батьківщини. Постановою військово-лікарської комісії на підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб позивача визнано непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.09.2024 № 332-РС матроса ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2024 № 266 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 29.02.2024.

23.07.2025 адвокат Жовтан О.В. в інтересах позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн та включити його до наказу про виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Листом від 11.08.2025 № 25/15887 командування ВЧ НОМЕР_1 на виконання вимог телеграми командира військової частини НОМЕР_5 від 11.03.2025 № 724/319/2842 та рішення командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 05.03.2025 № 154/181/1-530 надіслало командиру військової частини НОМЕР_5 на погодження документи позивача для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Згідно з висновком попереднього контролю законності виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, передбаченої постановою № 153, 12.08.2025 у військовій частині НОМЕР_5 проведено попередню перевірку законності виплати позивачу одноразової грошової винагороди, за результатами якої виявлено ризики незаконної виплати у зв`язку з невиконанням умов пункту 4 постанови № 153 в частині проходження військової служби, оскільки згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2024 № 266 позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я.

Листом від 13.08.2025 № 25/16158 відповідач, з посиланням на вказаний висновок попереднього контролю, відмовив у виплаті. Підсумовуючи, відповідач зазначив, що підстав для виплати одноразової грошової винагороди немає, оскільки станом на день набрання чинності постановою № 153 (13.02.2025) позивач не проходив військову службу, а був звільнений з неї 16.09.2024 за станом здоров`я.

Інших підстав для відмови у виплаті, зокрема щодо недостатності тривалості чи недоведеності безпосередньої участі позивача у бойових діях, непов`язаності поранення із захистом Вітчизни або наявності випадків притягнення позивача до відповідальності, ні лист відповідача, ні висновок попереднього контролю не містять, не наводить таких підстав відповідач і у відзиві на позовну заяву.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, воєнний стан триває станом на час ухвалення цього рішення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники – особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – постанова № 153), якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок). Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 1 постанови № 153 передбачено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 постанови № 153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Пунктом 4 постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Суд зазначає, що абзаци другий та п`ятий пункту 4 постанови № 153 викладені з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942. Водночас умова щодо проходження військової служби («…проходять військову службу…») містилась в абзаці другому пункту 4 постанови № 153 і в первинній редакції, чинній станом на 13.02.2025, а абзаци третій та четвертий пункту 4 з дня набрання чинності постановою № 153 не змінювались, тому внесені зміни не впливають на вирішення цього спору.

Згідно з абзацом другим пункту 1 Порядку метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі – Закон № 5207-VI) дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI пряма дискримінація – ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою; ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою.

Аналізуючи наведені норми у взаємозв`язку з обставинами справи, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є наявність у позивача, який у віці до 25 років під час воєнного стану був прийнятий на військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях, отримав поранення під час захисту Вітчизни та у зв`язку з цим до набрання чинності постановою № 153 був звільнений з військової служби за станом здоров`я, права на одноразову грошову винагороду в повному обсязі на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153.

Із системного аналізу пункту 4 постанови № 153 вбачається, що право на винагороду Кабінет Міністрів України пов`язав із сукупністю таких обставин: належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу; прийняття (призов) на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності постановою № 153; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; відсутність випадків притягнення до відповідальності, визначених абзацом п`ятим пункту 4.

При цьому розмір винагороди визначається тривалістю безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025: за тривалості не менше шести місяців – 1 млн. гривень (абзац другий); за тривалості менше шести місяців – пропорційно, з розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів (абзац третій); за тривалості менше шести місяців у зв`язку із захворюваннями, пораненнями (травмами, контузіями, каліцтвами), одержаними під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону – в повному обсязі (абзац четвертий).

Судом встановлено, і відповідачем не заперечується, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , 31.10.2022, тобто під час воєнного стану у віці 19 років, був прийнятий на військову службу за контрактом, проходив службу на посадах рядового складу (кулеметник, снайпер) у військовому званні «матрос», брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджено довідкою самого відповідача від 06.08.2025 № 82/1455, та 20.01.2024 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кринки Херсонського району Херсонської області отримав тяжкі вогнепальні поранення, пов`язані із захистом Батьківщини, що підтверджено довідкою про обставини травми від 22.01.2024 № 41/1270 та свідоцтвом про хворобу № 1252.

