Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №340/1688/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1688/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), у якому просить:

– визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби у зв`язку зі встановленням інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби;

– зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби за період з 12.05.2022 по 13.10.2025;

– визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за весь період проходження військової служби (а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення та виплат) з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025;

– зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь період проходження служби з 12.05.2022 по 13.10.2025 (а також інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення та виплати) з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025;

– стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 13.10.2025 по день фактичної виплати належних сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період проходження військової служби відповідач обчислював його грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не на 1 січня відповідного календарного року, чим порушив його право на належне грошове забезпечення. Крім того, вказує, що при звільненні з військової служби у зв`язку зі встановленням інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби, йому не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою суду від 01.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 12.05.2022 по 13.10.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 13.10.2025 № 225 ОСОБА_1 , стрільця-номера 2 парашутно-десантного відділення 1 парашутно-десантного взводу 2 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби через непридатність до військової служби за станом здоров`я.

Позивач стверджує, що в період з 12.05.2022 по 13.10.2025 відповідач неправильно обчислював його грошове забезпечення, оскільки застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років.

Отже, з набранням чинності Постановою № 704 змінено розміри грошового забезпечення військовослужбовців.

У первинній редакції пунктів 2 та 4 Постанови № 704 було визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Додатки 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103), пунктом 6 якої в первинній редакції внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким вносилися зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 Постанови № 103 є нечинним, а пункт 4 Постанови № 704 діє в первинній редакції, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Прожитковий мінімум щороку встановлюється Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Водночас згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, оскільки пункт 3 розділу II Закону № 1774-VIII є чинним і має вищу юридичну силу, ніж пункт 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу як розрахункова величина підлягає застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

Натомість закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення не містять.

Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 щодо застосування як розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не суперечили акту вищої юридичної сили лише до 01.01.2020 – дня набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти), що суперечать актам вищої юридичної сили, не підлягають застосуванню навіть у разі, якщо вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Ураховуючи, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить законам України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», які мають вищу юридичну силу, тобто з використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 22.03.2024 у справі № 380/10075/21, від 28.03.2024 у справі № 160/8290/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено в розмірі 2481,00 грн, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 – 2684,00 грн.

Отже, за період з 12.05.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися виходячи з розміру складових, визначених згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом із тим Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова № 481).

Пунктом 1 Постанови № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103.

Пунктом 2 Постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, абзац перший якого викладено в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (пункт 3 Постанови № 481).

Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови № 481 було визнано протиправним та нечинним. Однак постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у цій справі зазначені судові рішення скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

Щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 13.10.2025 суд зазначає таке.

У постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд виснував, що Законом № 2011-XII Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців, а тому, визначивши пунктом 2 Постанови № 481 розрахункову величину 1762 грн для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, Кабінет Міністрів України діяв у межах наданих йому повноважень.

Як зазначено вище, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного висновку Верховного Суду в період з 20.05.2023 по 13.10.2025 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача правомірно обчислювалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн, визначеної пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, яка є чинною.

Відтак позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 13.10.2025 задоволенню не підлягають.

Натомість у період з 12.05.2022 по 19.05.2023 розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, тоді як відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (1762,00 грн). Отже, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за цей період.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.07.2025 у справі № 360/152/24.

На виконання статті 9 Закону № 2011-XII та Постанови № 704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260).

Частиною третьою статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Пунктами 1, 2 та 6 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на щорічну основну (канікулярну) відпустку, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) – на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Таким чином, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з грошового забезпечення на день підписання наказу про її надання, а в разі виплати допомоги при виключенні зі списків особового складу – виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною посадою.

Оскільки суд установив, що в період з 12.05.2022 по 19.05.2023 при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протиправно не застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року, а розмір грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, допомога для оздоровлення, виплачена позивачу на підставі наказів, підписаних у цей період, також підлягає перерахунку.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов`язків за посадами.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у військовій частині та підпорядкованих їй військових частинах установлюється командиром цієї частини виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі військової частини.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 7 розділу XXIV Порядку № 260).

Матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу в період проходження військової служби матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а її розмір установлюється за рішенням Міністра оборони України (командира військової частини) виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, тому підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок цієї допомоги відсутні.

Щодо позовних вимог стосовно одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, така допомога виплачується за період цієї служби з дня їх призову без урахування періоду попередньої військової служби.

Пунктом 4 розділу XXXII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період або з числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби одноразова грошова допомога виплачується в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 (далі – Порядок № 460).

Водночас Порядок № 260 та Порядок № 460 є підзаконними актами, а право мобілізованих військовослужбовців, звільнених за станом здоров`я, на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби прямо визначено законом. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 15 Закону № 2011-XII.

Позивача, призваного на військову службу під час мобілізації 12.05.2022, звільнено з військової служби через непридатність до неї за станом здоров`я, отже, він має право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, за кожний повний календарний рік служби з дня призову. Встановлення інвалідності не є обов`язковою умовою виникнення цього права.

Відповідач не надав доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі, визначеному частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, тому його бездіяльність у цій частині є протиправною, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу з урахуванням раніше виплачених сум.

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення (абзац перший пункту 5 розділу XXXII Порядку № 260).

Отже, для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні враховується грошове забезпечення позивача станом на день звільнення (13.10.2025).

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13.10.2025 по день фактичної виплати належних сум суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки ця вимога є передчасною.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можуть бути порушені в майбутньому.

Відповідач ще не здійснив нарахування та виплати сум, визначених цим рішенням суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування та виплаті коштів будуть порушені.

Крім того, у цьому випадку йдеться про виплату коштів на виконання рішення суду, а позивач не зазначає причин, з яких відповідач не зможе виконати рішення за кодом економічної класифікації видатків бюджету, призначеним саме для забезпечення виконання судових рішень.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

З огляду на викладене, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне чітко визначити в резолютивній частині рішення період, за який має бути здійснено перерахунок, види виплат, що йому підлягають, та розрахункову величину, яка має бути застосована.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність його дій у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача в частині, в якій позов задоволено, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, яким мають відповідати рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для захисту порушених прав позивача шляхом часткового задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241– 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 12.05.2022 по 13.10.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 12.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням) та грошової допомоги для оздоровлення за період з 12.05.2022 по 19.05.2023, обчисливши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 01.01.2022 (2481,00 грн) та на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК