Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №739/492/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/492/25

Головуючий у першій інстанції – Чепурко В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1139/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Семенівська державна нотаріальна контора Чернігівської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Семенівської державної нотаріальної контори Чернігівської обл., в якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчено старостою сіл Троїцьке, Стахорщина, Форостовичі, Ларинівка, Фаївка, Бугринівка, Солов`їв Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її двоюрідний брат, ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. До складу спадщини входить житловий будинок по АДРЕСА_1 . Звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивачка дізналася про наявність заповіту ОСОБА_3 від 22 грудня 2023 року, згідно з яким померлий заповів все належне йому майно старості с. Орлівка, хоча за життя брат неодноразово висловлював намір заповісти все належне йому майно ОСОБА_1 .

Перед смертю ОСОБА_3 постійно хворів, був кволим та скаржився на погане самопочуття. Позивачці відомо також, що незадовго до смерті ОСОБА_3 стороння особа постійно намагалася налагодити з ним приятельські стосунки та викликати довіру, що сприяло б прийняттю рішення про складення заповіту на користь цієї особи. Вважає, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а оспорюваний заповіт, складений на користь невідомої їй особи, порушує її права як спадкоємця за законом, у зв`язку з чим правочин належить визнати недійсним.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2025 року замінено первісного відповідача Семенівську державну нотаріальну контору на належного відповідача ОСОБА_2 . Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Семенівську державну нотаріальну контору (а.с. 69).

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погодившись з висновками суду, які не відповідають обставинам справи, та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, визнавши оспорюваний заповіт недійсним.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний у цій справі заповіт від 22 грудня 2023 року є нікчемним в силу ст. 1257 ЦК України, і тому не може бути визнаний недійсним.

На час звернення до суду позивачці не було відомо те, що підпис у заповіті виконаний не спадкодавцем. ОСОБА_1 мала лише сумніви у справжності підпису та дійсній волі померлого з огляду на обставини, наведені у позові. Отже на дату звернення з позовом правочин у формі заповіту за своєю суттю був оспорюваний, оскільки підстави його нікчемності в силу закону на час подачі позову були відсутні, у зв`язку з чим скаржницею обрано правильний спосіб захисту порушеного права.

У разі, якщо б обставини непідписання заповіту померлим були встановлені до звернення з цим позовом, відтак питання про визнання правочину недійсним не ставилося б через нікчемність правочину в силу чинного законодавства. У такому випадку правильним способом захисту прав ОСОБА_1 у разі невизнання нотаріусом факту нікчемності заповіту було б звернення з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочину.

Вважає нерелевантними у цій справі застосовані районним судом правові позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідних висновків суд касаційної інстанції дійшов за наслідками розгляду справ, у яких обставини не є тотожними з обставинами цієїї справи.

Відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивачки, її представника та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції повністю таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції установив, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2025 року підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті від 22 грудня 2023 року виконаний не заповідачем, а іншою особою, рукописний текст «Мною ОСОБА_3 текст заповіту прочитано в голос і власноручно підписано» у вказаному заповіті написано не ОСОБА_3 , зразки почерку якого були надані для порівняльного дослідження, а іншою особою.

Районний суд, пославшись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, виснував, що не підписання заповіту заповідачем ОСОБА_3 свідчить про те, що правочин складено з порушенням вимог щодо його форми і, відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність, відтак твердження позивачки про наявність підстав для визнання оспорюваного заповіту від 22 грудня 2023 року недійсним є помилковими, оскільки нікчемний правочин не може бути визнаний недійсним.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання заповіту недійсним, але вважає хибними наведені районним судом мотиви такої відмови, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що за життя ОСОБА_3 набув право власності на земельні ділянки: площею 3,3734 га з кадастровим номером 7423687800:07:000:0684, площею 3,2602 га з кадастровим номером 7423687800:07:000:0088, площею 1,9303 га з кадастровим номером 7423687800:01:000:0711, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 49-52).

22 грудня 2023 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений старостою сіл Троїцьке, Стахорщина, Форостовичі, Ларинівка, Фаївка, Бугринівка, Солов`їв Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. Волкогоном О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 43, яким заповів все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що належатиме йому на день його смерті і на що матиме за законом право, ОСОБА_2 (а.с. 54).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

15 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Семенівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с. 42), за якою заведено спадкову справу № 256/2024, що засвідчено витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с. 45).

22 січня 2025 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_3 до Семенівської державної нотаріально контори звернувся ОСОБА_2 (а.с. 43).

Листом від 28 лютого 2025 року за підписом завідувача Семенівською державною нотаріальною конторою Пустовойт Л.П. повідомлено про те, що до майна ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 256/2024. Відповідно до заповіту від 22 грудня 2023 року, посвідченого старостою сіл Троїцьке, Стахорщина, Форостовичі, Ларинівка, Фаївка, Бугринівка, Солов`їв Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. Волкогоном О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 43, спадкодавець заповів своє майно іншій особі. Після спливу шестимісячного строку заявниці у видачі свідоцтва про право на спадщину буде відмовлено у зв`язку з наявність вказаного заповіту (а.с. 12).

04 березня 2025 року ОСОБА_2 скерував до Семенівської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_3 (а.с. 53) і цього ж дня йому видано три свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки: площею 3,3734 га з кадастровим номером 7423687800:07:000:0684 га, площею 3,2602 га з кадастровим номером 7423687800:07:000:0088 та площею 1,9303 га з кадастровим номером 7423687800:01:000:0711 (а.с. 57, 59, 61).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 965/25-24 від 21 листопада 2025 року, проведеної на виконання ухвали Новгород-Сіверського районного суду від 20 червня 2025 року, підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті від 22 грудня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі під № 43 та посвідченого старостою сіл Троїцьке, Стахорщина, Форостовичі, Ларинівка, Фаївка, Бугринівка, Солов`їв Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. ОСОБА_4 , за яким заведено спадкову справу № 256/0224 Семенівською державною нотаріальною конторою, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, рукописний текст «Мною ОСОБА_3 текст заповіту прочитано в голос і власноручно підписано» у вищевказаному заповіті написано не ОСОБА_3 , зразки почерку якого були надані для порівняльного дослідження, а іншою особою (а.с. 145-154).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно зі ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

За змістом ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235 ЦК України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним зроблено з помилкових мотивів.

У справі встановлено, що заповітом від 22 грудня 2023 року, посвідченим старостою сіл Троїцьке, Стахорщина, Форостовичі, Ларинівка, Фаївка, Бугринівка, Солов`їв Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 визначив своїм спадкоємцем ОСОБА_2 – відповідача у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. 22 січня 2025 року відповідач звернувся до Семенівської державної нотаріально контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_3

15 листопада 2024 року до Семенівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_1 – позивачка у справі.

Оскаржуючи заповіт від 22 грудня 2023 року, ОСОБА_1 зазначала, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 , який є її двоюрідним братом, не було вільним і не відповідало його волі, відтак оспорюваним правочином порушуються її права як спадкоємця за законом.

На підтвердження того, що померлий ОСОБА_3 є її двоюрідним братом, а її батько та мати спадкодавця – рідними братом та сестрою, позивачка надала наступні документи.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьком позивачки є ОСОБА_5 (а.с. 10), а відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 матір`ю спадкодавця ОСОБА_3 є ОСОБА_6 (а.с. 11).

Згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_7 (матері спадкодавця) її батьками зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 9). Свідоцтво про народження батька позивачки – ОСОБА_5 у матеріалах справи відсутнє.

Відповідно до повідомлення Державного архіву Чернігівської області від 10 квітня 2025 року в архівному фонді «Відділ реєстрації актів цивільного стану Новгород-Сіверського РУЮ Чернігівської області» у книгах реєстрації первинних актових записів цивільного стану про шлюб по Орлівській сільраді Холменського району Чернігівської області, що збереглися за 1939-1940 роки частково, актового запису цивільного стану про шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_7 немає. Книг реєстрації первинних актових записів цивільного стану про укладення шлюбу по Орлівській сільраді Холменського (з 1962 року – Новгород-Сіверського) району Чернігівської області за 1941-1944 роки на зберіганні в архіві немає й про їхнє місцезнаходження архів відомостей не має. Виходячи з вищезазначеного, архів не може видати довідку про укладення шлюбу у 1939-1944 роках ОСОБА_10 та ОСОБА_7 (а.с. 233).

Згідно з іншим повідомленням Державного архіву Чернігівської області від 10 квітня 2025 року в архівному фонді «Відділ реєстрації актів цивільного стану Новгород-Сіверського РУЮ Чернігівської області» у книгах реєстрації первинних актових записів цивільного стану про шлюб по Орлівській сільраді Холменського району Чернігівської області за 1947 рік є актовий запис цивільного стану про шлюб № 7 від 28 січня 1947 року. Наречений: ОСОБА_11 «так у документі», 25 років, українець, неодружений, першим шлюбом. Прізвище після укладення шлюбу: ОСОБА_12 . Наречена: ОСОБА_13 (так у документі», 23 роки, українка, удовиця, другим шлюбом. Прізвище після укладення шлюбу: ОСОБА_12 . Місце постійного проживання наречених – с. Орлівка Холменського району Чернігівської області (а.с. 234).

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи свідоцтва про народження батька позивачки – ОСОБА_5 , а також актового запису про укладення першого шлюбу матір`ю спадкодавця – ОСОБА_6 , колегія суддів доходить висновку про неможливість однозначно і достовірно встановити наявність родинних відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_3 , як про це стверджує ОСОБА_1 . Позивачкою вимога про встановлення факту родинних відносин у цій справі не заявлялась.

За змістом ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач – особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Водночас суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.

У цій справі суд першої інстанції, установивши обставини непідписання померлим ОСОБА_3 оспорюваного заповіту, розглянув спір по суті, надавши оцінку показам сторін та висновку судової почеркознавчої експертизи, проаналізувавши норми закону щодо визнання правочину недійсним та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним через його нікчемність.

Проте районний суд не перевірив твердження ОСОБА_1 про її належність до кола спадкоємців померлого ОСОБА_3 , і, як наслідок, порушення спадкових прав позивачки. Відмовивши у задоволенні позову, суд фактично погодився з аргументами ОСОБА_1 про те, що наявністю оспорюваного заповіту порушуються її права на спадкове майно, не встановивши, до спадкоємців якої черги позивачку віднесено та якими доказами це засвідчено, і залишив поза увагою те, що матеріалами справи не підтверджуються доводи позову про родинні відносини між позивачкою та ОСОБА_3 , як двоюрідними братом та сестрою. При вирішенні цього спору визначальним є те, чи відноситься ОСОБА_1 до кола спадкоємців померлого ОСОБА_3 . Лише у разі належного підтвердження того, що позивачку віднесено до певної черги спадкоємців за законом, може йтися про відновлення (спосіб такого відновлення) порушених прав скаржниці.

Установивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивачки, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного нею способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).

Виходячи з викладеного, апеляційний суд не аналізує доводи апеляційної скарги на предмет належності способу захисту порушеного права особи, наявність або відсутність порушень процедури посвідчення оспорюваного заповіту і його недійсності, вважаючи, що позивачка не довела в належний спосіб родинні відносини між нею і померлим ОСОБА_3 , тобто порушення її спадкових прав наявністю оспорюваного заповіту від 22 грудня 2023 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, проте помилився щодо мотивів такого рішення.

Ураховуючи зазначене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить частково задовольнити, а рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України – змінити, виклавши мотиви рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2026 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова