Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №380/4695/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/4695/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправними дій, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 270000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Інформаційного агентства (відповідач), у якому із урахуванням заяви від 08 квітня 2026 року про зменшення розміру позовних вимог просить:

- визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо непроведення 29 грудня 2023 року повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнути з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 грудня 2023 року по 27 лютого 2026 року у розмірі 270000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 08 вересня 2020 року по 29 грудня 2023 року проходив військову службу в Інформаційному агентстві. Відповідно до наказу начальника Інформаційного агентства (по стройовій частині) від 29 грудня 2023 року № 304 позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку з переведенням до нового місця служби. На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 380/24682/23 та від 05 квітня 2024 року у справі № 380/2321/24 відповідач 27 лютого 2026 року виплатив позивачу грошові кошти на загальну суму 449920,05 грн. Тобто остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів у день його звільнення 29 грудня 2023 року. З огляду на вказане позивач уважає, що відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 270000,00 грн, що й зумовило його звернення з цим позовом до суду, який він просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що позивач виключений зі списків особового складу Інформаційного агентства 29 грудня 2023 року у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а не у зв`язку зі звільненням з військової служби. Отже, військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжує виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Тому з урахуванням фактичних обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, відсутні підстави для виплати відповідачем позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 29 грудня 2023 року по 27 лютого 2026 року. Відповідач також просить суд врахувати висновки Верховного Суду, які сформовані під час розгляду подібних спорів (про непоширення приписів статті 117 КЗпП України на випадки, коли позивачі не звільнені з військової служби, а виключені з особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби) та викладені у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23 та від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24.

З огляду на вказане просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 23 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 30 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача інформацію (довідку) про виплачені позивачу суми за останні два місяці, що передують місяцю його звільнення зі служби, а також інформацію (довідку) про усі виплачені позивачу суми на момент його звільнення зі служби.

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року у прийнятті заяви представника позивача від 08 квітня 2026 року про збільшення розміру позовних вимог у справі відмовлено та повернуто таку заяву позивачу; прийнято до розгляду заяву представника позивача від 08 квітня 2026 року про зменшення розміру позовних вимог у справі.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

У період з 08 вересня 2020 року по 29 грудня 2023 року позивач проходив військову службу в Інформаційному агентстві.

Згідно з витягом з наказу начальника Інформаційного агентства (по стройовій частині) від 29 грудня 2023 року № 304 ОСОБА_1 належить вважати таким, що 29 грудня 2023 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до Спеціального центру «Захід» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, місто Львів. 29 грудня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 380/24682/23, яке набрало законної сили 23 січня 2024 року, визнано протиправними дії Інформаційного агентства щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 21 квітня 2023 року по 04 липня 2023 року в розмірі до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Зобов`язано Інформаційне агентство нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 21 квітня 2023 року по 04 липня 2023 року в розмірі до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 380/2321/24, яке набрало законної сили 08 серпня 2024 року, визнано протиправними дії Інформаційного агентства (Арміяінформ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплати з 08.09.2020 по 20.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 01.01.2020, з 01.01.2021, з 01.01.2022, з 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення згідно з розпорядженнями Міністерства оборони України № 248/291 від 14.01.2020, № 248/612 від 27.01.2021, № 248/10209 від 21.12.2021, № 248/269 від 18.01.2022, № 3164/з від 25.02.2022, № 2683/з від 01.02.2023.

Зобов`язано Інформаційне агентство (Арміяінформ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати з 08.09.2020 по 20.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 01.01.2020, з 01.01.2021, з 01.01.2022, з 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями Міністерства оборони України № 248/291 від 14.01.2020, № 248/612 від 27.01.2021, № 248/10209 від 21.12.2021, № 248/269 від 18.01.2022, № 3164/з від 25.02.2022, № 2683/з від 01.02.2023.

На виконання вищевказаних судових рішень Інформаційне агентство 27 лютого 2026 року виплатило позивачу грошові кошти на загальну суму 449920,05 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Позивач уважаючи, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою на виконання судових рішень у справах № 380/24682/23 та № 380/2321/24 грошових коштів, звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою на виконання судових рішень у справах № 380/24682/23 та № 380/2321/24 грошових коштів.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункти 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачають, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню тоді, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства.

Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16 та інших.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у разі звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких починає діяти правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Водночас Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

Суд встановив, що у період з 08 вересня 2020 року по 29 грудня 2023 року позивач проходив військову службу в Інформаційному агентстві.

Згідно з витягом з наказу начальника Інформаційного агентства (по стройовій частині) від 29 грудня 2023 року № 304 позивача належить вважати таким, що 29 грудня 2023 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до Спеціального центру «Захід» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, місто Львів та 29 грудня 2023 року його виключено зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення.

З огляду на наведені вище обставини необхідно наголосити, що виключення позивача 29 грудня 2023 року зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення саме собою не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення позивачем з 29 грудня 2023 року проходження служби (службових правовідносин) в Інформаційному агентстві у зв`язку з його переміщенням для подальшого проходження ним служби за іншим місцем (до Спеціального центру «Захід» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, місто Львів), а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу за попереднім місцем служби.

У цій справі суд встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, оскільки він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Отже, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність.

За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на правові ситуації, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23, яку суд ураховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Цю правову позицію Верховний Суд підтримав також у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24, зазначивши, що: «(…) 63. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

64. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження (…)».

Отже, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для виплати відповідачем позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки, як зазначено вище, встановлені у цій справі обставини не утворюють передбачених законом підстав (умов) для застосування наведених норм трудового права.

Тому за цих обставин частина перша статті 117 КЗпП України не застосовується до спірних правовідносин.

Водночас суд уважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у такому разі він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, зокрема з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати виплати компенсації втрати частини доходів, передбаченої законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для відшкодування позивачу судових витрат відсутні.

Водночас суд ураховує, що за подання цього позову до суду з первинною ціною позову у 496400,00 грн позивач сплатив судовий збір у розмірі 3971,20 грн.

Надалі позивач своєю заявою від 08 квітня 2026 року зменшив розмір позовних вимог, визначивши ціну позову у розмірі 270000,00 грн. Цю заяву суд прийняв до розгляду ухвалою від 24 квітня 2026 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Ураховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог на суму 226400,00 грн (496400,00 грн – 270000,00 грн), сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1811,20 грн, може бути повернута позивачу за його клопотанням за ухвалою суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Інформаційного агентства (вул. Князів, Острозьких, 45/1, корпус 33, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 26622615) про визнання протиправними дій, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 270000,00 грн – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна