Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №199/13997/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/13997/25

(2/199/1271/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Захожа К.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнення заборгованості за кредитним договором, ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 12 січня 2021 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем було укладено кредитний договір № 010/11176/82/978848.

На підставі договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24 липня 2024 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк» та позивачем, новим кредитором за цим договором став позивач.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував та не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 52 435,82 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Суд ухвалює рішення на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено Кредитний договір № 010/11176/82/978848 від 12 січня 2021 року з АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до Договору відступлення права вимоги № 114/2-72, укладеного 24 липня 2024 року між АТ «Райффайзен Банк» та позивачем, первісний кредитор відступив право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. На підставі зазначеного Договору позивач набув право вимоги за Кредитним договором № 010/11176/82/978848 від 12 січня 2021 року до відповідача.

Згідно з розрахунками заборгованості за Кредитним договором № 010/11176/82/978848 відповідач має непогашену заборгованість у загальному розмірі 52 435,82 грн.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з кредитних правовідносин та регулюються положеннями Цивільного кодексу України, зокрема статтями 11, 14, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, а також статтями 1077 та 514 ЦК України щодо переходу права вимоги.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 11, 525, 629 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про його предмет, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів відповідного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір відповідно до статті 1055 ЦК України укладається у письмовій формі, а договір, укладений з недодержанням такої форми, є нікчемним.

Частинами першою та другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин є таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо він підписаний його сторонами.

Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови такого договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім випадків, передбачених законом.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого визначені однією зі сторін у стандартних формах або формулярах і можуть бути прийняті другою стороною лише шляхом приєднання до них у цілому. При цьому умови такого договору повинні бути зрозумілими споживачу, а позикодавець повинен підтвердити, що на момент укладення договору діяли саме ті умови, з якими був ознайомлений позичальник.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, строку користування кредитом, попиту і пропозиції на кредитному ринку, розміру облікової ставки Національного банку України та інших факторів.

Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а стаття 1049 ЦК України покладає на позичальника обов`язок повернути отримані кошти у строк та в порядку, визначених договором.

Однак позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів фактичного перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача чи інших первинних документів, які б підтверджували видачу кредиту у спосіб, визначений умовами кредитних договорів.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів та, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту користування відповідачем кредитними коштами та не є належним доказом існування заборгованості.

Суд враховує, що розрахунок заборгованості є документом, складеним самим позивачем або первісним кредитором, а тому за відсутності первинних бухгалтерських документів не може беззаперечно підтверджувати ані факт видачі кредиту, ані його розмір, ані розмір заборгованості.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів сформульовані у статтях 77-80 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Обов`язок доказування позивачем не виконаний: наданий позивачем доказ не підтверджує обставини видачі позики на умовах фінансового кредиту та його розміру, а також заборгованість, суду не було надано доказів на підтвердження заповнення відповідачем заявки на видачу кредиту тощо, на що посилається позивач у позовній заяві.

Суд, безпосередньо дослідивши зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достатності та достовірності кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв`язку, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст.ст. 279, 280 - 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата виготовлення повного судового рішення 30.09.2026 р.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї