Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №582/870/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/870/25

Номер провадження 22-ц/816/2527/26

Категорія - 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Замченко А.О.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності:

представника позивача Панченко П.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Панченко Поліною Едуардівною,

на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Жмурченка В. Д. у селищі Недригайлів Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

21.12.2025 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Панченко П. Е. звернулася до Недригайлівського районного суду Сумської області із позовом та просила ухвалити рішення, яким:

1) встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період з березня 2016 року до лютий 2025 року;

2) визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; причеп Креон 1Б-2000, 2016 року випуску; автомобіль Камаз 5511, 1991 року випуску, об`єм двигуна 10850 см. куб.; автомобіль Opel Vectra, 2002 року випуску, об`єм двигуна 2172 см. куб.; автомобіль Ваз 21101, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1596 см. куб.; доходи від продажу майна у розмірі 907 953,00 грн.;

3) поділити спільне сумісне майно – житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) поділити спільне сумісне майно: причеп Креон 1Б-2000, 2016 року випуску; автомобіль Камаз 5511, 1991 року випуску, об`єм двигуна 10850 см. куб.; автомобіль Opel Vectra, 2002 року випуску, об`єм двигуна 2172 см. куб.; автомобіль Ваз 21101, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1596 см. куб., шляхом визнання права власності на ці речі за ОСОБА_2 та стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації її частки у праві спільної сумісної власності на це майно у розмірі 275 798,00 грн;

5) поділити спільне сумісне майно – доходи від продажу майна у розмірі 907 953,00 грн, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки спільного сумісного доходу у розмірі 453 976,50 грн та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що взимку 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися та через два тижні почали проживати разом як подружжя АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, разом проводили вільний час, ходили в гості до друзів та рідних, приймали гостей у себе вдома, святкували різні свята, мали по відношенню один до одного взаємні обов`язки. У них були спільні кошти, користувалися картками спільно, робили переводи коштів між своїми картковими рахунками, щоб разом купувати продукти, одяг, сплачувати комунальні послуги, заправляти автомобіль тощо. За час спільного проживання у них народилися спільні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час спільного проживання сторін як подружжя з березня 2016 року по лютий 2025 року були придбані причеп Креон 1Б-2000, автомобіль Саз 3507, причеп Koegel Snco 24, автомобіль Камаз 5511, автомобіль Renault Magnum НОМЕР_1 , автомобіль Mercedes-Benz 108 Cdi, автомобіль Subaru Legacy, автомобіль Opel Vectra та автомобіль Ваз 21101. За час спільного проживання сторін як подружжя частина транспортних засобів була продана, а кошти від продажу житлового будинку з земельною ділянкою, а також від продажу причепу та автомобілів, ОСОБА_2 використав на власні потреби. Вважає, що оскільки вказане вище рухоме та нерухоме майно було набуте під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то ОСОБА_1 має право на 1/2 їх частину.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна, задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки у праві спільної сумісної власності на майно у розмірі 275 798 ,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого рухомого та нерухомого майна у розмірі 453 976,50 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з березня 2016 року по лютий 2025 року проживали однією сім`єю, як подружжя, однак шлюб не реєстрували. Факт спільного проживання підтверджується копіями свідоцтв про народження спільних дітей, відомостями щодо об`єкта погосподарського обліку, довідками-характеристиками, показаннями свідків та спільними сімейними фото. Судом установлено, що за період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторонами було придбано та зареєстровано за відповідачем майно, а за час спільного проживання в шлюбі ОСОБА_2 було продано частину транспортних засобів та житловий будинок із земельною ділянкою.

При цьому суд виходив із того, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання, а у випадку відчуження одним із подружжя спільного майна та використання його не в інтересах сім`ї таке майно або його вартість враховується при поділі. Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно, проте відповідачем не доведено факт використання таких коштів в інтересах сім`ї. Доводи відповідача про повну та остаточну компенсацію ОСОБА_1 за її частку у спільному майні в сумі 7000 доларів США судом відхилено, оскільки з розписки слідує, що кошти надавалися для купівлі будинку, а отже сторонами не вирішувалося питання про поділ спільного сумісного майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

26.06.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Панченко П.Е. подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 24.04.2026 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та його поділу; ухвалити у цій частині нове рішення, яким: визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; здійснити поділ житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно визнав будинок особистою приватною власністю відповідача на підставі ст. 57 СК України, оскільки 13.04.2018 бабуся відповідача склала заповіт, яким все своє майно заповіла дочці, яка була живою на момент реєстрації будинку за відповідачем 02.11.2020; при цьому право власності зареєстровано на підставі витягу з погосподарської книги, а не свідоцтва про право на спадщину, тому відповідач юридично не міг успадкувати цей будинок у 2020 році.

Суд першої інстанції не врахував відсутність будь-яких легальних доходів у відповідача у період 2018 – лютий 2021 року, особистий внесок позивача у сім`ю – догляд за хворою бабусею відповідача, ведення всього домашнього господарства, виховання трьох дітей – та преюдиціальний факт, встановлений у справі № 582/63/25, де позивач визнана судом «співмешканкою» відповідача; реєстрація будинку 02.11.2020 відбулася під час спільного проживання сторін, тому суд мав застосувати презумпцію спільної сумісної власності відповідно до ст. 74 СК України.

Рішення суду позбавляє матір та трьох неповнолітніх дітей єдиного сімейного житла, в якому вони проживали як одна сім`я, та суперечить ст. 3 СК України, ст. 27 Конвенції ООН про права дитини і ст. 8 ЄСПЛ; суд, відмовляючи у поділі будинку, повністю проігнорував факт, що діти народилися та проживали у ньому все своє свідоме життя, а через систематичне фізичне та психологічне домашнє насильство позивач була змушена тікати з дітьми до будинку своєї матері, який є непристосованим для проживання.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

ОСОБА_2 не скористався наданим йому частиною 1 статті 360 ЦПК України правом подати відзив на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

У судове засідання з`явився представник позивача – адвокат Панченко П.Е.

Інші учасники, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, у судове засідання не з`явилися та не повідомили суд про причини своєї неявки.

За змістом частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі статті 372 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за наявного складу учасників.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

02 листопада 2020 року ОСОБА_2 набуто право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією, сформованою за допомогою додатку «Реєстр нерухомості», № 5005299507269.

Підставою для державної реєстрації права власності зазначено «витяг з погосподарської книги № 2 Вільшанської сільської ради за 2016-2020 роки, серія та номер 02-26/1173, виданий 23.10.2020, видавник: Вільшанська сільська рада». Розмір зареєстрованої частки становить 1 (том 1, а.с. 203-204).

Згідно з копіями аркушів погосподарської книги забудовником та особою, зазначеною у відповідних документах щодо домоволодіння, була ОСОБА_5 , баба відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 зазначена головою відповідного домогосподарства (том 1, а.с. 46-49; том 2, а.с. 24-26).

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок садибного типу відомості про будівництво або реконструкцію будівель за життя ОСОБА_2 відсутні (том 2, а.с. 167-177).

30 квітня 2018 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений головою виконавчого комітету Вільшанської сільської ради. Відповідно до цього заповіту вона заповіла своїй дочці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , все належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, а також усе майно, яке належатиме їй на день смерті за законом чи заповітом і на яке вона матиме право за законом (том 2, а.с. 42).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис № 11) (том 2 а.с. 166).

Згідно довідки Вільшанської сільської ради від 29.09.2025 № 334 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_5 за вказаною адресою проживали: дочка ОСОБА_6 , 1971 р.н; онук ОСОБА_2 , 1989 р.н; співмешканка сина ОСОБА_1 , 1993 р.н.; п/онук ОСОБА_3 , 2017 р.н; п/онук ОСОБА_3 , 2019 р.н., п/онук ОСОБА_8 , 2012 р.н. (том 2, а.с. 145).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (актовий запис № 76) (том 2, а.с. 165).

Згідно довідки Вільшанської сільської ради від 01.10.2025 № 341 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_6 за вказаною адресою проживали: син ОСОБА_2 , 1989 р.н; онук ОСОБА_3 ,2017 р.н; онук ОСОБА_3 , 2019 р.н., співмешканка сина ОСОБА_1 , 1993 р.н, син співмешканки ОСОБА_8 , 2012 р.н. (том 2, а.с. 144).

Згідно відомостей наданих Хотінською селищною радою (лист від 02.09.2026 № 02-40/725) реєстраційна справа щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у розпорядженні та на зберіганні Хотінської селищної ради відсутня. Після звільнення державного реєстратора Іземенко Ю.В. (20.11.2023) реєстраційні справи в паперовому та/чи електронному вигляді, що знаходилися у неї на зберіганні, до селищної ради реєстратор не передала.

Згідно спадкової справи № 64/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається з:

-земельної ділянки площею 2,3638 га з кадастровим № 5923584400:01:003:0041;

-земельної ділянки площею 0,3790 га з кадастровим № 5923584400:01:004:0227.

Зазначене майно успадкував її дочка – ОСОБА_6 (том 3, а.с. 159-170).

Згідно спадкової справи № 104/2025 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 , після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається з:

-земельної ділянки площею 2,3638 га з кадастровим № 5923584400:01:003:0041;

-земельної ділянки площею 0,3790 га з кадастровим № 5923584400:01:004:0227.

Зазначене майно успадкував її син – ОСОБА_2 (том 3, а.с. 171-181).

У матеріалах провадження відсутні відомості та документи, які б підтверджували набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування (після смерті своєї мами чи бабусі).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з березня 2016 року по лютий 2025 року, а також у частині вирішення спору щодо іншого рухомого майна та стягнення компенсації за частку у спільному майні і доходах від відчуженого майна. Доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо цих висновків суду першої інстанції, а тому зазначені питання не є предметом апеляційного оскарження. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відтак наведені питання не підлягають перегляду судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга спрямована виключно на перегляд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач оскаржує висновок суду про те, що зазначений житловий будинок є особистою приватною власністю відповідача, посилаючись на неправильне застосування статей 57, 74 СК України, неповне з`ясування обставин набуття відповідачем права власності на будинок, неправильну оцінку доказів та те, що державна реєстрація права власності за відповідачем відбулася 02.11.2020, тобто в період спільного проживання сторін однією сім`єю.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції саме щодо правового режиму житлового будинку, підстав набуття відповідачем права власності на нього та наявності підстав для включення цього майна до складу спільного сумісного майна сторін і його поділу.

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Водночас згідно з пунктом 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, вирішуючи спір «про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 211/6412/20, провадження № 61-2434св24, зазначено, що «законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Аналогічного висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 як майно, набуте ним у порядку спадкування.

Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на належно встановлених обставинах справи та не підтверджений належними і допустимими доказами.

Як установлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з березня 2016 року по лютий 2025 року. Вказана обставина не є предметом апеляційного оскарження.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України майно, набуте жінкою та чоловіком за час їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, закон прямо встановлює презумпцію спільності майна, набутого особами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Застосування цієї презумпції не залежить від того, на кого саме з таких осіб зареєстровано відповідний об`єкт нерухомого майна.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що особа, яка заперечує поширення режиму спільної сумісної власності на конкретний об`єкт, повинна довести обставини, які спростовують відповідну презумпцію, на підставі належних та допустимих доказів. Такий правовий підхід сформульовано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17, провадження № 61-9767св22.

Таким чином, у цій справі саме на ОСОБА_2 , який заперечує спільний характер спірного житлового будинку та стверджує про його особисту приватну власність, покладається обов`язок довести юридичну підставу, яка виключає застосування статті 74 СК України.

Як на підставу набуття права власності на спірний житловий будинок відповідач посилається на його спадкування після смерті своєї матері – ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 35-36).

Проте зазначені доводи під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до матеріалів спадкових справ № 64/2020 та № 104/2025, до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 увійшли лише дві земельні ділянки, а саме: земельна ділянка площею 2,3638 га, кадастровий номер 5923584400:01:003:0041, та земельна ділянка площею 0,3790 га, кадастровий номер 5923584400:01:004:0227.

Водночас відомості про житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зазначених спадкових справах відсутні.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття ОСОБА_2 права власності на зазначений житловий будинок у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 чи бабусі ОСОБА_5 .

Отже, посилання відповідача на набуття права власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування не підтверджене матеріалами справи, а тому не може бути покладене в основу висновку про виникнення у нього права власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково визнав спірне майно особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки належних доказів набуття цього майна у порядку спадкування відповідачем не надано.

Відтак висновок суду першої інстанції про застосування до спірного майна положень статті 57 СК України є необґрунтованим. Натомість за встановлених у справі обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 74 СК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно визначив правовий режим спірного майна, що призвело до неправильного вирішення заявлених позовних вимог у відповідній частині.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині – скасуванню з ухваленням нового рішення.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 1 816,80 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, понесені апелянтом судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 816,80 грн.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до положень статті 389 ЦПК України, з урахуванням відсутності встановлених законом обмежень щодо касаційного оскарження судового рішення у цій справі, постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 141, 367, 368 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Панченко Поліною Едуардівною, задовольнити.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної власності по 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: В.І. Криворотенко

А.О. Замченко