Суд звертає увагу, що участь позивача у бойових діях не мала формального чи епізодичного характеру: позивач проходив службу на бойових посадах кулеметника та снайпера у взводі снайперів, протягом липня – вересня 2023 року неодноразово брав безпосередню участь у бойових діях у районах населених пунктів Велика Новосілка та Старомлинівка Волноваського району Донецької області, а протягом листопада 2023 року – січня 2024 року – у районі населеного пункту Кринки Херсонського району Херсонської області, де 20.01.2024 під час виконання бойового завдання внаслідок стрілецького та мінометного обстрілу противника отримав тяжкі поранення. Загальна тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях, за даними довідки відповідача, становить 85 днів, тобто менше шести місяців, і саме бойове поранення, після якого позивач проходив тривале стаціонарне лікування, оперативні втручання та був визнаний непридатним до військової служби, перервало таку участь.

Суд наголошує на тому й акцентує увагу, що припинення позивачем військової служби 16.09.2024 року відбулося не за його власною ініціативою чи через порушення військової дисципліни, а виключно у зв`язку з об`єктивними, незалежними від нього обставинами - через повну втрату придатності до служби, зумовлену тяжкими вогнепальними наскрізними пораненнями та переломами кісток, отриманими 20.01.2024 під час захисту Батьківщини поблизу н.п. Кринки Херсонської області. Факт отримання поранення саме під час захисту Вітчизни підтверджено довідкою про обставини травми № 41/1270 та свідоцтвом про хворобу № 1252.

Крім того, сам відповідач листом від 11.08.2025 № 25/15887 направив документи позивача на погодження до військової частини НОМЕР_5 саме для виплати винагороди, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови № 153, тобто визнавав, що обставини участі позивача у бойових діях та одержання ним поранення під час захисту Вітчизни відповідають умовам зазначеної норми. Висновок попереднього контролю від 12.08.2025 також не містить зауважень щодо цих обставин.

Обставин, визначених абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153, які б виключали виплату винагороди, судом не встановлено: згідно з довідкою відповідача від 06.08.2025 № 82/1455 випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення та дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни не обліковано.

Таким чином, позивач відповідає усім умовам, з якими абзаци другий та четвертий пункту 4 постанови № 153 пов`язують право на винагороду в повному обсязі, за винятком формальної умови перебування на військовій службі станом на 13.02.2025. Єдиною підставою відмови у виплаті, наведеною відповідачем як у листі від 13.08.2025 № 25/16158, так і у відзиві на позов, є саме те, що на дату набрання чинності постановою № 153 позивач був звільнений з військової служби.

Надаючи оцінку цій підставі, суд виходить з такого.

По-перше, винагорода, встановлена пунктом 4 постанови № 153, за своєю правовою природою є одноразовою грошовою винагородою «за тривалість проходження служби в бойових умовах», тобто заохоченням за вже здійснену військову службу в бойових умовах, тривалість якої обчислюється станом на дату набрання чинності постановою № 153. Юридичними фактами, з якими пов`язується право на цю винагороду та її розмір, є обставини, що мали місце в минулому, – прийняття на службу під час воєнного стану у віці до 25 років, безпосередня участь у бойових діях та, у випадку абзацу четвертого, поранення, одержане під час захисту Вітчизни, яке зумовило меншу тривалість такої участі.

Пункт 4 постанови № 153 не є складовою механізму залучення громадян віком від 18 до 25 років до військової служби за контрактом, визначеного Порядком. Учасниками експериментального проекту в розумінні пункту 3 постанови № 153 є громадяни, які приймаються на військову службу за контрактом у межах проекту, тоді як винагорода за пунктом 4 постанови № 153 встановлена для інших осіб – тих, хто був прийнятий або призваний на військову службу до набрання чинності постановою № 153 і вже виконував бойові завдання. Відтак посилання відповідача на мету експериментального проекту, визначену абзацом другим пункту 1 Порядку, як на підставу для обмеження кола отримувачів винагороди за пунктом 4 постанови № 153 лише діючими військовослужбовцями суд вважає необґрунтованим.

По-друге, абзац четвертий пункту 4 постанови № 153 є спеціальною нормою, яка встановлює гарантію саме для тих військовослужбовців, безпосередня участь яких у бойових діях була перервана пораненням (травмою, контузією, каліцтвом), одержаним під час захисту Вітчизни, або полоном. Нормотворець свідомо не пов`язав розмір винагороди для цієї категорії осіб з фактичною тривалістю їх участі у бойових діях, визнавши, що меншу тривалість участі зумовили не залежні від військовослужбовця обставини, пов`язані з виконанням ним обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Разом з тим поранення, одержане під час захисту Вітчизни, об`єктивно може мати наслідком не лише припинення участі у бойових діях, а й непридатність військовослужбовця до подальшої військової служби та його звільнення за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії, тобто без волевиявлення самого військовослужбовця. Тлумачення абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153, за яким гарантія повної виплати поширюється лише на поранених військовослужбовців, які залишились придатними до служби та продовжували її проходити станом на 13.02.2025, і не поширюється на тих, хто унаслідок тяжкості бойового поранення був визнаний непридатним до служби і звільнений з неї до цієї дати, фактично позбавляє спеціальну гарантію змісту щодо осіб, які постраждали від виконання бойових завдань найтяжче. Такий результат не узгоджується з призначенням абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153 і з конституційним обов`язком держави забезпечувати соціальний захист військовослужбовців (частина п`ята статті 17 Конституції України, статті 1, 1-2, 2 Закону № 2011-XII).

По-третє, застосування умови «проходять військову службу» до позивача без урахування причини його звільнення призводить до ситуації, за якої внаслідок застосування формально нейтральної норми позивач як особа, яку через наслідки бойового поранення визнано непридатною до військової служби та звільнено з неї, опиняється у менш сприятливому становищі порівняно з військовослужбовцями, які отримали поранення за аналогічних обставин, однак залишились придатними до служби. За змістом пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI така ситуація має ознаки непрямої дискримінації за ознакою стану здоров`я, зумовленого бойовим пораненням, оскільки відповідачем не наведено і судом не встановлено правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, для досягнення якої було б необхідним позбавлення винагороди саме тих військовослужбовців, служба яких припинилась через поранення, одержане під час захисту Вітчизни. Посилання відповідача на мету стимулювання подальшого проходження служби до таких осіб незастосовне, оскільки припинення ними служби зумовлене висновком військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, а не їх власним вибором.

Суд також враховує, що постанова № 153 не містить вимоги про перебування особи на військовій службі на дату звернення за виплатою чи на дату фактичної виплати винагороди, тому доводи відповідача про те, що позивач не був військовослужбовцем станом на дату подання заяви (липень 2025 року), не ґрунтуються на змісті постанови № 153.

Аналогічний підхід до застосування пункту 4 постанови № 153 у подібних правовідносинах, тобто щодо осіб, які у віці до 25 років під час воєнного стану були прийняті (призвані) на військову службу, брали безпосередню участь у бойових діях, отримали поранення (каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини, та до 13.02.2025 були звільнені з військової служби за станом здоров`я, викладено П`ятим апеляційним адміністративним судом у постановах від 29.01.2026 у справі № 420/28300/25 та від 22.06.2026 у справі № 400/14075/25. Зокрема, у постанові від 29.01.2026 у справі № 420/28300/25 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позбавлення особи передбаченої постановою № 153 виплати лише через обставини, які не залежали від волі військовослужбовця, а саме отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим він був визнаний непридатним до військової служби, за умови дотримання ним усіх інших вимог, є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості і має ознаки дискримінації. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2026 у справі № 420/28300/25 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини на вказані судові рішення.

Спеціальна захисна норма, закріплена в абзаці 3 пункту 4 Постанови № 153, прямо передбачає виплату винагороди в повному обсязі (1 млн гривень) військовослужбовцям, чий строк участі у бойових діях склав менше 6 місяців у зв`язку з наявністю у них поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Звужувальне тлумачення цієї норми відповідачем, яке обмежує право на виплату лише тими пораненими бійцями, які попри каліцтво залишилися в списках особового складу на 13.02.2025, створює очевидну та недопустиму дискримінацію поранених ветеранів за часовою ознакою. Такий підхід прямо порушує загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, гарантований статтею 24 Конституції України, та нівелює обов`язок держави щодо підвищеного соціального захисту військовослужбовців, які втратили здоров`я в боях. Юридичне значення має факт набуття права на винагороду (виконання бойового обов`язку та отримання поранення), а не дата фактичного подання заяви чи набрання чинності процедурним актом Уряду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, до набрання чинності постановою № 153 не може бути підставою для відмови у виплаті йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153, а відмова відповідача у виплаті такої винагороди з наведеної підстави є протиправною.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмова відповідача у виплаті позивачу винагороди не відповідає критеріям обґрунтованості, дотримання принципу рівності перед законом із запобіганням дискримінації та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а невиплата позивачу належної йому винагороди є протиправною бездіяльністю відповідача.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У спірних правовідносинах обставини, з якими абзаци другий та четвертий пункту 4 постанови № 153 пов`язують право на винагороду, підтверджені документами, виданими самим відповідачем та військово-лікарською комісією, і відповідачем не заперечуються; розмір винагороди для осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 4 постанови № 153, визначено нормативно – в повному обсязі, тобто 1 млн. гривень; права діяти на власний розсуд щодо призначення чи розміру винагороди за наявності визначених умов постанова № 153 відповідачу не надає.

Відмова у виплаті ґрунтувалась виключно на помилковому тлумаченні відповідачем умови щодо проходження військової служби, інших підстав відповідач не навів.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами частини першої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). Відповідач правомірності своєї відмови у виплаті позивачу винагороди не довів.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 від 29.02.2024) та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний