Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №140/10318/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10318/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо невиплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області за період в межах шестимісячного строку позовної давності по момент припинення права на даний вид пенсій нарахувати та виплачувати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня календарного року виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у селі Хоцунь Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення.

За результатами розгляду звернення відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення такого підвищення.

Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, має право на підвищення до пенсії, розмір якого з урахуванням чинного правового регулювання становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені на 01 січня відповідного календарного року.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивач з 15 грудня 2025 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідач посилається на положення статті 29 Закону України від 03 грудня 2025 року №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, якою у 2026 році встановлено доплату непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 2595,00 грн за умови дотримання визначених цією нормою вимог.

Зазначає, що за результатами звірки відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутня інформація про постійне місце проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв`язку із чим правові підстави для встановлення йому відповідної доплати відсутні.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову та заперечення відповідача, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 15 грудня 2025 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі також – Закон №796-XII).

Позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , не перебуває у трудових відносинах та проживає у селі Хоцунь Камінь-Каширського району Волинської області.

Село Хоцунь Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи””, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

26 травня 2026 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою щодо встановлення та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

За результатами розгляду заяви відповідач листом від 17.06.2026 повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення та виплати такого підвищення.

Отже, спір у цій справі виник щодо права позивача на первинне нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціальний захист потерпілого населення визначені Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, статтю 39 Закону №796-XII виключено.

Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи””, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39, якою встановлено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у частині, яка не врегульована редакцією статті 39 Закону №796-XII, чинною з 01 січня 2016 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Разом з тим Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформувала висновок, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-XII визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а дійшов висновку, що непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, мають право на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року, а положення закону про Державний бюджет України не можуть бути підставою для припинення або зменшення такого підвищення.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у справі №620/2616/25.

Отже, для непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Статтею 29 Закону України від 03 грудня 2025 року №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Цією ж статтею передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС самостійно або у встановленому законодавством порядку змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Разом з тим наведені положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не внесли змін до статті 39 Закону №796-XII та не припинили її дії.

З огляду на приписи статті 71 Закону №796-XII положення закону про Державний бюджет України не можуть бути підставою для звуження встановленого спеціальним законом права позивача на підвищення до пенсії та зменшення визначеного статтею 39 Закону №796-XII розміру такого підвищення.

Право на підвищення до пенсії виникає у особи безпосередньо на підставі статті 39 Закону №796-XII за наявності передбачених цією нормою умов, а звернення до суду є способом захисту такого права у разі його порушення суб`єктом владних повноважень.

Відтак та обставина, що позивачу раніше не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII та відсутнє судове рішення про його нарахування, не впливає на виникнення права на таку виплату.

Визначальним для вирішення цього спору є встановлення того, чи належить позивач до кола осіб, яким статтею 39 Закону №796-XII передбачено підвищення до пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у селі Хоцунь Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Наявність у позивача відповідного статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчить про встановлення компетентним органом юридично значущих обставин, з якими законодавство пов`язує надання такого статусу.

При цьому відповідачем не доведено наявності передбачених законом обставин, які б припиняли або виключали право позивача на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Саме по собі посилання відповідача на відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про постійне місце проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не спростовує інших наявних у справі доказів щодо місця проживання позивача та не є достатньою підставою для висновку про відсутність у нього права на передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними та допустимими доказами правомірності відмови у встановленні позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII не довів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Враховуючи, що позивач просить захистити його право в межах шестимісячного строку звернення до суду, а позовну заяву подано до суду 30 липня 2026 року (дата відправки поштового відправлення), порушене право позивача підлягає захисту з 30 січня 2026 року.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатив квитанцією від 29.07.2026 судовий збір у сумі 1331,20 грн, тому вказана сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 30 січня 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Н. В. Стецик