Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №522/7958/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7737/26

Справа № 522/7958/24

Головуючий у першій інстанції Чорнуха Ю. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта»,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта»

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта», в обґрунтування якого зазначив, що 19.02.2022 укладено договір №22/3 про надання послуг покупцю між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник), у відповідності до якого виконавець зобов`язується надати замовнику інформаційно-посередницькі послуги, пов`язані з придбанням замовником об`єкта нерухомості – двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується оплатити надані послуги в розмірі, у строки та в порядку, встановленими цим договором. 19.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта», ОСОБА_2 (інтереси якого представляла ОСОБА_4 , (власник) та ОСОБА_1 укладено договір №22/3 про намір укласти договір. В день укладення цього договору, позивач на виконання вимог п. 7 договору сплатив ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1000 доларів США, а власник прийняв «забезпечувальний платіж». Однак, всупереч укладених домовленостей передача об`єкту і нотаріальне посвідчення договору відчуження не відбулось з причин, не залежних від волі позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернення грошових коштів у розмірі 1 000,00 доларів США, проте його вимоги ігнорувалися, що і стало підставою для звернення до суду. Вважає, що передана позивачем грошова сума є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених ст. 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу, на виконання якого передано кошти.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь сплачений «забезпечувальний платіж» (аванс) у розмірі 1 000,00 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 15.05.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта», про стягнення грошових коштів задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 1 000,00 доларів США. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що 19.02.2022 ТОВ «Агентство нерухомості Атланта» (агентство), ОСОБА_4 , діюча від імені ОСОБА_2 (власник), та ОСОБА_1 (набувач) уклали договір про намір укласти угоду, відповідно до п. 1 якого власник і набувач зобов`язуються в майбутньому (в термін, зазначений в п. 2.5. договору) укласти і нотаріально посвідчити договір відчуження, згідно з яким власник передає набувачу у власність двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , далі іменований об`єкт, що належить йому на праві власності, а набувач в свою чергу сплатить власнику ціну об`єкта на умовах, передбачених договором. Пунктом 4.4 договору визначено, що набувач гарантує придбання об`єкту у власність в порядку, встановленому договором, і для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України передав, а власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1 000 доларів США за офіційним курсом на день укладення цього договору. Забезпечувальний платіж за взаємною згодою власника і набувача буде зарахований в рахунок належних платежів за договором відчуження об`єкту. Враховуючи положення п. 4.4 договору про намір укласти угоду від 19.02.2022, відсутність заперечень учасників справи обставини передання коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 , суд вважав доведеною обставиною передання позивачем відповідачу коштів у сумі еквівалентній 1000,00 доларів США у якості «забезпечувального платежу» за договором. Відповідач правом на подання відзиву не скористався, не надав доказів укладення з позивачем договору відчуження двокімнатної квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; не надав доказів невиконання позивачем своїх обов`язків щодо набуття у власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , не надав доказів повернення позивачу суми «забезпечувального платежу» відповідно до умов, визначених п. 4.5. договору. За таких обставин суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі скаржник посилається те, що 19.02.2022 року між ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта» (замовник) та ОСОБА_5 укладено договір №22/3 про надання послуг покупцю, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику інформаційно-посередницькі послуги, пов`язані з придбанням замовником об`єкта нерухомості – квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується оплатити надані послуги в розмірі, у строки та в порядку, встановлені цим договором. На виконання договору про надання послуг, 19.02.2022 року між ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта», ОСОБА_4 , діючою від ОСОБА_2 (власник) та ОСОБА_5 (набувач) укладено договір про намір укласти угоду №22/3, за умовами якого власник та набувач зобов`язались укласти договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня, 19.02.2022 року позивачем у відповідності до п.п. 3, 5, 7 договору про надання послуг було прийнято частину послуг та здійснено оплату частини винагороди у розмірі 28 300 грн. Договором про намір укласти угоду (пунктом 2.5) було встановлено строк укладання угоди купівлі-продажу не пізніше 15.03.2022 року, однак враховуючи введені обмеження щодо роботи єдиних та державних реєстрів у зв`язку з введенням воєнного стану, у визначений пунктом 2.5. строк, укладення договору купівлі-продажу не відбулось з причин, не залежних від сторін. Враховуючи наміри сторін укласти основний договір та відсутність заперечень щодо продовження строку дії договору про намір укласти угоду, його строк було продовжено в порядку п. 2.7 на тих самих умовах та на той самий строк, тобто до 09.04.2022 року включно, однак у вказаний строк введені обмеження щодо роботи єдиних та державних реєстрів відновлено не було, договір купівлі-продажу укладений не був. Після чого, між сторонами були перемовини в усній формі щодо укладання договору купівлі-продажу, також здійснювались тристоронні зустрічі, а 12.09.2022 позивач звернувся до ТОВ «Агентства нерухомості «Атланта» з вимогою повернути сплачену за договором про надання послуг суму частково оплачених послуг та просив посприяти у поверненні грошових коштів від відповідача. Щодо вимог про розірвання договору про надання послуг покупцю №22/3 від 19.02.2022 року, то в якості підстави розірвання договору про надання послуг позивач посилається на виникнення форс-мажорних обставин, а також на те, що договір купівлі-продажу укладений не був, з чим погодитися не можна. Договір про надання послуг закінчився внаслідок закінчення строку його дії, а тому він є припинений за іншою підставою і не підлягає розірванню. Щодо вимоги про повернення грошових коштів, сплачених за договором про надання послуг, то як вбачається з умов договору, сплачена сума не є авансом, передоплатою, а є частковою оплатою вже наданих послуг. На підтвердження надання частини послуг виконавцем – ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта» та прийняття послуг замовником – ОСОБА_1 було підписано акт виконаних робіт, яку з невідомих причин позивачем проігноровано та до позову не надано. В акті зазначено, що виконавець виконав частину інформаційно-посередницьких послуг відповідно до п. 2, 3, 5 договору про надання послуг покупцю №22/3 від 19.02.2022 року, пов`язаних з придбанням об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: надав замовнику варіанти об`єктів нерухомості; надав персонального фахівця для демонстрації варіантів об`єктів нерухомості; брав участь в переговорах з власником об`єкта нерухомості; організував огляди об`єктів нерухомості, що цікавлять замовника. Замовник частину наданих послуг Виконавцем прийняв і виплатив частину винагороди відповідно до п.7 Договору №22/3 про надання послуг покупцю від 19.02.2022 в розмірі 28 300,00 грн, що еквівалентно 1 000 доларів США, і претензій до виконавця не має. Отже, вимога про повернення коштів є безпідставною та задоволенню не підлягає.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.07.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 22.07.2026 року отримано представником ОСОБА_2 – ОСОБА_3 25.07.2026 року о 3:24:34 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 22.07.2026 року та копію апеляційної скарги отримано представником ОСОБА_1 – Пуйда Є. Ю. 25.07.2026 року о 3:22:01 та 08.07.2026 року о 20:50:19 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 22.07.2026 року та копію апеляційної скарги отримано ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта» 25.07.2026 року о 3:24:34 та 22.06.2026 року о 23:00:19 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Представник ОСОБА_1 – Пуйда Є. Ю. подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якої просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення першої інстанції без змін, адже апеляційна скарга ґрунтується на неправильному визначенні предмета та підстав позову.Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу квартири, відповідач не повернув позивачу отриманий забезпечувальний платіж та не надав жодного належного і допустимого доказу того, що саме позивач порушив умови договору або відмовився від його виконання. Саме ці обставини стали підставою для задоволення позовних вимог. Водночас значна частина доводів апеляційної скарги ґрунтується на неправильному визначенні предмета спору, скаржник неодноразово зазначає, що позивач нібито просив суд розірвати договір про намір укласти угоду, у зв`язку з чим наводить доводи щодо відсутності правових підстав для його розірвання, посилається на форс-мажорні обставини та відповідну судову практику,однак такі доводи не відповідають фактичним обставинам справи. Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем грошова сума за п.4.4 є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення «забезпечувального платежу» (авансу) у розмірі 1 000,00 доларів США, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того , що 19.02.2022 ТОВ «Агентство нерухомості Атланта» (агентство), ОСОБА_4 , діюча від імені ОСОБА_2 (власник), та ОСОБА_1 (набувач) уклали договір про намір укласти угоду, відповідно до п. 1 якого власник і набувач зобов`язуються в майбутньому (в термін, зазначений в п. 2.5 договору) укласти і нотаріально посвідчити договір відчуження, згідно з яким власник передає набувачу у власність двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , далі іменований об`єкт, що належить йому на праві власності, а набувач в свою чергу сплатить власнику ціну об`єкта на умовах, передбачених договором. Пунктом 4.4. договору визначено, що набувач гарантує придбання об`єкту у власність в порядку, встановленому договором, і для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України передав, а власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1 000 доларів США за офіційним курсом на день укладення цього договору. Забезпечувальний платіж за взаємною згодою власника і набувача буде зарахований в рахунок належних платежів за договором відчуження об`єкту. Враховуючи положення п. 4.4. договору про намір укласти угоду від 19.02.2022, відсутність заперечень учасників справи обставини передання коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 , суд вважав доведеною обставиною передання позивачем відповідачу коштів у сумі еквівалентній 1 000,00 доларів США у якості «забезпечувального платежу» за договором. Відповідач правом на подання відзиву не скористався, не надав доказів укладення з позивачем договору відчуження двокімнатної квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; не надав доказів невиконання позивачем своїх обов`язків щодо набуття у власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , не надав доказів повернення позивачу суми «забезпечувального платежу» відповідно до умов, визначених п. 4.5 договору. За таких обставин суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі №904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 справа №916/1719/22 зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний висновок зроблений і у постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23, де зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Із матеріалів справи вбачається, що 19.02.2022 ТОВ «Агентство нерухомості Атланта» (агентство), ОСОБА_4 , діюча від імені ОСОБА_2 (власник), та ОСОБА_1 (набувач) уклали договір №22/3 про намір укласти угоду, відповідно до п. 1.1 якого власник і набувач зобов`язуються в майбутньому (в термін, зазначений в п. 2.5 договору) укласти і нотаріально посвідчити договір відчуження, згідно з яким власник передає набувачу у власність двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності, а набувач в свою чергу сплатить власнику ціну об`єкта на умовах, передбачених договором.

Договір відчуження об`єкта повинен бути укладений між власником та набувачем і нотаріально засвідчений не пізніше 15.03.2022 (п. 2.5 договору).

Пунктом 4.4 договору визначено, що набувач гарантує придбання об`єкту у власність в порядку, встановленому договором, і для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України передав, а власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1 000 (одній тисячі) доларів США за офіційним курсом на день укладення цього договору. Забезпечувальний платіж за взаємною згодою власника і набувача буде зарахований в рахунок належних платежів за договором відчуження об`єкту.

У разі невиконання (неналежного виконання) власником своїх зобов`язань, в т.ч. і в разі, якщо неможливість такого виконання викликана тим, що на момент укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкта власник не може розпорядитися об`єктом (об`єкт закладений, проданий, подарований, переданий як внесок до статутного фонду юридичної особи, знаходиться в суперечці, під арештом і т.п.) або відмови власника від виконання зобов`язань, неможливості укладення договору відчуження у зв`язку з неявкою усіх співвласників об`єкту, він в триденний термін з моменту пред`явлення відповідної вимоги зобов`язується повернути набувачу отриману від нього за договором суму «забезпечувального платежу» і сплатити набувачу штраф у розмірі 100% від суми «забезпечувального платежу», а агентству штраф у розмірі 5% від ціни об`єкта, зазначеної в п. 2.1 договору (п. 4.5 договору).

У пункті 4.6 договору визначено, що у разі, якщо договір відчуження об`єкта не буде укладений і нотаріально посвідчений внаслідок невиконання (неналежного виконання) набувачем своїх зобов`язань або відмови його від виконання зобов`язань за договором, «забезпечувальний платіж» залишається у власника в зв`язку з одностороннім невиконанням (неналежним виконанням) зобов`язань набувачем. Також, в такому випадку набувач зобов`язується сплатити агентству штраф у розмірі 5% від ціни об`єкта, зазначеної в п. 2.1 договору.

Згідно п. 5.4 договору, підписання цього договору власником підтверджує отримання ним суми «забезпечувального платежу», переданого йому набувачем відповідно до п. 4.4 договору.

12.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта» з листом про необхідність повернення авансового платежу, залишеного продавцю, у зв`язку з неукладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до листа ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта» за вих. №68 від 23.11.2022, адресованого ОСОБА_1 , підтверджено укладення 19.02.2022 між ТОВ «Агентство нерухомості Атланта" (агентство), ОСОБА_4 , діючою від імені ОСОБА_2 (власник), та ОСОБА_1 (набувач) договору про намір укласти угоду №22/3 та здійснення оплати частини винагороди у розмірі 28 300,00 грн. У листі вказано, що вказаним договором було встановлено строк укладання угоди купівлі-продажу не пізніше 15 березня 2022 року, однак враховуючи введені обмеження щодо роботи єдиних та державних реєстрів у зв`язку з введенням воєнного стану у визначений пунктом 2.5 строк укладення договору купівлі-продажу не відбулось, а в подальшому його строк продовжено в порядку п. 2.7. Щодо повернення від власника об`єкта суми забезпечувального платежу, переданого у відповідності до п. 4.4 договору про намір укласти угоду, то представники агентства зв`язувались з власником та повідомляли про вимогу ОСОБА_1 щодо повернення коштів, однак власник повідомив, що відмовляється повернути грошові кошти.

З урахування встановлених по справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про укладення між сторонами попереднього договору стосовно купівлі-продажу майбутнього об`єкта нерухомості – квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18).

Провівши системний аналіз статті 635 ЦК України можна виснувати, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак, якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим (постанова Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №200/14946/16-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов`язання.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлювані. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості – квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , між сторонами укладено не було, грошові кошти, що були сплачені з метою забезпечення виконання зобов`язання в якості забезпечувального платежу позивачу не повернуто.

Оскільки укладення договору №22/3 про намір укласти угоду від 19.02.2022 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.

До вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі №439/1683/18.

Доказів того, що між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини, матеріали справи не містять. Відсутність між сторонами попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна, укладеного у встановленому законом порядку, свідчить про те, що передані позивачем відповідачу грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США у розумінні статті 1212 ЦК України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі №756/6493/22.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь забезпечувального платежу у розмірі 1 000,00 доларів США підлягають задоволенню.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 663,00 грн згідно квитанції ID 6993-0645-0025-3265 від 28.06.2026 покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова