Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №280/7205/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Справа № 280/7205/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2022 по 28.05.2026.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2022 по 28.05.2026, у розмірі 1 029 287 грн (один мільйон двадцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят сім гривень 00 коп.).

Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за час затримки виплати. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені: довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням, з обов`язковим розрахунком та зазначенням суми середньоденного грошового забезпечення; докази, що містять відомості щодо дати проведення з позивачем фактичного розрахунку при звільненні: з відображенням загальної суми складових грошового забезпечення належних позивачу при звільненні та дати їх фактичної виплати.

04 серпня 2026 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Командування Військової частини НОМЕР_1 у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, директивами Міністра оборони та начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України, іншими правовими актами. Непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Максимальний розмір грошового забезпечення за який може бути виплачено кошти за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України , є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню. Справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача сум. Відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

З 11.08.2026 по 06.09.2026 суддя Богатинський Б.В. перебував у щорічній основній відпустці.

Ухвалою суду від 18 вересня 2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені: докази, що містять відомості щодо дати проведення з позивачем фактичного розрахунку при звільненні, з відображенням складових грошового забезпечення належних позивачу при звільненні та дати їх фактичної виплати.

24 вересня 2026 року відповідачем подана до суду довідка про суми доходу нараховані та виплачені при звільненні позивача.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 по 08.07.2022.

Згідно із витягом з наказу № 172 від 08.07.2022 позивач вибув до іншого місця служби, виключний із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 280/5990/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року, у розмірі 85 927,87 грн, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 280/10439/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 : здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, з урахуванням виплачених сум; здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, з урахуванням виплачених сум; здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 15 червня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

27 травня 2026 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 280/10439/24, на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 122665,66 грн.

28 травня 2026 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 280/5990/24, на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 66164,46 грн.

Позивач у цій справі просить суд зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців, задоволення їх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого характеру військової служби та їх статусу в суспільстві.

Частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII визначено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, пов`язаної із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Правові засади проходження військової служби визначені також Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, які затверджуються Президентом України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Водночас законодавство розмежовує поняття «звільнення з військової служби» та «виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби».

Так, статтею 26 Закону № 2232-XII урегульовано саме питання звільнення військовослужбовців з військової служби та визначено передбачені законом підстави такого звільнення, зокрема у запас або у відставку. Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у порядку, встановленому відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому відповідним положенням про проходження військової служби.

Разом з тим, наведене положення не може застосовуватися ізольовано від інших норм Закону № 2232-XII та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки саме по собі виключення особи зі списків особового складу однієї військової частини не в усіх випадках означає припинення військової служби як такої. Законодавством передбачені також випадки виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини у зв`язку з його переміщенням та подальшим проходженням військової служби в іншій військовій частині.

Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Пунктами 233, 241, 242, 243 Положення № 1153/2008 урегульовано саме процедуру звільнення військовослужбовця з військової служби.

Зокрема, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді відповідні рапорти та документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання відповідного наказу про звільнення військовослужбовець повинен здати у встановлені строки посаду, підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини та направленню на військовий облік до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. На таке нормативне регулювання звернув увагу і Верховний Суд у постанові від 16.02.2026 у справі № 360/110/24.

Отже, законодавець пов`язує зазначені гарантії повного розрахунку безпосередньо з фактом звільнення військовослужбовця з військової служби, а не з будь-яким випадком його виключення зі списків особового складу окремої військової частини.

Водночас пунктом 40 Положення № 1153/2008 встановлено інше правове регулювання для випадку переміщення військовослужбовця.

Так, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для подальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Таким чином, законодавство чітко розрізняє звільнення з військової служби, яке має наслідком припинення проходження військової служби та переміщення військовослужбовця до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, за якого військово-службові правовідносини не припиняються, а продовжуються за новим місцем служби.

Крім того, пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Виплата грошового забезпечення у разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за період із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу попередньої військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби після зарахування військовослужбовця на грошове забезпечення цієї військової частини.

Вказане розмежування має вирішальне значення для визначення можливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, здійснюється в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У свою чергу статтею 117 КЗпП України встановлено спеціальну міру відповідальності роботодавця саме за порушення обов`язку з проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Після набрання 19.07.2022 чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець зобов`язаний сплатити передбачене цією статтею відшкодування у разі вирішення спору на користь працівника, а якщо спір вирішено частково на користь працівника розмір такого відшкодування визначає орган, який вирішує спір по суті, але не більш як за період, встановлений частиною першою статті 117 КЗпП України.

Таким чином, буквальний та системний аналіз статей 116 та 117 КЗпП України свідчить, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, є саме звільнення особи та непроведення з нею належного остаточного розрахунку у зв`язку з таким звільненням.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку саме при звільненні військовослужбовця спеціальним законодавством не врегульовано, у зв`язку з чим до таких правовідносин допустимим є субсидіарне застосування статей 116 та 117 КЗпП України.

Проте, така можливість застосування загальних норм трудового законодавства виникає лише тоді, коли спірні правовідносини дійсно пов`язані зі звільненням особи з військової служби.

У постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що положення статей 116 та 117 КЗпП України встановлюють загальне правило, відповідно до якого у разі звільнення особи роботодавець зобов`язаний здійснити всі належні їй виплати, а відповідальність за статтею 117 КЗпП України настає у разі невиплати таких сум саме у зв`язку зі звільненням.

Верховний Суд наголосив, що межі дії частини першої статті 117 КЗпП України визначаються умовами, передбаченими самою цією нормою. До таких умов належать факт звільнення працівника та невиплата йому з вини роботодавця належних сум у строки, встановлені для проведення розрахунку при звільненні.

Внесення Законом № 2352-IX змін до статей 116 та 117 КЗпП України цього принципу не змінило: обмеження відповідальності шестимісячним періодом стосується розміру відповідальності за наявності підстав для її застосування, але не розширює коло правовідносин, на які поширюється стаття 117 КЗпП України.

Це підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23.

Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути пов`язане з переведенням до іншої військової частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.

Натомість про завершення проходження військової служби свідчить виключення зі списків особового складу саме у зв`язку із звільненням у запас чи відставку або за іншими передбаченими законом обставинами, що припиняють військову службу.

Верховний Суд установив, що оскільки військовослужбовець після виключення зі списків попередньої військової частини продовжив проходження військової служби за новим місцем служби, фактичні обставини такої справи не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що поширення статті 117 КЗпП України на випадок переміщення військовослужбовця між військовими частинами суперечило б змісту цієї норми, сфері її дії та меті запровадження.

Тобто сам по собі факт того, що попередня військова частина після переміщення військовослужбовця виплатила йому певні суми грошового забезпечення із запізненням, у тому числі на виконання судового рішення, не перетворює факт переміщення на юридичний факт звільнення та не створює підстав для застосування статті 117 КЗпП України.

Наведена правова позиція послідовно підтверджена Верховним Судом у постановах від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, від 16.02.2026 у справі №360/110/24 та від 29.05.2026 у справі №280/758/24.

Визначальним для вирішення питання про наявність права на середній заробіток є не сам факт виключення особи зі списків особового складу конкретної військової частини, а правова підстава такого виключення та подальший статус військовослужбовця.

Якщо виключення зі списків відбулося у зв`язку із звільненням військовослужбовця у запас або у відставку та проходження військової служби припинилося, до правовідносин можуть застосовуватися статті 116 та 117 КЗпП України.

Якщо ж особу виключено зі списків однієї військової частини у зв`язку з її переміщенням до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, військова служба такої особи не припиняється, а тому відсутня базова передумова для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У межах спірних правовідносин установлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2022 №172 позивач з 08.07.2022 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та вважається таким, що вибув для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 .

Отже, після виключення зі списків особового складу відповідача військово-службові правовідносини позивача не припинилися. Змінилося лише місце проходження військової служби та військова частина, в якій позивач продовжив виконувати обов`язки військової служби.

За таких обставин виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 свідчить про припинення проходження ним служби в конкретній військовій частині, однак не є звільненням позивача з військової служби як такої.

Тому вказані обставини не відповідають умовам застосування статті 117 КЗпП України.

При цьому, факт існування у відповідача обов`язку здійснити позивачу певний перерахунок або доплату грошового забезпечення за період проходження ним служби в цій військовій частині не змінює наведеного висновку.

Так само не змінює правової природи спірних відносин і та обставина, що відповідні суми грошового забезпечення були виплачені відповідачем значно пізніше після переведення позивача, у тому числі на виконання судового рішення.

Виплата заборгованості з грошового забезпечення після переміщення військовослужбовця є виконанням обов`язку щодо належної оплати періоду проходження служби у відповідній військовій частині, однак така виплата не свідчить про те, що між сторонами раніше відбулося звільнення з військової служби.

Інший висновок фактично означав би, що будь-яке виключення військовослужбовця зі списків однієї військової частини та подальша виплата цією частиною заборгованості автоматично прирівнюються до звільнення з військової служби, що не відповідає положенням Закону № 2232-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260 та сформованій практиці Верховного Суду.

Таким чином, системний аналіз положень Закону № 2232-XII, Закону № 2011-XII, Положення № 1153/2008, Порядку № 260, статей 116 та 117 КЗпП України, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24, від 16.02.2026 у справі № 360/110/24 та від 29.05.2026 у справі № 280/758/24, дає підстави для висновку, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність застосовується у разі порушення обов`язку з проведення остаточного розрахунку при звільненні особи, а не у випадку її переміщення з однієї військової частини до іншої із продовженням проходження військової служби.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2022 по 28.05.2026.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 02.10.2026.

Суддя Б.В. Богатинський