Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №340/1338/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1338/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до

відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006)

відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341; адреса: вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.02.2026 № 063350041062 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з наступного дня після досягнення пенсійного віку, а саме з 16.01.2026, зарахувавши до її спеціального стажу, який дає право на призначення цієї пенсії, періоди з 22.06.1994 по 10.03.2005, з 08.08.2005 по 12.04.2015, з 05.01.2019 по 16.12.2019, з 26.05.2020 по 12.01.2026, а до страхового стажу – період з 20.12.1993 по 20.04.1994, та передати її пенсійну справу для виплати пенсії до пенсійного органу за її зареєстрованим місцем проживання – Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, зобов`язавши останнє виплачувати пенсію з дати її призначення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 06 лютого 2026 року звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.02.2026 № 063350041062 їй відмовлено в призначенні пенсії.

Позивачка вважає таке рішення протиправним, оскільки на дату звернення вона досягла 50-річного віку та має необхідний страховий і пільговий стаж, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що в позивачки відсутнє право на призначення пенсії, оскільки вона не досягла необхідного віку 55 років. На думку відповідача-1, він діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законом, у зв`язку з чим просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подав, хоча був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у такому разі суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 06 лютого 2026 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішенням якого від 13.02.2026 № 063350041062 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на те, що її вік становить 50 років замість необхідних 55 років.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що порушує її права, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 12 «Умови призначення пенсій за віком» Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до пункту «б» статті 13 «Пенсії за віком на пільгових умовах» Закону № 1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Аналогічні положення містить і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Так, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, – після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У цьому спорі відповідач відмовив позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з єдиної підстави – недосягнення нею 55-річного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

Надаючи оцінку цьому аргументу відповідача, суд зазначає, що 23 січня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі – Рішення КСУ № 1-р/2020, Закон № 213-VIII).

Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»–«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»–«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини цього ж Рішення передбачено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»–«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Зокрема, у цій редакції статтею 13 Закону № 1788-XII передбачено:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам; …».

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, положення статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону № 213-VIII, які збільшували пенсійний вік для осіб, що мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, втратили чинність з 23 січня 2020 року, і з цієї дати для осіб, які працювали на відповідних роботах до 01 квітня 2015 року, підлягає застосуванню стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 213-VIII, відповідно до якої жінки, зайняті повний робочий день на роботах за списком № 2, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону № 1788-XII (з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020), з одного боку, та Закону № 1058-IV – з іншого, в частині віку, з досягненням якого виникає право на пенсію на пільгових умовах: перший із цих законів визначає такий вік для жінок у 50 років, тоді як другий – у 55 років.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не норми Закону № 1058-IV.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, до 01 квітня 2015 року позивачка працювала на роботах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 (періоди з 22.06.1994 по 10.03.2005 та з 08.08.2005 по 12.04.2015), а отже, на неї поширюється дія пункту 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020.

Суд зауважує, що в прохальній частині позову позивачка послалася на пункт «з» статті 13 Закону № 1788-XII. Водночас, як вбачається з оскаржуваного рішення, заяву позивачки розглянуто відповідачем як заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, саме пільговий стаж за списком № 2 обчислено відповідачем, а відмову обґрунтовано недосягненням віку, встановленого для цієї категорії осіб. Оскільки суд не зв`язаний правовим обґрунтуванням позову і самостійно визначає норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин (принцип jura novit curia), а також з огляду на частину другу статті 9 КАС України, яка допускає вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав особи, суд оцінює спірні правовідносини на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

З тексту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач виходив з того, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV виникає в жінок після досягнення 55-річного віку. У рішенні зазначено, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії вік позивачки становив 50 років, а тому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у неї відсутнє.

Із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України 06.02.2026, що не заперечується учасниками справи. Станом на цю дату вік позивачки становив 50 років, що визнається відповідачем в оскаржуваному рішенні.

Аргумент відповідача про недосягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, суд відхиляє, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно діють два закони, які регламентують правила призначення пенсій за списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року (до набрання чинності Законом № 213-VIII), та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII. З огляду на це, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що застосуванню підлягає закон, найбільш сприятливий для позивачки, тобто той, що встановлює нижчий пенсійний вік – 50 років.

Висновки суду в цій справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в цій справі.

Таким чином, відмова в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах (за списком № 2) з підстави недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, ґрунтується на помилковому застосуванні закону.

Відповідно до змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.02.2026 № 063350041062 страховий стаж позивачки становить 30 років 7 місяців 3 дні, пільговий стаж роботи за списком № 2 – 20 років 5 місяців 19 днів, що перевищує мінімальну тривалість стажу, необхідну для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII (для жінок – не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах).

У зв`язку з неправильним застосуванням відповідачем до спірних правовідносин пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV без урахування правових наслідків Рішення КСУ № 1-р/2020 та висновків Верховного Суду щодо застосування в таких правовідносинах статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.02.2026 № 063350041062 прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

З урахуванням висновку суду про досягнення позивачкою 50-річного віку, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах, зважаючи на те, що оскаржуване рішення не містить інших підстав для відмови в призначенні пенсії, а також беручи до уваги, що обчислений відповідачем страховий і пільговий стаж позивачки є достатнім для призначення пенсії, належним способом захисту її прав є зобов`язання відповідача-1 призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Аналогічне правило встановлено пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, відповідно до якого пенсія за віком призначається з дня, наступного за днем досягнення особою пенсійного віку, якщо звернення за призначенням пенсії відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджено, що із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачка звернулася 06.02.2026, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею 50-річного віку.

Отже, пенсія за віком на пільгових умовах має бути призначена позивачці з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 16.01.2026, як про це і просить позивачка.

Таким чином, враховуючи, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом та забезпечувати реальне поновлення порушеного права, беручи до уваги доводи сторін, наявні в матеріалах справи докази, а також аналіз норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, починаючи з 16.01.2026.

Щодо позовних вимог про зарахування до спеціального стажу позивачки періодів роботи з 22.06.1994 по 10.03.2005, з 08.08.2005 по 12.04.2015, з 05.01.2019 по 16.12.2019, з 26.05.2020 по 12.01.2026, а до страхового стажу – періоду з 20.12.1993 по 20.04.1994 суд зазначає таке.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, пільговий стаж позивачки за списком № 2 обчислено відповідачем-1 тривалістю 20 років 5 місяців 19 днів, що відповідає сукупній тривалості періодів роботи з 22.06.1994 по 10.03.2005 та з 08.08.2005 по 12.04.2015. Отже, ці періоди відповідачем-1 зараховано, і права позивачки в цій частині не порушені.

Щодо періодів з 05.01.2019 по 16.12.2019 та з 26.05.2020 по 12.01.2026, а також періоду з 20.12.1993 по 20.04.1994, то оскаржуване рішення не містить відмови в їх зарахуванні до відповідного стажу, а єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії став вік позивачки. Питання зарахування цих періодів відповідач-1 по суті не вирішував, а обчисленого ним стажу позивачки достатньо для виникнення в неї права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Оцінка документів, що підтверджують характер роботи та умови праці, і обчислення стажу належать до повноважень органів Пенсійного фонду України, і суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у вирішенні питань, які ним не розглядалися. Позивачка не позбавлена права порушити питання про зарахування зазначених періодів до стажу та перерахунок пенсії в установленому законом порядку, а в разі відмови – оскаржити її.

З огляду на це позовні вимоги в частині зарахування зазначених періодів до спеціального та страхового стажу задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов`язання передати пенсійну справу позивачки для виплати пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за її зареєстрованим місцем проживання та зобов`язати останнє виплачувати пенсію з дати призначення суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Отже, судовому захисту підлягає право, яке на момент звернення до суду є порушеним, а не право, порушення якого лише передбачається в майбутньому.

Позивачка не надала суду доказів того, що вона зверталася до відповідача-1 чи відповідача-2 з питанням передачі пенсійної справи або виплати пенсії за місцем проживання і що в цьому їй було відмовлено. Відповідач-2 оскаржуваного рішення не приймав, а будь-яких його рішень, дій чи бездіяльності щодо позивачки, які б порушували її права, у справі не встановлено.

Крім того, на момент ухвалення цього рішення пенсію позивачці ще не призначено, а тому вимоги щодо передачі пенсійної справи та організації виплати пенсії конкретним органом Пенсійного фонду України випереджають дії суб`єктів владних повноважень, які мають бути вчинені після її призначення. Порядок виплати пенсії, зокрема за місцем проживання пенсіонера, врегульовано статтею 47 Закону № 1058-IV, і підстав вважати, що відповідачі не виконуватимуть його вимог, суду не наведено.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії на майбутнє за відсутності доказів порушення ним прав особи не є належним способом захисту, оскільки фактично означає вирішення судом питання, яке ще не було предметом розгляду суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин вимога про зобов`язання передати пенсійну справу позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов`язати останнє виплачувати пенсію є передчасною і задоволенню не підлягає. Позивачка не позбавлена права в разі порушення її прав щодо виплати призначеної пенсії звернутися за їх захистом у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland, заява № 37801/97) зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України судові витрати позивачки, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 1064,96 грн, підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242– 246, 255, 260– 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.02.2026 № 063350041062 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 з 16.01.2026 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК