Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №504/3244/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1766/26

Номер справи місцевого суду: 504/3244/26

Головуючий у першій інстанції Якимів А. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши апеляційну скаргу захисника Каращука Юрія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 липня 2026 року

встановив:

Постановою судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 липня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років. Вирішено питання щодо судового збору.

Судом встановлено, що 30 червня 2026 року о 01.30 год за адресою: дорога Новомиколаївська (Старокиївське шосе) 21 км+500м, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим повторно порушив вимоги п. 2.1а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник Каращук Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 липня 2026 року провадження у справі закрити у зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності. У випадку не задоволення вказаних вище вимог апеляційної скарги, просить змінити постанову Доброславського районного суду Одеської області від 21 липня 2026 року, застосувавши за аналогією закону ст. 69 КК України, не призначати ОСОБА_1 додаткове стягнення у виді позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років.

Посилаючись на положення ст. 18 КУпАП, зазначає, що небезпека не могла бути усунена іншим способом, оскільки ОСОБА_1 виконував законний наказ командування щодо переміщення до нового місця проходження військової служби та перевозив значний обсяг особистих речей, військового спорядження та зброю, виконати наказ у інший спосіб не було можливим. Перевезення зброї та військового спорядження громадським транспортом становило б значно більшу суспільну небезпеку. Дії ОСОБА_1 були спрямовані не на задоволення особистих потреб, а на забезпечення виконання службового обов`язку та захисту державних інтересів, тоді як заподіяна шкода полягала лише у формульному порушенні порядку керування транспортним засобом. Шкода, якій було запобігнуто є значно більшою за шкоду, яка була заподіяна, оскільки своєчасне виконання наказу командира та забезпечення проходження військової служби в умовах воєнного стану має значно вищу суспільну цінність, ніж порушення правил керування транспортним засобом за вказаних вище обставин. Позбавлення

ОСОБА_1 права керування транспортними засобами істотно обмежить можливість належного виконання ним покладених службових обов`язків, ускладнить своєчасне виконання наказів командування, негативно вплине на мобільність під час проходження військової служби та створить додаткові перешкоди у виконанні завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони держави.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення за доводами апеляційної скарги.

Захисник Каращук Ю.І. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Зважаючи на положення ч.6 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, врахувавши фактичні обставини справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності захисника

ОСОБА_2 .

Заслухавши ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Із тексту апеляційної скарги убачається, що захисником не заперечується та обставина, що ОСОБА_1 не має права керування транспортним засобом, а також притягнення останнього протягом року до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, тому з огляду на положення ч. 7ст. 294 КУпАП, ці обставини апеляційним судом не перевіряються.

Як на підставу для задоволення вимог апеляційної скарги захисник посилається на те, що ОСОБА_1 не підлягає адміністративній відповідальності, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності, з підстав наведених в апеляційній скарзі.

Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд враховує таке.

Пунктом 2 Загальних положеньпостанови Кабінету Міністрів України N 340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі Постанова N 340) регламентовано, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього рухута інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»).

Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст. 16 Закону України «Про дорожній рух»).

Згідно пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху Україниводій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема - посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповіднодо пункту 2.4 «а» ПДР Українина вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

Пунктом 1.9 ПДР, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Диспозиція ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом

Згідно із ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Виходячи із аналізу положень ст. 18 КУпАП, крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам з метою відвернення небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за це адміністративній відповідальності.

Крайня необхідність є правомірною за сукупності чітко визначених умов, таких як: наявність небезпеки переліченим у цій статті об`єктам, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварин, а у деяких випадках - дій інших людей; небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об`єктам або вже її завдає; небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи; небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди.

У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає адміністративній відповідальності за вчинене на загальних підставах.

В обґрунтування наведених вище доводів апеляційної скарги захисник посилається на наказ командира військової частини №184 від 29 червня 2026 року та припис №2/23/530 від 29 червня 2026 року, згідно з якими ОСОБА_1 встановлено строк прибуття до військової частини до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби – 01 липня 2026 року.

Аналіз вказаних вище документів дає підстави дійти висновку, що такі містять лише відомості про обов`язок ОСОБА_1 прибути до військової частини у строк до 01 липня 2026 року.

При цьому ці документи не містять вказівки про те, що ОСОБА_1 з метою виконання вказаного вище наказу, як водій транспортного засобу, мав використовувати автомобіль для переміщення з однієї військової частини в іншу.

Апеляційний суд не погоджується з доводами захисника про те, що у цьому випадку

небезпека не могла бути усунена іншим способом, а ніж шляхом повторного використання ОСОБА_1 автомобіля, як особою, яка не має права керування транспортними засобами.

Будучи притягнутим 09 червня 2026 року до адміністративної відповідальності за

ч.2 ст. 126 КУпАП (постанова ББА №637519), та не маючи права керування таким транспортним засобом, ОСОБА_1 мав усвідомлювати можливість настання можливих негативних правових наслідків та притягнення до адміністративної відповідальності за більш суворе правопорушення, передбачене ч.5 ст. 126 КУпАП.

Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Посилання захисника на те, що позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами істотно обмежить можливість належного виконання ним покладених службових обов`язків, ускладнить своєчасне виконання наказів командування, негативно вплине на мобільність під час проходження військової служби та створить додаткові перешкоди у виконанні завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони держави, апеляційний суд відхиляє, оскільки закон не містить виключення щодо суб`єктів до яких можливо застосування таке безальтернативне стягнення, як позбавлення права керування транспортним засобом.

Отже апеляційним переглядом встановлено, що суддею відповідно до

ст. 252 КУпАП, оцінені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Порушень судом першої інстанції норм КУпАП під час з`ясування обставин по справі апеляційним судом не встановлено.

Підсумовуючи наведене вище апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження по справі, з мотивів наведених у скарзі, а також зміни постанови суду в частині накладення стягнення.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Каращука Юрія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Доброславського районного суду Одеської області від 21 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.П. Лозко