Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №185/529/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/529/25

Провадження № 2/185/782/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 вересня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засіданні Довгопол А.А., прокурора Олійникова Б.Ю., відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Керівника Павлоградської окружної прокуратури Кузменка Анатолія Сергійовича в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду

В С Т А Н О В И В

Павлоградська окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача-1: Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), позивача-2: Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, позивача-3: Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 20.10.2020 №1960-26/VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області», на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га (РНОКПП НОМЕР_1 ) (номер відомостей про речове право: 39579947).

2. Усунути перешкоди власнику – Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради – у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева Антона Вадимовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.12.2020 №55566697 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 (номер відомостей про речове право: 39579947).

3. Усунути перешкоди власнику – Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради – у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819, площею 2 га у власність Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04338948)

4. Стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням передачі в приватну власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2,0 га ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі та розпочато підготовче провадження у справі.

Від відповідача надійшов відзив від 19.03.2025 на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги прокурора не визнає та зазначає, що ним була дотримана процедура безоплатної приватизації земельної ділянки, межі ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Могила Баба» не визначені, проект його створення містить суперечності, прокурор не надав належних та допустимих доказів розташування спірної земельної ділянки в межах об`єкта природно-заповідного фонду, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в даній справі, а також прокурор не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави.

Від Павлоградської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача від 03.04.2025. Прокурор зазначає, що керівником Павлоградської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу та Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради та обрано ефективний спосіб захисту.

Від відповідача надійшло заперечення від 07.04.2026 на відповідь прокурора на відзив, в якому він зазначив, що прокурором порушено строк на подання відповіді на відзив.

11.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про залишення заяви без руху до долучення прокурором підтвердження внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.

14.05.2025 від Павлоградської окружної прокуратури надійшло заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, в якому прокурор посилається на те, що абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не поширюється на правовідносини у даній справі.

21.05.2025 від відповідача надійшли пояснення, в яких він зазначає, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і має право на компенсацію її вартості у випадку задоволення позову прокурора.

22.05.2025 від представника позивача Межиріцької сільської ради надійшла заява про розгляд справи без її участі, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.

26.05.2025 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд визнати недопустимими, неналежними та недостовірними доказами охоронне зобов`язання, Проект створення ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», довідку інженера-геодезиста ФОП ОСОБА_2 з картографічними матеріалами до неї.

03.06.2025 від Павлоградської окружної прокуратури надійшло заперечення на клопотання відповідача, в якому прокурор зазначає, що ландшафтний заказник «Урочище Могила Баба» створено у порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд України», у зв`язку з чим Проект його створення з картографічною документацією до цього є належними, допустимими та достовірними доказами.

13.06.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, за змістом яких він вважає, що Межиріцька сільська рада, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державна екологічна інспекція Придніпровського округу не можуть бути позивачами у даній справі.

24.10.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення до справи копії витягів з Державного земельного кадастру НВ-121441428220 та НВ-1214789222020, повторного запиту відповідача до Межиріцької сільської ради про надання публічної інформації від 19.08.2025 та відповідь сільради на цей публічний запит від 20.08.2025, копії листа Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 15.08.2025 за № 29-4-0.332-4462/2-25, копії розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 21.11.2016 №Р-805/0/3-16, копію рішення Дніпропетровської обласної ради «Про погодження заключних звітів щодо виконання регіональних програм у сфері екології та зняття з контролю відповідних рішень обласної ради» від 02.12.2016 № 139-7/VIІ та Додаток до додатку 1 до цього рішення, яке було задоволено.

30.11.2025 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд визнати недопустимими, неналежними та недостовірними доказами лист Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 27.10.2023 за № 2-4304/0/261-23, копію протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25.05.2022, Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Могила Баба».

22.12.2025 від Павлоградської окружної прокуратури надійшло заперечення на клопотання відповідача, в якому прокурор зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Могила Баба» не підлягало переоформленню, протокол тимчасового доступу до речей і документів складений у встановленому законом порядку.

22.12.2025 від Павлоградської окружної прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів: копію супровідного листа Дніпропетровського НДІСЕ від 20.02.2025 №1381/10-14/15-25, копію висновку експерта від 18.02.2025 №426-24, копію супровідного листа Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області від 18.12.2025 №424938-2025; копію постанови про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 22.12.2025, яке було задоволено.

Ухвалою суду від 23 грудня 2025 року закрито підготовче провадження по справі.

В судове засідання з`явився прокурор, відповідач, від позивачів надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено наступне.

Дніпропетровська обласна рада рішенням №525-22/ХХІІІ від 19.03.2002 затвердила перелік цінних природних територій що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області, до якого увійшов об`єкт природно-заповідного фонду «Урочище Могила Баба», розташований у Павлоградському районі Дніпропетровської області між селами Оженківка та Червона Долина.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради №521-18/V від 29.01.2009 створено на території Павлоградського району ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Могила Баба» загальною площею 625,7 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-2208/15-18-СГ від 06.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» відповідно до ст. 15-1, 117, 122 ЗК України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0727 площею 10,6723 га передано з державної у комунальну власність Межиріцької сільської територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради за актом приймання-передачі під №81 у Додатку до акту приймання-передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність від 06.06.2018.

Рішенням Межиріцької сільської ради від 19.04.2019 №502-14/VII «Про прийняття у комунальну власність Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності» земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0727 площею 10,6723 га прийнято у комунальну власність Межиріцької сільської територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради.

Право власності Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0727 площею 10,6723 га зареєстровано 27.06.2019. Номер відомостей про речове право 32246138.

В подальшому, рішенням Межиріцької сільської ради від 25.02.2020 ОСОБА_1 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади, в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області гр. ОСОБА_1 » надано відповідачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 10,6723 га.

На підставі проектів землеустрою земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0727 площею 10,6723 га поділено на інші земельні ділянки, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами 1223582300:01:002:0818 площею 2 га, 1223582300:01:002:0819 площею 2 га, 1223582300:01:002:0820 площею 2 га, 1223582300:01:002:0809 площею 2 га.

Рішенням Межиріцької сільської ради від 20.10.2020 1960-26/VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області» затверджено вказану документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева Антона Вадимовича №55566697 від 08.12.2020. Номер відомостей про речове право 39579947.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами відзив, відповідь на відзив, клопотання, заперечення на клопотання, письмові пояснення, допитавши свідка ОСОБА_3 суд приходить до наступних висновків.

Щодо права прокурора на звернення з позовом в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Межиріцької сільської ради.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) зазначено, що:

«8.8. […] прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19.

8.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

8.11. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа. Крім того, якщо земельна ділянка має одночасно декілька цільових призначень (наприклад, належить і до земель водного фонду як прибережна захисна смуга, і до земель природно-заповідного фонду, будучи частиною території чи об`єкта такого фонду), то залежно від підстав позову повноваження захищати інтерес держави у використанні такої ділянки за відповідним призначенням може належати різним суб`єктам (як органам державної влади, так і місцевого самоврядування)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 зазначено, що «захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року у справі № 575/606/21 вказано: «прокурор у позовній заяві на виконання статті 56 ЦПК України, частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII обґрунтував підставу для представництва інтересів держави, зазначив, що звертався до Сумської обласної державної адміністрації листами від 17 червня 2021 року № 15/1-345вих-21 та від 07 липня 2021 року № 15/1-385вих-21, в яких виклав порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду й запропонував вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної землі в розпорядження держави. Листами від 08 липня 2021 року № 01-36/8354 та від 21 липня 2021 року № 01-36/9039 Сумська обласна державна адміністрація у відповідь на звернення прокурора констатувала факт порушення вимог земельного та природоохоронного законодавства та просила прокурора вжити заходи представницького характеру, тобто не виявила наміру самостійно звернутися з позовом та не спростувала твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії правильно оцінені прокурором як бездіяльність. Отже, має місце неналежність здійснення захисту законних інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що й зумовлює участь у справі прокурора».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Межиріцька сільська рада як орган місцевого самоврядування територіальної громади виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку (статті 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до листів Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради від 28 січня 2022 року №188, від 23 лютого 2024 року №63-1133вих-24, від 24 грудня 2024 року №1719/0/2-24, орган місцевого самоврядування був обізнаним про допущені порушення при передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача, однак жодних заходів не вживав.

