Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/5447/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/5447/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, -

встановив :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідачі 1 та 2 відповідно), в якому просить:

- визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (код 266/6520) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (код НОМЕР_1 ) щодо мобілізації, призову ОСОБА_1 , на військову службу і направлення його у розпорядження командира військової частини;

- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2025 року № 1641 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення до військової частини НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його протиправно було мобілізовано, всупереч наявності у нього права на відстрочку.

Ухвалою судді від 30.03.2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 15.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 проти позову заперечив. Вказав, що станом на момент призову позивач відстрочкою не користувався відтак підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Представник позивача подав відповідь на відзив. Критично оцінивши доводи відповідача просив задоволити позов повністю.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_3 виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 30.07.2018 р., з 13.12.2024 року взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 позивач з 02.11.2020 року працює вчителем фізичної культури у Гімназії №8 Шептицької міської ради.

Позивачу неодноразово надавалися відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що не заперечується сторонами.

Відповідно до витягу з протоколу №14 від 28.02.2025 року, на заяву позивача від 25.02.2025 року йому була надана відстрочка до 31.08.2025 року.

Позивач у позовній заяві вказує, дослівно: «до спливу терміну вищезазначеної відстрочки, позивач в аналогічному порядку, що і попередні рази, звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання йому у черговий раз відстрочки на тій самій підставі», та наголошує, що до моменту винесення наказу про призов, 07.10.2025 року відповіді не отримав.

07.10.2025 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 його було доставлено до будівлі останнього, взято на військовий облік та направлено для проходження військово – лікарської комісії.

Позивач зазначає, що керівництвом Гімназії №8 Шептицької міської ради до винесення наказу про призов було надано всі необхідні документи на підтвердження права на відстрочку від призову під час мобілізації, проте працівниками ТЦК та СП вони були проігноровані.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1641 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який підписано о 16:00 год. 7 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_5 .

Позивач, вважаючи протиправним факт призову його під час мобілізації за наявності у нього права на відстрочку, звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті, суд керується наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та розпочато проведення загальної мобілізації на території України, строк проведення якої в подальшому також продовжувався.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII). Чинна редакція цього Закону враховується судом станом на час розгляду справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до частин першої – третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, тоді як військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

Отже, законодавець розмежовує правовий статус військовозобов`язаного та військовослужбовця, що має істотне значення для правильного вирішення цього спору.

Підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Зокрема, пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти за умови, що вони працюють у таких закладах за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

Разом з тим зазначена норма регулює саме питання непідлягання призову відповідної категорії військовозобов`язаних та є правовою підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок №560), який визначає, зокрема, процедуру перевірки військово-облікових документів, надання та оформлення відстрочки, проведення медичного огляду, оформлення призову на військову службу під час мобілізації та направлення військовозобов`язаних і резервістів до місць проходження військової служби.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Таким чином, із буквального змісту зазначеної норми вбачається, що суб`єктом, щодо якого здійснюється процедура надання відстрочки відповідно до Порядку №560, є саме військовозобов`язаний.

Пунктом 57 Порядку №560 передбачено утворення при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки відповідних комісій для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову.

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов`язаний подає відповідну заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, у встановленому цим Порядком порядку.

Заява підлягає реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом у встановлений Порядком строк.

Комісія вивчає отримані заяву та документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби здійснює перевірку відомостей та на підставі результатів такого розгляду приймає рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

Відповідно до положень Порядку №560 рішення комісії оформлюється відповідним протоколом.

Отже, законодавством передбачено послідовну процедуру реалізації права на відстрочку: наявність передбаченої законом підстави, звернення військовозобов`язаного у встановленому порядку, подання підтвердних документів, їх перевірка уповноваженою комісією та прийняття відповідного рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час здійснення щодо нього заходів з призову 07.10.2025 року посилався на наявність у нього підстави для відстрочки, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, у зв`язку з роботою педагогічним працівником у Гімназії №8 Шептицької міської ради.

З наданих документів убачається, що позивач працював учителем фізичної культури за основним місцем роботи з педагогічним навантаженням 0,88 ставки.

Водночас предметом судового розгляду у цій справі є не встановлення наявності у позивача відповідних трудових правовідносин, а встановлення правомірності дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі на момент прийняття оскаржуваного наказу про призов.

Як убачається з матеріалів справи, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2025 року №1641, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації.

Водночас, матеріали справи не містять примірника заяви про надання відстрочки з відміткою про її прийняття відповідачем, доказів її реєстрації, розписки чи іншого документа про її отримання уповноваженою посадовою особою, відомостей про передачу заяви на розгляд комісії або інших доказів, які б об`єктивно підтверджували факт особистого подання позивачем такої заяви після 31.08.2025 року до моменту прийняття оскаржуваного наказу.

Саме по собі викладення позивачем у позовній заяві твердження про особисте подання заяви до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є належним та достатнім доказом такої обставини.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

За змістом статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 74 цього Кодексу суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, позивач, стверджуючи про особисте подання заяви про надання відстрочки до моменту прийняття оскаржуваного наказу, мав довести цю обставину належними та допустимими доказами.

Водночас таких доказів матеріали справи не містять.

Суд при цьому не заперечує наявності у позивача права посилатися на обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, однак наявність передбаченої законом обставини та реалізація права на відстрочку в установленому законом порядку є різними юридичними категоріями.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2024 по справі №280/6033/22 прийшов до висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Відповідно до п.82 Порядку №560 наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2025 року № 1641 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до п.2 розділу ХІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції. Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи висновок суду по суті позову та керуючись встановленими ст. 139 КАС України правилами розподілу судових витрат суд покладає усі понесені позивачем судові витрати на нього. Відповідачі не надали суду доказів понесення ними судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як О.О.