Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №140/8839/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/8839/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування пункту 1.6 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.12.2024 №1242-ОС у частині продовження молодшому сержанту ОСОБА_1 дії контракту понад встановлені строки з 22.12.2024 на період дії воєнного стану;

визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ);

зобов`язання прийняти рішення та видати наказ про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 22.12.2023 уклав контракт про проходження військової служби строком на один рік — до 21.12.2024 та з того часу проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

15.06.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. За результатами розгляду рапорту відповідач відмовив у звільненні, посилаючись на несвоєчасність його подання та продовження строку контракту понад встановлений строк на період дії воєнного стану на підставі наказу від 20.12.2024 №1242-ОС.

Позивач не погоджується з такою відмовою та зазначає, що після закінчення строку укладеного з ним контракту новий контракт не укладався, письмової згоди на продовження військової служби він не надавав, з наказом від 20.12.2024 №1242-ОС не був ознайомлений, а тому вважає незаконними продовження військової служби та відмову у звільненні у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

З наведених підстав позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.18).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.22-26) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що позивачем оскаржується відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 у звільненні з військової служби на підставі, передбаченій підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Поряд із тим, строк контракту, укладеного між ОСОБА_1 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 закінчувався 21.12.2024. У зв`язку із неподанням ОСОБА_1 протягом 2024-2025 будь-якого рапорту про небажання продовжувати службу, дію укладеного контракту було продовжено відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.12.2024 №1242-ОС. Окрім того, після видання наказу від 20.12.2024 №1242-ОС ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу, отримувати грошове забезпечення та користуватися державними пільгами і гарантіями (відпустки, допомога на оздоровлення, тощо). Тобто, вже після продовження строку дії контракту, позивач користувався своїми правами та гарантіями як військовослужбовець та не висловлював незгоду із подальшим проходженням служби.

Виданий наказ є чинним, не скасованим, не зупиненим, не оскарженим, а отже має повну юридичну силу та підлягає виконанню. Відтак, у в/ч НОМЕР_1 відсутні будь-які підстави ставити під сумнів строк дії такого контракту або визнавати його припиненим.

Зважаючи, що станом на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби від 27.10.2025 дія контракту, укладеного позивачем з ІНФОРМАЦІЯ_4 , не закінчилась, а також наявний чинний (не оскаржений та не скасований у встановленому законом порядку) наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.12.2024 №1242-ОС щодо продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232- ХІІ.

Листом №08/04.4/51525/26 від 18.06.2026 позивача було повідомлено, що у задоволенні його рапорту про звільнення відмовлено у зв`язку із відсутністю правових підстав.

У відповіді на відзив (а.с.39-43) позивач зазначив, що підпункт «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII є спеціальною нормою, яка регулює питання звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту та поширюється на військовослужбовців, контракти з якими укладено під час дії воєнного стану, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Позивач також вказав, що наказ від 20.12.2024 №1242-ОС не може скасовувати передбачений законом виняток щодо звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту. Сам факт проходження військової служби та отримання передбачених законом виплат, на думку позивача, не може свідчити про його «мовчазну згоду» на продовження контракту, а умова типового контракту щодо проходження служби понад установлений строк діє лише в межах, визначених законом.

Крім того, позивач зазначив, що спірні правовідносини виникли не в момент укладення контракту 22.12.2023, а у зв`язку з поданням ним 15.06.2026 рапорту про звільнення та відмовою відповідача у його задоволенні. На момент виникнення спірних правовідносин підпункт «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII був чинним та безпосередньо поширювався на правовідносини щодо звільнення позивача.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 22.12.2023 ОСОБА_1 уклав контракт із ІНФОРМАЦІЯ_4 про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу строком на 1 рік з 22.12.2023 по 21.12.2024 (а.с.34-35).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України від 20.12.2024 №1242-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 , інспектору прикордонної служби 3 категорії – майстру інженерно-позиційної групи третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) першої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), продовжено дію контракту з 22.12.2024 на період дії воєнного стану (а.с.15).

15.06.2026 сержант ОСОБА_1 звернувся до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_3 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 пiдпункту «ж» статті 26 Закону №2232-XII (а.с.12).

Листом від 18.06.2026 №08/04.4/51525/26-Вн/1592 відповідач відмовив ОСОБА_1 в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з тих підстав, що контракт було продовжено понад встановлені строки на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами), затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.05.2024 №08/31454-24-Вих, про що видано наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 20.1.2024 №1242-ОС. Також повідомив, що протягом 2025, 2026 років він використовував державні пільги та гарантії (від пустки, оздоровчі) після завершення дії контракту (1 рік), що свідчить про мовчазну згоду на продовження контракту (а.с.15 зворот).

Вважаючи відмову у звільненні з військової служби, а також наказ про продовження дії контракту протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом №2232-XII.

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є, зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті другої Закону №2232-XII).

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Більш того, зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ гармонізували між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Щодо порядку проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009.

Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.

Відповідно до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.

Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно з пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З матеріалів справи слідує, що позивач проходить військову службу не на офіцерській посаді, сержанти - це частина сержантського та старшинського складу, яка здійснює повсякденну діяльність підрозділу та реалізує накази офіцерів.

Згідно з пунктом 3 Контракту (а.с.34-35) останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на один рік з 22.12.2023 по 21.12.2024.

Відповідно до пункту 4 Контракту встановлено, що зміни та доповнення вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Пунктом 6 Контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не обумовлені цим Контрактом, сторони керуються вимогами законодавства, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі.

ОСОБА_1 15.06.2026 звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. При цьому повідомив, що не висловлює бажання продовжувати військову службу (а.с.12).

Відповідач, відмовляючи у звільненні позивача, в листі від 18.06.2026 №08/04.4/51525/26-Вх/1592 фактично вказав, що у 2025, 2026 роках позивач не звертався з рапортом про звільнення з військової служби по закінченню дії строку контракту, тому його дію було продовжено відповідачем в одноособовому порядку.

Так, абзацом 4 частини третьої статті 23 Закону №2232-ХІІ встановлено, що під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік.

За змістом частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Вказані норми права кореспондують нормативним приписам пункту 20 Положення №1115/2009, зокрема, відповідно до абзацу 6 пункту 20 вказаного Положення під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (пункт 26 Положення №1115/2009).

За приписами підпункту 1 пункту 34 Положення №1115/2009 новий контракт про проходження військової служби повинен бути укладений уповноваженими на те посадовими особами з військовослужбовцями, в яких закінчується строк попереднього контракту, - не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Відповідно до пункту 35 Положення №1115/2009 для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення.

Начальник, уповноважений укласти новий контракт з військовослужбовцем, який виявив таке бажання, приймає рішення про укладення нового контракту або про відмову в його укладенні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Строки, зазначені в абзацах першому та другому цього пункту, можуть бути скорочені за згодою сторін, але не менше ніж до двох тижнів.

Згідно із пунктом 39 Положення №1115/2009, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та своєчасно не виявили бажання укласти новий контракт, звільняються з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд відхиляє доводи відповідача про продовження строку дії контракту з огляду на неповідомлення позивачем про небажання продовжувати військову службу не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту.

Відсутність рапорту за три місяці до закінчення строку контракту не є «мовчазною згодою» на продовження служби та не може бути підставою для примусового продовження контракту, адже строк для повідомлення військовослужбовцем про небажання продовжувати військову службу після закінчення строку дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану, у законодавстві не встановлений, а приписи пункту 35 Положення №1115/2009 визначають необхідність подання військовослужбовцем такого рапорту виключно для укладення нового контракту, якщо останній виявив таке бажання.

У справі, що розглядається, позивач не подавав рапорт на продовження строку дії контракту від 22.12.2023 та доказів протилежного суду не надано.

Однак наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20.12.2024 №1242-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 одноособово, без з`ясування бажання останнього, продовжено дію контракту понад встановлені строки з 22.12.2024 на період дії воєнного стану (а.с.15).

Про небажання продовжувати військову службу свідчить поданий позивачем рапорт від 15.06.2026 про звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку із закінченням дії означеного контракту від 22.12.2023.

Подання рапорту зумовлено тим, що відповідач не дотримав пункту 39 Положення №1115/2009, який зобов`язує у разі, якщо військовослужбовець своєчасно не виявив бажання укласти новий контракт, звільнити його з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ.

Крім того, аналіз пунктів 30 та 31 Положення №1115/2009, якими нормативно врегульовано порядок укладення контракту, дає можливість суду дійти висновку, що оскільки контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту, один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця, а відтак будь-які зміни, які вносяться у такий контракт, повинні узгоджуватись сторонами укладення такого, підписувати зміни повинні сторони, які погодили внести такі зміни, отримавши свій примірник, як доказ погодження волевиявлення.

Наведене кореспондує пункту 4 Контракту, підписаного позивачем та відповідачем, де зазначено, що зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

Суд наголошує, що конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих суб`єктам владних повноважень. Якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

У цьому випадку відповідач не довів, що позивач надавав згоду чи висловив сам бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби. Будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Отже, відповідач всупереч Положенню №1115/2009 прийняв наказ від 20.12.2024 №1242-ОС, яким в одноособовому порядку фактично продовжив строк дії контракту, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

За наведеного вище регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про протиправність та скасування підпункту пункту 1.6 наказу відповідача від 20.12.2024 №1242-ОС, яким продовжено дію контракту позивача понад встановлені строки.

Також суд зазначає, що у даному випадку як укладення, так і закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Тож у зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 15.06.2026 (дата подачі рапорту про звільнення) мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до відповідача з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є протиправними.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено порушення права позивача на розірвання контракту.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії в/ч НОМЕР_1 є наслідком продовження проходження військової служби позивачем та винесення наказу від 20.12.2024 №1242-ОС в частині продовження дії контракту понад строки ОСОБА_1 з 22.12.2024 на період дії воєнного стану.

Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків.

Також суд керується частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд враховує, що питання мобілізації, призову на військову службу та проходження військової служби є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.

Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Відтак, суд дійшов висновку про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність оскаржуваних дій, суд приходить до висновку задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому взаємопов`язані позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1.6 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.12.2024 №1242-ОС «Про особовий склад».

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військову частину НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій