Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №205/2232/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/2232/26

Єдиний унікальний номер 205/2232/26

Провадження № 2о/205/115/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради про встановлення факту постійного проживання без реєстрації, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 лютого 2026 року звернулася через систему «Електронний суд» до Новокодацького районного суду міста Дніпра із заявою про встановлення факту невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, заінтересована особа Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року заяву було залишено без руху та запропоновано заявникові усунути недоліки з дотриманням вимог п. 4 ч. 3 ст. 175, абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких представником заявника 26 березня 2026 року через систему «Електронний суд» було направлено уточнену заяву та докази направлення заяви з додатками заінтересованій особі.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року заяву було прийнято до розгляду суду, відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про виклик та допит свідків повернуто заявникові.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 квітня 2026 року у задоволенні заяви про виклик та допит свідків ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04 травня 2026 року провадження по справі в частині встановлення факту невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду закрито.

Заявник у своїй заяві посилалася на те, що вона з 09 серпня 1992 року по 05 березня 2001 року проживала разом з батьками: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , і була зареєстрована за карткою матері; з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року – за адресою: АДРЕСА_2 , і була вписана в реєстраційну картку матері; з 15 грудня 2008 року по 06 липня 2010 року – за адресою: АДРЕСА_3 ; з 20 липня 2010 року і по теперішній час вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Станом на 05 квітня 2001 року ОСОБА_1 була малолітньою дитиною, а станом на 15 грудня 2008 року – неповнолітньою дитиною. З 05 квітня 2001 року заявниця була зареєстрована за адресою проживання та реєстрації матері, ОСОБА_2 , і була вписана під записом реєстрації матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. На момент смерті матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявниця не мала інших родичів, окрім батька, ОСОБА_3 , з яким вони проживала разом за тією ж адресою. Будинок АДРЕСА_5 (раніше Дніпропетровськ) перебував на балансі КП «Дніпроводоканал». Рішенням Дніпровської міської ради № 29/22 від 21 червня 2017 року будинок було передано на баланс КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради. На звернення ОСОБА_1 до КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради стосовно реєстрації свого місця проживання у період з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради зазначив, що не володіє інформацією про зареєстрованих осіб у будинку, оскільки 22 листопада 2018 року будинкові книги були передані до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур. Станом на час виникнення спірних правовідносин чинне законодавство не передбачало окремої реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини, яка не досягла 16 років. З 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року ОСОБА_1 проживала без реєстрації у кв. АДРЕСА_6 разом з батьком, ОСОБА_3 09 липня 2025 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради заявниці разом з малолітнім сином було видано ордер на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . 11 серпня 2025 року вона звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про оформлення передачі у приватну власність квартири у гуртожитку. Листом від 25 вересня 2025 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив про відсутність в наданому пакеті документів відомостей про реєстрацію та документи, які підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року. Таким чином, заявниці було відмовлено у наданні адміністративної послуги через ненадання необхідних документів у повному обсязі. Встановлення факту постійного проживання без реєстрації заявниці за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року необхідно для реалізації нею права на приватизацію житлового приміщення. Просила суд встановити факт постійного проживання без реєстрації ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , в період з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року. У своїй заяві до суду представник заявниці справу просила розглянути за її відсутності та відсутності заявниці, ухваливши рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

Заінтересована особа Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради свого представника у судове засідання не направила, про час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, про причини ненаправлення свого представника судові не повідомила, пояснень на заяву не надала.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені докази, суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 серпня 1991 року зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася ОСОБА_1 (а.с. 63, 65).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а.с. 67).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 (а.с. 68).

09 липня 20025 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ОСОБА_1 із сім`єю виданий ордер на жиле приміщення № 0000000946 на право зайняття жилого приміщення – квартири АДРЕСА_7 (а.с. 75).

11 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про оформлення в передачу в приватну власність квартири (а.с. 76).

Листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/16-4651 від 25 вересня 2025 року ОСОБА_1 повідомлено про відмову у наданні адміністративної послуги через відсутність відомостей про реєстрацію та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків (а.с. 77).

Згідно з листом КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради № 6310/1114 від 02 грудня 2025 року житловий будинок АДРЕСА_5 з 01 вересня 1953 року перебував на балансі підприємства. Рішенням Дніпровської міської ради № 29/22 від 21 червня 2017 року будинок переданий на баланс КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради (а.с. 78).

Відповідно до довідки № 19 від 03 березня 2006 року, виданої Кайдацькою насосно-фільтрувальною станцією КП «Дніпроводоканал» ОСОБА_3 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з дочкою, ОСОБА_1 (а.с. 79).

Згідно з довідкою від 11 січня 2007 року, виданою Кайдацькою насосно-фільтрувальною станцією КП «Дніпроводоканал» ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з дочкою, ОСОБА_1 (а.с. 80).

Згідно з листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 5/5-327 від 28 листопада 2025 року, ОСОБА_1 була зареєстрована: у період з 09 серпня 1992 року по 05 березня 2001 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за карткою матері, ОСОБА_2 ; з 05 квітня 2001 року – за адресою: АДРЕСА_2 , вписана під записом матері, ОСОБА_2 , з 15 грудня 2008 року по 06 липня 2010 року – за адресою: АДРЕСА_3 , з 20 липня 2010 року по теперішній час – за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 69).

На підставі ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), ЦК України, ЖК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, §37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Нормою ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає..

Згідно ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

За змістом ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та ЗУ «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

За змістом ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

За таких обставин суд вважає, що в ході розгляду цивільної справи на підставі аналізу змісту поданих заявником доказів, підтверджено дійсність заявленого ОСОБА_1 до встановлення факту, а саме постійного проживання без реєстрації у період з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Заявником при поданні заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп., який відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 ЦПК України відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 315, ч. 1 ст. 223, ст. ст. 263, 264, ч.ч. 1-6 ст. 265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт постійного проживання без реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) у період з 05 квітня 2001 року по 15 грудня 2008 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя