Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №369/10969/25 — Шахтарський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 369/10969/25

Номер провадження № 2/0186/1209/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

02 жовтня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Янжули С.А.

при секретарі - Лиман Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шахтарському в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2026 року ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 562434138 від 06 березня 2021 року в розмірі 24 972,50 грн, судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 березня 2021 між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір № 562434138.

Первісний кредитор свої зобов`язання щодо надання грошових коштів виконав в повному обсязі. Відповідач не виконав умови договору. Позивач набув право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу.

З огляду на зазначене, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 562434138 від 06 березня 2021 року у розмірі 24 972,50 грн, яка складається з 13 728,82 грн заборгованості за тілом кредиту та 11 243,68 грн заборгованості за відсотками.

Повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи

Позивач повідомлявся про розгляд справи шляхом надсилання копії ухвали до електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України", оскільки зареєстрованим місцем його проживання є тимчасово окупована територія України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

06 березня 2021 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ОСОБА_1 укладено договір № 562434138.

Вказаний договір підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням його персональних даних та шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV2FV94.

Відповідно до договору cума (загальний розмір) кредиту становить 16 250 грн. Кредит надається строком на 84 дні. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється в розмірі 237,25 (двісті тридцять

сім цілих двадцять п`ять сотих) відсотків річних, що становить 0,65 відсотків в день від суми Кредиту за час користування ним (далі – «Дисконтна процентна ставка»). 1.5. На умовах викладених в п. 1.6. Договору, до відносин між Сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 (чотириста сімдесят чотири цілих п`ять десятих) відсотків річних, що становить 1,30 відсотків в день від суми Кредиту за час користування ним (далі – «Базова процентна ставка»).

Згідно графіку платежів, який є додатком до кредитного договору, відповідач зобов`язався в строк до 29 травня 2021 року повернути на користь первісного кредитора заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 799,60 гривень, яка включає в себе витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом в розмірі 5 549,60 грн та суму (тіло) Кредиту в розмірі 16 250 грн.

На підтвердження факту перерахування коштів 06 березня 2021 року на картку відповідача № НОМЕР_1 у сумі 16 250 грн позивачем надано довідку ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога". Також факт перерахування коштів відповідачу підтверджується банківською випискою, наданою на виконання вимог ухвали судуАТ "Універсал Банк", згідно якої банківська картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_2 і на неї 06 березня 2021 року здійснено зарахування кредитних коштів на загальну суму 16 250 гривень.

28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено договір факторингу №28/1118-01, до якого в подальшому укладалися додаткові угоди та за яким право вимоги до відповідача за кредитним договором № 562434138 перейшло до ТОВ "Таліон Плюс", згідно реєстру прав вимоги №138 від 15 червня 2021 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК"Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу №05/0820-01, за яким право вимоги до відповідача за кредитним договором № 562434138 перейшло до ТОВ "ФК"Онлайн Фінанс", згідно реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року.

29 травня 2025 року між ТОВ "ФК"Онлайн Фінанс" та позивачем укладено Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачеві відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу, акту прийому-передачі до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Норми права та мотиви суду

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У цій справі судом встановлено, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредитні кошти. Натомість, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом.

Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 13 728,82 грн основного боргу.

Щодо процентів за користування кредитними коштами в сумі 11 243,68 грн, суд зазначає наступне.

Як зазначено у висновках, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа N 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа N 910/4518/16), де викладені такі правові висновки. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі N 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

За умовами Договору про надання споживчого кредиту від 06 березня 2021 року, укладеного між сторонами, кредитні кошти надавалися відповідачу на строк - 84 дні, до 29 травня 2021 року, саме ці терміни зазначені в графіку платежів, підписаному сторонами, а позивачем нараховані проценти за користування кредитними коштами поза строками кредитування, а саме: станом на дату переходу права вимоги за договором про відступлення права вимоги. Доказів того, що строк дії кредитного договору було узгоджено сторонами та, відповідно, продовжено, суду не надано.

Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, суд приходить до висновку, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору.

Адже, в анкеті-заявці, у договорі про споживчий кредит, у графіку платежів та у паспорті споживчого кредиту визначено строк кредитування 84 дні та дата повернення кредиту 29 травня 2021 року, визначено нараховані проценти, які підлягають обов`язковій сплаті за користування кредиту.

Таким чином, договорами одночасно з визначеним строком кредитування, передбачено продовження (пролонгації) строку кредитування до невизначеної дати.

Отже, слід виходити з того, що сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом (або ж право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору).

Згідно з ч.6 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача відсотків після спливу строку кредитування – 29 травня 2021 року, оскільки умови договорів в цій частині є суперечливими.

Разом з тим, матеріали справи не містять і відомостей щодо продовження (пролонгації) строку кредитування в розумінні умов договору (часткової сплати тіла кредиту чи процентів, підписання відповідачкою додаткового договору (в т.ч. в електронній формі) про пролонгацію кредитного договору).

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за договором просив, у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками.

Оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за договором про споживчий кредит поза межами вищевказаного періоду задоволенню не підлягають.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак, з вимогами про стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України позивач не звертався.

Таким чином підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами в сумі 5 549,60 гривень.

Саме такі умови кредитування були узгоджені між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ОСОБА_1 , останній погодився на розмір кредиту та розмір процентів за користування кредитними коштами, кредит отримав на власну банківську картку, користувався кредитними коштами, дані про незгоду з умовами кредитування - відсутні. Право на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, свої заперечення, контраргументи не навів.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Тараненко та партнери», Акт прийому-передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025 року від 05 червня 2025 року, Додаткову Угода від 30.05.2025 року № 25770509832 до Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 року.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають такі послуги як «вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 24 972,50 грн, а позовні вимоги задоволено частково на суму 19 278,42 грн.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 3 000,00 грн грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 865,25 грн - пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України,- суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором №562434138 від 06 березня 2021 року в розмірі 19 278 (дев`ятнадцяти тисяч двохста сімдесяти восьми) гривень 42 копійок, з яких: 13 728,82 гривень - заборгованість по кредиту, 5 549,60 гривень - заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" судові витрати по справі в сумі 4 865 (чотири тисячі вісімсот шістдесят п`ять) гривень 25 копійок, які складаються із: судового збору в розмірі 1 865,25 гривень та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Інформація про учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження юридичної особи: вул.Поправки Юрія, буд.6, каб.13, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлений 02 жовтня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.