Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №750/11948/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 жовтня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11948/25

Головуючий у першій інстанції – Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1644/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 15.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 430676468, підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 000,00грн, шляхом перерахування коштів зі сплатою відсотків на строк відповідно до умов договору.

Вказує, що Товариство свої зобов`язання виконало та надало грошові кошти ОСОБА_1 , тоді як відповідач не виконала умови кредитного договору, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 39 545,80грн станом на день подання позовної заяви.

Також за доводами позову,за договорами факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ «Таліон плюс», № 05/0820-01 від 05.08.2020, укладеним між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», № 08/07/25-Е від 08.07.2025, укладеним між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем - ТОВ «ФК «Ейс», до останнього перейшло право вимоги до відповідача за Договором № 430676468 від 15.11.2021.

У позові ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 у розмірі 39 545,80грн, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.12.2025 позов ТОВ «ФК «Ейс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії № 430676468 від 15.11.2021 в сумі 39 545,80грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.05.2026 заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.12.2025 у справі № 750/11948/25 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором скасовано, призначений новий судовий розгляд.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.06.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів оплати, зокрема, за договором факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», тому суд дійшов висновку, що недоведеним є факт набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 430676468 від 15.11.2021, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача відсутні.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Ейс» Сахарова О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.06.2026 і постановити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Ейс» задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 у розмірі 39 545,80грн, а також судові витрати понесені в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору у розмірі 6056,00 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

За доводами скарги рішення судом ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вказує заявник, виконання договору факторингу № 28/1118-01 здійснювалося протягом тривалого часу, оскільки правочин є рамковою угодою і підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, зокрема з 28.11.2018 по 31.12.2024, а передача прав вимоги не за самим Договором факторингу здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Посилається що 15.02.2022 первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 173 до Договору факторингу, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 36 128,40грн, тому вважає, що відступлення права вимоги здійснювалось не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором.

Також заявник зазначає, що 05.08.2020 ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, у тому числі і право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021, яке 30.05.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі реєстру прав вимоги № 9 до договору факторингу № 05/0820-1 від 05.08.2020.

Вказує, що 08.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право вимоги позивачу, у тому числі і право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі Реєстру боржників б/н від 08.07.2025 до Договору факторингу у розмірі зазначеному в цьому Реєстрі.

За доводами скарги, положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за спірними Договорами факторингу до Товариства могли перейти права вимоги за Кредитним договором - грошові права вимоги до Скаржника, які виникли після укладення Договорів факторингу.

В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.01.2026 у справі 727/2790/25, яким в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між Первісним Кредитором та ТОВ «Таліон Плюс».

Заявник зазначає, що позиція суду першої інстанції є суперечливою, оскільки суд першої інстанції підтвердив, що право вимоги перейшло на кожному етапі факторингового ланцюга.

Як стверджує заявник, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неможливість переходу права вимоги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог на підставі факту укладення договору факторингу, оскільки не врахував, щопредметом договору є відступлення прав вимоги, які закріплені у Реєстрі, який в свою чергу, належним чином оформлено та підписано сторонами в межах дії договору та подано разом з позовною заявою, у зв`язку з чим до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача.

Також посилається, що оплата не є предметом доказування, проте для повного розгляду справи позивачем на підтвердження факти передачі грошових коштів у розпорядження первісного кредитора за договором факторингу надано акт взаємних розрахунків та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги.

Крім того, за доводами скарги, всі висновки Верховного Суду, про які зазначає суд першої інстанції в своєму рішенні, були прийняті судом касаційної інстанції у справах, правовідносини яких за змістовним та суб`єктним та/або об`єктним критеріями не є подібними до спірних правовідносин у даній справі, а тому така практика не може застосовуватись.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано не було та була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21.07.2026 апеляційне провадження у справі було зупинено до перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Верховного Суду цивільної справи № 552/672/23.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28.09.2026 апеляційне провадження у справі поновлено у зв`язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 07.09.2026 у справі № 552/672/23та призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 15.11.2021 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредитної лінії № 430676468, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит на суму 14 000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (а.с. 77 зворот – 81 т. 1).

Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «МNV38ЕG3».

Згідно з копією платіжного доручення від 15.11.2021 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснило переказ коштів ОСОБА_1 в розмірі 14 000,00грн відповідно до договору № 430676468 від 15.11.2021 для зарахування на платіжну картку 4102-32ХХ-ХХХХ-3756 (а.с. 32 т. 1).

Згідно з інформацією № 12249-БТ-32.3/2025 від 15.09.2025, наданою АТ «Сенс Банк», на ім`я ОСОБА_1 банком було відкриту платіжну карту № НОМЕР_1 (а.с. 112 т. 1).

Випискою по рахунку відповідача в АТ «Сенс Банк» підтверджується зарахування 15.11.2021 на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 14 000,00грн (а.с. 113-115 т. 1).

Судом також встановлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 39-42 т. 1).

28.11.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору починає перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (а.с. 44 зворот т. 1).

31.12.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою викладено текст договору в новій редакції, та, зокрема, в пункті 4.1. договору визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідно реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 45-48 т. 1).

Вказаною угодою було продовжено строк дії договору до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Також, 31.12.2021 до даного договору факторингу було укладено додаткову угоду № 27 (а.с. 50 т. 1), 31.12.2022 – додаткову угоду № 31 (а.с. 50 зворот т. 1), 31.12.2023 – додаткову угоду № 32 (а.с. 51 т. 1).

Відповідно до копії витягу реєстру прав вимоги № 173 від 15.02.2022 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон Плюс» було передано право вимоги до відповідача за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 на загальну суму 36 128,40грн (а.с. 52-53 т. 1).

У даному реєстрі сторони також погодили, що сума фінансування належна до сплати клієнту за цим реєстром прав вимог становить 35% від основної суми заборгованості (тіла кредиту) та складає 7797642 грн. 29 коп. та підлягає оплаті фактором у чотири етапи до 20 числа кожного календарного місяця. Кожний платіж повинен бути не менше 25% від суми фінансування.

Також 15.02.2022 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимог № 173 від 15.02.2022, відповідно до якого клієнтом розглянуто та прийнято пропозицію фактора щодо фінансування під відступлення прав грошових вимог, визначених в реєстрі прав вимоги № 173 від 15.02.2022, до всіх визначених в цьому реєстрі боржників та у визначеному реєстром обсязі. Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов щодо відступлення клієнтом фактору прав грошових вимог, визначених в реєстрі, правочин щодо їх передачі є завершеним. Сторони підтверджують, що предмет факторингової операції, зокрема зміст та обсяг відступлених прав вимоги згідно реєстру (як то ПІБ та РНОКПП боржника, № та дата кредитного договору, суми заборгованості (сума відступленої грошової вимоги) (грн.) і далі за переліком згідно реєстру) індивідуалізовано належним чином. Сторони підтверджують погоджену дату відступлення (передачі) прав вимоги, визначених в реєстрі 15.02.2022. З урахуванням п. 4.1 договору, вони перейшли від клієнта до фактора у вказану дату, будь-яких зауважень не має. Клієнт передав, а фактор прийняв за реєстром прав вимоги до боржників в кількості 3297 осіб. Загальна сума заборгованості переданої за реєстром становить 59689924 грн. 87 коп. (а.с. 54 зворот т. 1).

31.12.2022 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги № 173 від 15.02.2022 за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, за яким сторони підтверджують, що станом на 31.12.2022 фактором здійснено повну оплату фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за даним реєстром (а.с. 54 т. 1).

За матеріалами справи, 05.08.2020 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 55-57 т. 1).

03.08.2021 до вказаного договору факторингу укладено додаткову угоду № 2 (а.с. 59 зворот т. 1), а 30.12.2022 – додаткову угоду № 3 (а.с. 60 т. 1), якими було продовжено строк дії договору факторингу (останній раз до 30.12.2024 включно).

Відповідно до копії витягу Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було передано право вимоги до відповідача за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 на загальну суму 39 545,80грн (а.с. 61-62 т. 1).

Копією платіжної інструкції № 4097 від 30.05.2023 підтверджується сплата ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» оплати за відступлення прав вимоги згідно з реєстром прав вимоги № 9 від 30.05.2023 за договором факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 (а.с. 63 зворот т. 1).

Як убачається з матеріалів справи, 08.07.2025 між ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно із додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору (а.с. 64-67 т. 1).

Копіями платіжних інструкцій в національній валюті № 297 від 17.07.2025, № 316 від 12.08.2025, № 319 від 13.08.2025 підтверджується сплата позивачем ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 17.07.2025 – 1500000,00грн, 12.08.2025 – 1001329,88грн, 13.08.2025 – 100,00грн часткових оплат фінансування за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 08/07/25-Е (а.с. 72-73 т. 1).

Відповідно до копії витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025, позивачу було передано право вимоги до відповідача за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 на загальну суму 39 545,80грн (а.с. 69-71 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів оплати, зокрема, за договором факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», тому суд дійшов висновку, що недоведеним є факт набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 430676468 від 15.11.2021, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача відсутні.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідноіз ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 430676468 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 81 т. 1), що підтверджується алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (а.с. 30-31, 29 т. 1), що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору № 430676468 від 15.11.2021.

Крім того, апеляційний суд враховує, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду відповідач ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення кредитного договору.

Факт перерахування відповідачу коштів у загальному розмірі 22 000,00грн підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 21.09.2025 (а.с. 34 т. 1) та платіжним дорученням від 15.11.2021 (а.с. 32 т. 1), а також випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «Сенс Банк» (а.с. 113-115 т. 1).

Неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до виникнення заборгованості, яка була нарахована первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з урахуванням здійснених платежів.

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 430676468 від 15.11.2021 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.

Із врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору № 430676468 від 15.11.2021.

Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», то апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Апеляційний суд враховує що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ФК «Ейс» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 28.11.2018, 05.08.2020 та 08.07.2025, а також на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та договору факторингу від 05.08.2024, і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

Як убачається з матеріалів справи, 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. До вказаного договору було укладено ряд додаткових угод, згідно з якими строк договору продовжений до 31.12.2024.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги які виникнуть у майбутньому.

Згідно пункту 2.1 Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

У відповідності до пункту 4.1. договору наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

З огляду на п. 4.1 наведеного договору, оплата не є вирішальною у договірних зобов`язаннях при передачі права вимоги до боржників, оскільки право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Таким чином, умовами Договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 № 28/1118-01, передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а не з моменту здійснення оплати за договором факторингу.

Надані позивачем копії Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та витягу реєстру прав вимоги №175 від 05.05.2022, містять підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 173 від 15.02.2022 до Договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 36 128,40грн (а.с. 52 – 52 зворот т. 1).

Тому копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 у межах строку дії договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», що виникла в майбутньому.

Аналогічна згода була досягнута в Договорі факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 (п.1.3.), Договорі факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025.

Отже, у договорі право вимоги до нового кредитора пов`язане з наявністю заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення прав вимоги.

Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «ФК«Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Вказані договори факторингу є правомірними, підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК Ейс».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки наведеним законодавством передбачено відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги - це строк платежу; майбутньої вимоги - це момент виникнення.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 (провадження № 61-8056св25), відповідно до «п.п. 43-45 Отже, вбачається, що, укладаючи договір відступлення прав вимоги, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними. Умови зазначеного договору відступлення прав вимоги передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Суди не врахували, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25)».

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», а ТОВ «ФК «Ейс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході перегляду даної справи, у зв`язку з чим рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.06.2026 не відповідає наведеним нормам законодавства, а тому, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Звертаючись із позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 у розмірі 39 545,80грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 14 000,00грн, заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом – 25 545,80грн.

Апеляційний суд враховує, що відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи. В добровільному порядку відповідач отримані кредитні кошти на користь ТОВ «ФК «Ейс» не повернув, у зв`язку з чим апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь кредитора ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не сплачувалась ні новим, ні попередньому кредитору.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступників, а також відповідачем не надано власного розрахунку.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» датою видачі кредиту є 15.11.2021, строк – 30 днів, сума кредиту – 147 000,00грн і заборгованість ОСОБА_1 складає 35 711,20грн (а.с. 74-75 т. 1).

Також позивачем наданий розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Таліон плюс», відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 з 15.02.2022 по 13.04.2022 складає 39 545,80грн, з яких 14 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту та 25 545,40грн - заборгованість за процентами (а.с. 82 т.1).

Аналогічну суму заборгованості ОСОБА_1 містить і виписка з особового рахунку за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 за період з 08.07.2025 по 31.07.2025, складена ТОВ «ФК «Ейс» (а.с. 83 т. 1).

Пунктами 1.3, 1.7 кредитного договору встановлено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 14 000,00грн одразу після укладення договору, який має бути повернено 15.12.2021. Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період»), а саме до 15.12.2021.

Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 Договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 – (X-Y), де: Z – кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; X – поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y – дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 днів (п. 1.8 Договору).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у межах дисконтного періоду було сплачено 7 854,00грн у погашення всіх нарахованих процентів, то відповідно вважається, що дисконтний період було продовжено.

Згідно пункту 1.12. сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавця проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до пункту 1.9 договору сторони погодили, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 682,55 процентів річних, що становить 1,87 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;

за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 682,84 процентів річних, що становить 1,87 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.

якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцюрізницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,98 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

Позичальник у будь-який час, протягом Дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму Кредиту (отримати черговий транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові Транші, а Договір вважається припиненим шляхом його повного виконання (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 5.2. договору строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п. 1.7. договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених р. 1.8. та 1.12.1 договору.

А згідно п. 5.3. договору сторонни погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналіз зазначених пунктів договору дає підстави для висновку, що ними передбачено відсоткову ставку в Дисконтний період (30 днів), відсоткову ставку у разі пролонгації Договору та відсоткову ставку по закінчення Дисконтного періоду (30 днів).

Припис абзацу 2 ч. 1 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма ч. ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За матеріалами справи, відповідачу було надано кредит в день укладення договору, 15.11.2021 у розмірі 14 000,00грн.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, що містяться у матеріалах справи, позичальнику ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування кредитом у період з 15.11.2021 по 14.01.2022 у розмірі 261,80грн на день; 18.01.2022 – 2 592,80грн; з 19.01.2022 по 03.03.2022 нараховувались проценти у розмірі 417,20грн на день, з 11.04.2022 по 13.04.2022 нараховувались проценти у розмірі 26,60грн на день (а.с. 74-75, 82 т. 1).

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 430676468 від 15.11.2021 ОСОБА_1 , сума заборгованості перед ТОВ «ФК «Ейс» станом на 31.07.2025 складає 39 545,80грн, з яких: 14 000,00грн - заборгованість за сумою кредиту, 25 545,80грн - заборгованість за процентами (а.с. 83 т. 1).

При переході права вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 станом на 15.02.2022 складала 35 711,20грн, з яких 14 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту та 22 128,40грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

ТОВ «Таліон плюс» здійснило донарахування заборгованості за відсотками за кредитним договором № 430676468 протягом дії 90-денного періоду - до 13.04.2022.

З наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки у розмірі 25 545,80грн були розраховані за період з 15.11.2021 по 13.04.2022, тобто у межах строку дії договору (30 днів) з урахуванням продовження дисконтного періоду та строку продовження дії договору не більше 90 днів.

Таким чином, відповідач продовжував користуватися кредитними коштами після закінчення Дисконтного періоду, що мало наслідком пролонгацію договору на підставі пункту 1.12. (тобто не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду) та з урахуванням положень п. 1.8. договору щодо продовження дисконтного періоду.

Тому апеляційний суд приходить висновку, що позивачем доведено розмір нарахованих процентів в сумі 25 545,80грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування та з урахуванням сплачених відповідачем коштів на погашення заборгованості за кредитом.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 кредитні кошти у встановлений договором строк не повернула, 15.12.2021 внесла кошти на погашення заборгованості, у зв`язку з чим дисконтний період продовжувався відповідно до положень п. 1.8 договору, після його закінчення продовжила користуватися кредитними коштами, що відповідно до умов договору зумовило продовження строку дії кредитної лінії та виникнення у кредитодавця права нараховувати проценти за ставкою, визначеною п. 1.9 договору, протягом 90 календарних днів, тобто до 13.04.2022.

Крім того, наданий ТОВ «Таліон Плюс» розрахунок заборгованості свідчить, що проценти були нараховані саме до 13.04.2022, тобто в межах передбаченого договором 90-денного строку, після чого жоден із наступних кредиторів ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» подальшого нарахування процентів не здійснював. Отже, позивач заявив до стягнення проценти лише за період, протягом якого їх нарахування було прямо передбачено умовами кредитного договору.

Крім того, апеляційний суд враховує, що станом на 15.11.2021 була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 15.11.2021, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Верховного Суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Ейс».

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

З урахуванням задоволення позовних ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 3 633,60грн за апеляційний розгляд справи.

Крім того, в апеляційній скарзі, ТОВ «ФК «Ейс» просило здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «ФК «Ейс» під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом.

У позові ТОВ «ФК «Ейс» просили стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 6 000,00грн за апеляційний розгляд справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер про надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Ейс» адвокатом Тараненко А. І. серії АА № 1600242 (а.с. 37 зворот т. 1), Договір про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09.07.2025 (а.с. 84-85 т. 1), Додаткову угоду № 25770498723 від 09.07.2025 (а.с. 86 т. 1), акт прийому-передачі наданих послуг від 17.07.2025 (а.с. 87 т. 1), протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09.07.2025 (а.с. 85 зворот т. 1).

На підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «Ейс» надано акт прийому-передачі наданих послуг від 11.06.2026 (а.с. 217 зворот т. 1) та додаткову угоду № 25770498723 від 11.06.2026 до договору про надання правничої допомоги (а.с. 218 т. 1).

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У встановлений строк від відповідача ОСОБА_1 заперечення щодо розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу не надходили.

ТОВ «ФК «Ейс» в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 6 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Проте, враховуючи відсутність заперечення відповідача, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості таких справ, що свідчить про їх однотипність та шаблонність позовів в такій категорій справ, а також враховуючи, що справа не є складною, є малозначною, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 2 000,00грн та понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00грн.

Керуючись ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2026 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії № 430676468 від 15 листопада 2021 року у розмірі 39 545,80грн.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2 422,40грн та 2 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, а також судовий збір у розмірі 3 663,60грн і 2 000,00грн витрат за професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах