Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №585/4427/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/4427/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Машина І. М.

Номер провадження 33/816/913/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 124 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 585/4427/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.12.2025, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винуватий у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_3 ,

захисника – адвоката Кулика В. В.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 просить змінити постанову судді суду першої інстанції та накласти на нього стягнення у виді штрафу, оскільки він визнав вину, щиро розкаявся, під час ДТП був тверезий, місце події не залишав і допомагав потерпілим, працевлаштований, на місцем роботи характеризується позитивно, права керування т/з є необхідним для виконання ним своїх посадових обов`язків, він є єдиним годувальником у сім`ї.

Постановою судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.12.2025 ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді позбавлення права керування т/з на строк шість місяців. Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, 04.11.2025 о 07:05:00 в м. Ромни, вул. Коржівська, 107, водій ОСОБА_3 керував автомобілем Рено Мастер н. з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, не вжив заходів у разі виникнення небезпеки руху, не зменшив швидкість руху аж до зупинки т/з, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Тойота Хайлейдер н. з. НОМЕР_2 , який в свою чергу зіткнувся з автомобілем Део Ланос н. з. НОМЕР_3 , який зупинився для надання переваги пішоходами які знаходились на переході, та дані автомобілі які рухалися попереду. Внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 12.1, 12.3, 13.1 ПДР.

Вислухавши доводи ОСОБА_3 та його захисника Кулика В. В., які підтримали апеляційну скаргу і просили змінити постанову судді в частині накладеного стягнення, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Зокрема, висновки судді суду першої інстанції про вину ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про надмірну суворість накладеного на нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування т/з строком на 6 місяців, то апеляційний суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки обраний суддею суду першої інстанції вид стягнення, хоча і перебуває у межах санкції ст. 124 КУпАП, але за встановлених у цій справі конкретних обставин не повною мірою відповідає меті адміністративного стягнення, засадам справедливості та пропорційності юридичної відповідальності.

Так, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а згідно ч. 1-3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 11 КУпАП).

Водночас за змістом ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується не лише як правовий наслідок вчиненого правопорушення, а й з метою виховання особи, яка його вчинила, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. За загальним правилом при його накладенні враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, за винятком установлених ст. 33 КУпАП випадків, зокрема щодо правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Разом із тим, зазначений виняток не усуває обов`язку суду при виборі між декількома альтернативними видами адміністративного стягнення, безпосередньо передбаченими санкцією відповідної статті КУпАП, навести належні й достатні мотиви такого вибору та забезпечити відповідність застосованого заходу меті адміністративного стягнення, загальним засадам законності, справедливості та пропорційності відповідальності.

Санкцією ст. 124 КУпАП за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження т/з, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна передбачене накладення штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування т/з на строк від 6 місяців до 1 року.

Системне тлумачення наведених правових норм дає підстави для висновку, що питання про накладення адміністративного стягнення та вибір його виду повинно вирішуватися не формально, лише шляхом констатації того, що відповідний вид стягнення передбачений санкцією статті, а з урахуванням мети адміністративного провадження та стягнення, які включають не тільки застосування до винної особи передбаченого законом заходу відповідальності, але й її виховання у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Таким чином, за наявності у санкції закону альтернативних видів адміністративного стягнення суд наділений правом і водночас зобов`язаний здійснити вибір тієї форми реалізації адміністративної відповідальності, яка в конкретній справі є необхідною та достатньою для досягнення визначеної законом мети адміністративного стягнення.

Така функція за своєю правовою природою передбачає судову дискрецію, оскільки потребує оцінки конкретних обставин справи, характеру та ступеня серйозності вчиненого адміністративного правопорушення, його наслідків, даних, що характеризують винну особу, а також справедливості, необхідності й достатності обраного заходу адміністративного впливу.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює надані державою суду повноваження обирати між декількома передбаченими законом альтернативами та здійснювати інтелектуально-вольову владну діяльність при вирішенні у визначених законом випадках правових питань, виходячи із цілей і принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного стягнення. При цьому дискреційні повноваження суду не можуть розумітися як необмежена свобода вибору одного з передбачених законом стягнень. Такий вибір має бути мотивованим, ґрунтуватися на встановлених обставинах справи та відповідати принципу верховенства права, а межі судового розсуду мають визначатися законом, метою відповідної норми та необхідністю недопущення свавільного застосування більш суворого заходу відповідальності.

Необхідність визначення законності, обсягу, способу та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на принцип верховенства права відображена і в практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні у справі «Довженко проти України», що зумовлює необхідність належного обґрунтування обраного судом рішення у відповідному процесуальному документі.

Одним із європейських стандартів судочинства є також принцип пропорційності. У справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12, ЄСПЛ оцінював, зокрема, співмірність застосованого до особи адміністративного стягнення обставинам вчиненого нею діяння та цілям відповідного втручання.

На національному рівні Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що справедливість є однією з основних засад права, яка знаходить свій прояв, зокрема, у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Наведені правові підходи у своїй сукупності свідчать, що сам по собі факт перебування обраного судом виду та розміру стягнення у межах санкції закону ще не є достатнім для висновку про справедливість такого стягнення. У випадку, коли санкція передбачає декілька альтернативних заходів адміністративної відповідальності, застосування більш суворого з них повинно бути виправданим установленими у справі обставинами та необхідністю досягнення мети адміністративного стягнення.

Перевіряючи з цих позицій обґрунтованість застосування до ОСОБА_3 найбільш обтяжливого для нього із двох альтернативно передбачених ст. 124 КУпАП видів адміністративного стягнення, апеляційний суд враховує сукупність обставин, установлених під час апеляційного розгляду.

Так, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні ДТП визнав та щиро розкаявся у вчиненому. Під час ДТП він перебував у тверезому стані, місце події не залишив та допомагав потерпілим. ОСОБА_3 офіційно працевлаштований, має на утриманні дружину та малолітню дитину, а наявність посвідчення водія і права керування т/з необхідна йому для роботи. Крім того, т/з, яким він керував, був застрахований.

Зазначені обставини апеляційний суд оцінює в їх сукупності та у взаємозв`язку з характером установленого правопорушення, формою вини ОСОБА_3 , його поведінкою безпосередньо після ДТП та метою адміністративного стягнення. При цьому матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про те, що застосування до ОСОБА_3 адміністративного стягнення саме у виді позбавлення права керування т/з є необхідним для його виправлення чи запобігання вчиненню ним нових адміністративних правопорушень або що застосування передбаченого тією ж санкцією штрафу буде недостатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети адміністративного стягнення.

Апеляційний суд також ураховує, що позбавлення права керування т/з строком на 6 місяців, на відміну від альтернативно передбаченого законом штрафу, має для ОСОБА_3 істотні додаткові наслідки, оскільки можливість керування т/з безпосередньо пов`язана з його офіційним працевлаштуванням та виконанням трудових обов`язків, тоді як на його утриманні перебувають дружина та малолітня дитина.

За таких конкретних обставин справи застосування більш суворого за своїми фактичними наслідками виду адміністративного стягнення потребувало переконливого обґрунтування того, чому передбачене цією ж санкцією стягнення у виді штрафу не здатне забезпечити досягнення мети адміністративної відповідальності.

Однак таких обставин та відповідного обґрунтування, які б свідчили про необхідність позбавлення ОСОБА_3 права керування т/з, апеляційним судом не встановлено.

Тому, незважаючи на те, що накладене суддею суду першої інстанції адміністративне стягнення формально визначене у межах санкції ст. 124 КУпАП та застосоване у мінімально передбаченому нею строку позбавлення права керування т/з, сама по собі ця обставина не свідчить про його справедливість та пропорційність.

З огляду на характер вчиненого правопорушення, необережну форму вини, визнання ОСОБА_3 своєї вини та щире розкаяння, а також наведені вище обставини, апеляційний суд доходить висновку, що позбавлення ОСОБА_3 права керування т/з строком на 6 місяців не відповідає ступеню серйозності вчиненого ним адміністративного правопорушення та є несправедливим через суворість застосованого стягнення.

Водночас застосування до ОСОБА_3 іншого, прямо передбаченого санкцією ст. 124 КУпАП альтернативного адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на переконання апеляційного суду, за встановлених обставин є необхідним і достатнім заходом адміністративної відповідальності, який відповідає характеру вчиненого правопорушення, забезпечує досягнення передбаченої ст. 23 КУпАП мети адміністративного стягнення та узгоджується із засадами справедливості й пропорційності.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що в цій справі мета адміністративного стягнення може бути повною мірою досягнута без позбавлення ОСОБА_3 права керування т/з, шляхом застосування до нього передбаченого санкцією ст. 124 КУпАП адміністративного стягнення у виді штрафу.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за необхідне постанову судді суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 змінити в частині накладеного адміністративного стягнення та застосувати до нього за ст. 124 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в іншій частині постанову залишити без змін, задовольнивши таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_3 .

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.12.2025 відносно ОСОБА_5 змінити в частині накладення адміністративного стягнення.

Накласти на ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.

На підставі ч. 1 ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП, у разі не сплати штрафу у строк, установлений законом, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби і у порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

В іншій частині постанову судді залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов