Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №380/3999/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3999/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 27 663,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення. Звертає увагу, на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із невиплаченим грошовом забезпеченням. Відсутні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що від 13.03.2026 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 18.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 10.09.2026 суд залучив до участі у справі співвідповідача Службу безпеки України.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.02.2017 №45 лейтенант ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.02.2017 для проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до наказу начальника навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 17.02.2017 №37 лейтенант ОСОБА_1 зарахований в списки особового складу Навчального центру та всі види грошового забезпечення з 17.02.2017.

Відповідно до наказу начальника навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2021 №63 старшого лейтенанта ОСОБА_1 (Г-042704) офіцера (з організації публічних закупівель) Навчального центру, переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 11.03.2021 №41 о/с для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України 25.03.2025.

Під час проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахування грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, а саме позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28.03.2016 до 16.02.2017.

10.02.2026 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 380/20829/25 здійснив виплату в розмірі 27 692,14 грн що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку.

Згідно з витягом з наказу Служби безпеки України від 17.07.2025 №940-ОС/дск По особовому складу, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулась з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України (частина друга статті 24 Закону № 2232-XII)

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

За змістом пункту 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. При цьому в разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України.

Як видно зі змісту наказу начальника навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2021 №63 старшого лейтенанта ОСОБА_1 (Г-042704) офіцера (з організації публічних закупівель) Навчального центру, переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 11.03.2021 №41 о/с для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України 25.03.2025.

Отже, позивач не був звільнений з військової служби, а переміщений для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України.

Водночас позивач вважає, що має право на компенсацію, передбачену статтею 117 КЗпП України, а саме на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що положення частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Водночас межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Отже, обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути пов`язане з переведенням до іншої військової частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.

Натомість про завершення проходження військової служби свідчить виключення зі списків особового складу саме у зв`язку із звільненням у запас чи відставку або за іншими передбаченими законом обставинами, що припиняють військову службу.

Верховний Суд установив, що оскільки військовослужбовець після виключення зі списків попередньої військової частини продовжив проходження військової служби за новим місцем служби, фактичні обставини такої справи не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що поширення статті 117 КЗпП України на випадок переміщення військовослужбовця між військовими частинами суперечило б змісту цієї норми, сфері її дії та меті запровадження.

Тобто сам по собі факт того, що попередня військова частина після переміщення військовослужбовця виплатила йому певні суми грошового забезпечення із запізненням, у тому числі на виконання судового рішення, не перетворює факт переміщення на юридичний факт звільнення та не створює підстав для застосування статті 117 КЗпП України.

Наведена правова позиція надалі була послідовно підтверджена Верховним Судом у постановах від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, від 16.02.2026 у справі №360/110/24 та від 29.05.2026 у справі №280/758/24.

Вирішуючи питання про наявність права на середній заробіток є не сам факт виключення особи зі списків особового складу конкретної військової частини, а правова підстава такого виключення та подальший статус військовослужбовця.

Якщо виключення зі списків відбулося у зв`язку із звільненням військовослужбовця у запас або у відставку та проходження військової служби припинилося, до правовідносин можуть застосовуватися статті 116 та 117 КЗпП України.

Якщо ж особу виключено зі списків однієї військової частини у зв`язку з її переміщенням до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, військова служба такої особи не припиняється, а тому відсутня базова передумова для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У межах спірних правовідносин установлено, що відповідно до наказу начальника навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2021 №63 старшого лейтенанта ОСОБА_1 (Г-042704) офіцера (з організації публічних закупівель) Навчального центру, переміщеного наказом командувача Національної гвардії України від 11.03.2021 №41 о/с для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України 25.03.2025.

Отже, після виключення зі списків особового складу відповідача військово-службові правовідносини позивача не припинилися. Змінилося лише місце проходження військової служби та військова частина, в якій позивач продовжив виконувати обов`язки військової служби.

За таких обставин виключення позивача зі списків особового складу навчального центру Національної гвардії України свідчить про припинення проходження ним служби в конкретній військовій частині, однак не є звільненням позивача з військової служби як такої.

Тому вказані обставини не відповідають умовам застосування статті 117 КЗпП України.

При цьому факт існування у відповідача обов`язку здійснити позивачу певний перерахунок або доплату грошового забезпечення за період проходження ним служби в цій військовій частині не змінює наведеного висновку.

Так само не змінює правової природи спірних відносин і та обставина, що відповідні суми грошового забезпечення були виплачені відповідачем значно пізніше після переведення позивача, у тому числі на виконання судового рішення.

Виплата заборгованості з грошового забезпечення після переміщення військовослужбовця є виконанням обов`язку щодо належної оплати періоду проходження служби у відповідній військовій частині, однак така виплата не свідчить про те, що між сторонами раніше відбулося звільнення з військової служби.

Інший висновок фактично означав би, що будь-яке виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини та подальша виплата цією частиною заборгованості автоматично прирівнюються до звільнення з військової служби, що не відповідає положенням Закону № 2232-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260 та сформованій практиці Верховного Суду.

Таким чином, системний аналіз положень Закону № 2232-XII, Закону № 2011-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260, статей 116 та 117 КЗпП України, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24, від 16.02.2026 у справі № 360/110/24 та від 29.05.2026 у справі № 280/758/24, дає підстави для висновку, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність застосовується у разі порушення обов`язку з проведення остаточного розрахунку при звільненні особи, а не у випадку її переміщення з однієї військової частини до іншої із продовженням проходження військової служби.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.