У постанові від 22 червня 2022 року у справі №752/3093/19 Верховний Суд підтвердив правомочність прокурора представляти в суді інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування у правовідносинах, пов`язаних з незаконною передачею земельних ділянок природно-заповідного фонду.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою КМУ від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

До основних завдань Держекоінспекції відноситься здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, державна екологічна інспекція відповідного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідної території, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду. З метою виконання своїх завдань міжрегіональні територіальні органи Держекоінспеції звертаються до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу, затвердженим Наказом Державної екологічної інспекції України від 04.12.2025 №193, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Повноваження Інспекції поширюються на територію Дніпропетровської та Кіровоградської областей. Цим положенням закріплені аналогічні повноваження, що визначені Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, в тому числі щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні та право звернення з цією метою з позовом до суду.

В матеріалах справи наявні листи Держекоінспекції Придніпровського округу від 15 вересня 2023 року №3-6818-42, від 20 грудня 2024 року №3-8825-22, за змістом яких вона, будучи обізнаною про встановлені порушення, жодних заходів в межах компетенції не вживала та не заперечує щодо представництва інтересів держави прокурором.

Відповідно до Положення про Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 08 вересня 2025 року №Р-415/0/3-25, основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики, здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім радіоактивних), оцінки впливу на довкілля, стратегічної екологічної оцінки, моніторингу стану навколишнього природного середовища, заповідної справи, формування, організація, збереження та використання природно-заповідного фонду та екологічної мережі, вирішення інших питань у сфері охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства. Департамент вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

В матеріалах справи наявні листи Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2023 року №2-3737/0/261-23, від 27 жовтня 2023 року №2-4304/0/261-23, від 04 грудня 2023 року №2-4774/0/261-23, від 18 грудня 2024 року №63-6563вих-24 за змістом яких Департамент, будучи обізнаним про допущені порушення, не вживав заходів в межах компетенції для захисту інтересів держави.

Можливість представництва прокурором в суді інтересів держави в особі в особі уповноваженого структурного підрозділу (профільного департаменту) обласної державної адміністрації (який є самостійною юридичною особою та спеціально уповноваженим суб`єктом владних повноважень, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини) в правовідносинах, пов`язаних з вимогою визнання незаконним та скасування наказу суб`єкта владних повноважень у частині передачі у власність земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав підтвердив Верховний Суд у постанові від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21, а також в постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №734/1560/20.

За таких обставин прокурор дотримався передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради в цій справі.

Щодо суті спору

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

У статті 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом положень статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку (стаття 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, якщо інше не передбачено законом.

До особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (пункту «г» частини першої та частини другої статті 150 ЗК України).

Отже, землі природно-заповідного фонду, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18 зазначено, що «незавершення технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об`єкта природно-заповідного фонду, не може мати наслідком втрату статусу території такого об`єкта, її знищення та/або можливість передачі третім особам його складових, в даному випадку земельної ділянки.».

У постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16 вказано, що «апеляційним судом цілком обґрунтовано відхилено твердження відповідачів щодо неоформлення спірної земельної ділянки за Нацпарком, оскільки даний факт не змінює цільове призначення зазначеної земельної ділянки як віднесеної до земель природно-заповідного фонду та не звільняє Київраду від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки».

Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 26 лютого 2020 року у справі №911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), на яку посилається заявник, вказано, що:

«7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.

7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143)).

8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

9.9. Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

9.10. Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста Полтави зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні парку-пам`ятки місцевого значення садово-паркового мистецтва «Перемога», що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення територіальній громаді Полтави земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

9.15. На думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 (обидвоє - мешканці Полтави) не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку «Перемога», розміщеному у цьому місті. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Звертаючись до суду з позовом, керівник Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради метою пред`явленого позову визначив усунення порушення прав власника щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду, на яку всупереч імперативних вимог законодавства протиправно зареєстровано право власності ОСОБА_1 .

Судом досліджено проект ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» з картографічною документацією, інформацію Публічної кадастрової карти, лист Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 27.10.2023 №2-4304/0/261-23, довідку інженера-геодезиста ФОП ОСОБА_2 , висновок комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 18.02.2025 №426-24, якими кожним окремо підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище ОСОБА_4 ». Вказані докази не містять жодних суперечностей стосовно факту розташування спірної земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду.

З моменту створення ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» землі, на яких він розташований набули статусу земель природно-заповідного фонду, тобто території з особливим статусом, що охороняється законом з визначеною у статті 84 ЗК України прямою забороною на передачу у приватну власність земель державної власності під об`єктами природно-заповідного фонду.

ОСОБА_1 , за якою було зареєстроване права власності станом на момент розгляду справи на спірну земельну ділянку, не спростувала належними і допустимими доказами її статус як особливо цінної землі.

Відповідач вважає, що до винесення меж ландшафтного заказника в натурі неможливо перевірити факт того, чи знаходиться спірна земельна ділянка в його межах, а надані прокурором докази її розташування в межах об`єкта природно-заповідного фонду є недопустимими.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі №910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі №911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі №734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі №621/394/20, від 12 травня 2026 року у справі №917/971/24 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

У постанові від 26 серпня 2026 року у справі №160/3901/23 Верховний Суд зробив висновок про можливість використання даних Публічної кадастрової карти як офіційного та достовірного джерела інформації про фізичні (фактичні) межі територій об`єктів природно-заповідного фонду, які не встановлені в натурі.

Суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження, доводи відповідача про недопустимість як доказів Проекту створення ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», оскільки ландшафтний заказник місцевого значення « ОСОБА_5 » створений рішенням Дніпропетровської обласної ради №521-18/V від 29.01.2009 і станом на момент розгляду справи його межі не змінювались, картографічна документація відображає межі заказника площею 625,7 га. Також суд вважає, що Проект створення ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба» отриманий прокурором у встановленому законом порядку.

Наявна в матеріалах справи довідка інженера-геодезиста ФОП ОСОБА_2 виконана особою, що на момент її складання має кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста №010591 від 12 квітня 2013 року, що свідчить про наявність у виконавця достатніх спеціальних знань та досвіду для перевірку факту накладання меж спірної земельної ділянки на межі ландшафтного заказника «Урочище ОСОБА_4 ».

Судом досліджено висновок комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 18.02.2025 №426-24, яким підтверджено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 в цілому знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище ОСОБА_4 ».

Проект створення ландшафтного заказника «Урочище Могила Баба», відомості Публічної кадастрової карти, довідка інженера-геодезиста ФОП ОСОБА_2 , лист Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 27.10.2023 №2-4304/0/261-23, висновок експерта є належними та допустимими доказами, кожен з яких самостійно підтверджує факт розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище ОСОБА_4 ». Зважаючи на відсутність суперечностей між вказаними доказами, за відсутності доказів, що спростовують вказаний факт, суд вважає доведеним, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га в цілому знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Могила Баба», а отже на неї поширюється правовий режим її використання як земель природно-заповідного фонду.

Так, постановою Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №385/1018/22 залишено без змін постанову Кропивницького апеляційного суду від 14.02.2023, якою позов прокурора про повернення земельної ділянки, розташованої в межах об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого не винесені в натурі, задоволено у повному обсязі. Верховний Суд зазначив, що згідно із рішенням обласної ради, проектом створення та наявних у проекті планово-картографічних матеріалів (план меж), положення про заповідне урочище, спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин входила в межі об`єкту природно-заповідного фонду заповідного урочища місцевого значення. Про входження земельної ділянки в межі заповідного урочища свідчать також інформація Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Свідок ОСОБА_3 зазначив, що на час розробки проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність він був директором ТОВ «Геолайф», яке займалось виготовленням цієї документації із землеустрою для відповідача. На час розробки відомостей про об`єкт природно-заповідного фонду в Державному земельному кадастрі не було.

Набуваючи земельну ділянку, ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває в межах ландшафтного заказника «Урочище ОСОБА_4 », що відповідає позиціям Верховного Суду у постановах від 11 жовтня 2023 року у справі №734/1560/20, від 12 травня 2026 року у справі №917/971/24, від 10 червня 2026 року у справі №575/626/21, від 8 липня 2026 року у справі №752/8911/24.

Зважаючи на викладене, заявлена прокурором вимога про усунення перешкод у користування спірною земельною ділянкою шляхом її повернення відповідає ефективному способу захисту і підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, постанова Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Отже, державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього будь-яких прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі №285/802/22 зазначив, що право власності держави на спірні земельні ділянки природно-заповідного фонду підлягає захисту шляхом повернення цих земельних ділянок, відповідно до вимог статті 391 ЦК України, а також шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірні земельні ділянки, що є необхідним для реального відновлення порушеного права держави. Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову й в частині вимог про припинення речового права на спірні земельні ділянки, оскільки ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.

Аналогічні висновки про те, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, Верховний суд виклав у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №734/1560/20. Верховний Суд наголосив, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, а тому при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Зважаючи на викладене вимога про скасування рішення державного реєстратора відповідає ефективному способу захисту в спірних правовідносинах і тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах ВП ВС від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а обов`язковою умовою є також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів держави (суспільних інтересів).

Нескасований (невизнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення згаданого інтересу.

У постанові від 11 червня 2024 року у справі №95/1133/18 Верховний Суд зробив висновок, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що скасування оспорюваних розпоряджень Райдержадміністрації, якими фактично змінено категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок і які (оспорювані розпорядження) не вичерпали свою дію, є належним та ефективним способом захисту, який призводить до усунення порушення права територіальної громади на землі природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.

Аналогічно ефективність такого способу захисту Верховний Суд підтвердив у постанові від 25 червня 2026 року у справі №285/802/22 підтвердивши законність та обґрунтованість прийнятого апеляційним судом рішення про визнання недійсним оспорюваного рішення сільської ради в частині спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду.

Зважаючи на викладене, вимога про скасування рішення сільської ради від 20.10.2020 1960-26/VII щодо передачі спірної земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Щодо права відповідача на компенсацію вартості спірної земельної ділянки

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у встановлених законом випадках.

Набуваючи земельну ділянку, ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває в межах ландшафтного заказника «Урочище ОСОБА_4 », що відповідає позиціям Верховного Суду у постановах від 11 жовтня 2023 року у справі №734/1560/20, від 12 травня 2026 року у справі №917/971/24, від 10 червня 2026 року у справі №575/626/21, від 8 липня 2026 року у справі №752/8911/24. Не можна розцінювати фактичне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою як законне (правомірне).

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Межиріцької сільської ради від 20.10.2020 1960-26/VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області».

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для компенсації відповідачу вартості спірної земельної ділянки.

Керуючись ст. ст.263, 264, 265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В

Позов Керівника Павлоградської окружної прокуратури Кузменка Анатолія Сергійовича в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Межиріцької сільської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 20.10.2020 №1960-26/VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області», на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га (РНОКПП НОМЕР_1 ) (номер відомостей про речове право: 39579947).

Усунути перешкоди власнику – Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради – у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Зайцева Антона Вадимовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.12.2020 №55566697 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 (номер відомостей про речове право: 39579947).

Усунути перешкоди власнику – Межиріцькій сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Межиріцької сільської ради – у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819 площею 2 га, яка розташована на території Межиріцької сільської територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0819, площею 2 га у власність Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади в особі Межиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04338948)

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір у розмірі 7 267.20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя: В. О. Головін