Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №186/658/26 — Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 186/658/26

провадження № 2/179/936/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Кравченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Чабаненко К.О.,

представника позивача Супруна Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, 21 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (в подальшому – Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 (надалі – Позичальник, Відповідач) було укладено кредитний договір № 014/0098/74/112460.

10 лютого 2014 року Станично-Луганським районним судом Луганської області ухвалено заочне рішення по справі № 430/2610/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0098/74/112460 від 21.09.2007 р. у розмірі 186 510,41 грн. Згідно з мотивувальною частиною рішення, вказана сума складається із заборгованості по тілу кредиту у сумі 147 138,29 грн, заборгованості по сплаті нарахованих відсотків у сумі 9 315,99 грн та пені у сумі 30 056,13 грн. Отже, сума основного боргу без урахування штрафних санкцій (пені) та судових витрат становить 156 454,28 грн (147 138,29 грн + 9 315,99 грн).

17 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 114/21, а згодом, 17 червня 2016 року, між ПАТ «Вектор Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір про відступлення права вимоги № 265/ФК-16, за якими право грошової вимоги до Відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

10 грудня 2018 року Біловодський районний суд Луганської області постановив ухвалу у справі № 430/2610/13-ц, якою замінив сторону у виконавчому провадженні, а саме: замінено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Відповідно до Наказу № 55-к від 25.07.2024 року та виписки з ЄДРПОУ, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239).

Станом на день подання цього позову рішення суду Відповідачем не виконано.

Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 12.03.2017 по 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 80933,80 грн. та 3% річних у розмірі 23263,49 грн. , що в загальному розмірі становить 104197,29 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача кошти, нараховані на підставі ст.625 ЦК України в сумі 104 197,29 грн., яка складається з 3% річних у розмірі 23263,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 80933,80 грн., а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Магдалинвського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

Правом, передбаченим ст.178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву, відповідач не скористалася.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду розгляд справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надала.

Відповідно до ч.1 ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача про день та час слухання справи повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що свідчить про належне її повідомлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Вислухав пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що заочним рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 лютого 2014 року у справі № 430/2610/13-ц, яке наявне в Єдиному державному реєстрі судових рішень, був задоволений позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0098/74/112460 від 21.09.2007 у розмірі 186 510,41 грн. Згідно з мотивувальною частиною рішення, вказана сума складається із заборгованості по тілу кредиту у сумі 147 138,29 грн, заборгованості по сплаті нарахованих відсотків у сумі 9 315,99 грн та пені у сумі 30 056,13 грн.

17 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 114/21, а згодом, 17 червня 2016 року, між ПАТ «Вектор Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір про відступлення права вимоги № 265/ФК-16, за якими право грошової вимоги до Відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Згідно з ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 10 грудня 2018 року у справі № 430/2610/13-ц, яка наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, замінено стягувача у виконавчому провадженні - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Відповідно до наказу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» №55-к від 25.07.2024, на виконання протоколу Загальних зборів учасників вказаного товариства від 25.07.2024, було перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, рішення суду не виконувалось відповідачем за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, та згідно з наданим позивачем розрахунком сума інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду становить: інфляційні втрати у розмірі 80933,80 грн. та 3% річних у розмірі 23263,49 грн., що в загальному розмірі становить 104197,29 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.03.2017 до 23.02.2022 за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч. 1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень статей 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

Згідно з положеннями ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі №686/21962/15-ц відступила від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

У даному випадку, позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, не надав суду жодних доказів невиконання відповідачем рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10.02.2014 у справі №430/2610/13-ц.

Позовна заява не містить жодних відомостей про виконавче провадження, його номер, у випадку якщо воно було відкрито, стан у якому воно перебуває, тощо.

Надані суду докази підтверджують лише наявність судового рішення, згідно з яким з відповідача стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача на стягнення такої заборгованості, проте жодним чином не підтверджують періоду невиконання судового рішення, за який позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, власне як і самого факту невиконання вказаного рішення.

Тобто суд позбавлений можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та фактичного виконання ним зобов`язання не відбулось.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що на виконання вказаного рішення суду були видані виконавчі листи.

У п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому в силу приписів ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. Позивачем також не заявлено клопотань про витребування доказів.

Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

З огляду на викладене, позивачем не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Враховуючи наведене, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, остаточну суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що у позові відмовлено, судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.12,13,81,247,259,263,265,273,280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», ЄДРПОУ 38750239, адреса місцезнаходження: 04112, місто Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 02.10.2026.

Суддя О.Ю.Кравченко