Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №483/480/26 — Миколаївський апеляційний суд

29.09.26

22-ц/812/1568/26

Провадження № 22-ц/812/1568/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 483/480/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Муругова В.В.,

із секретарем – Повертайленко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 09 червня 2026 року суддею Рак Л.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позивач посилалася на те, що з 04 серпня 2012 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, дітей від шлюбу не мають. Одруження з відповідачем виявилося невдалим, сімейні стосунки між сторонами припинилися, сумісне господарство не ведеться, спільне життя у сторін не склалося по причині несумісності характерів, різних поглядів на сімейні цінності, що призвело до втрати почуттів кохання та взаємоповаги, шлюб укладений між сторонами фактично розпався, подальше сумісне життя і збереження сім`ї є неможливим.

Узагальнені доводи інших учасників

Відповідач участі у розгляді справи не приймав, про слухання справи був повідомлений належним чином.

Правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 червня 2026 року позов задоволено, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 серпня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Очаківського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 72, розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище, взяте нею у зв`язку з реєстрацією шлюбу, – ОСОБА_3 .

Судові витрати покладено на позивачку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Халдая І.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а також не отримував ухвалу суду про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення є, зокрема, істотне порушення норм процесуального права.

Розгляд справи судом за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, є істотним порушенням норм процесуального права та принципу змагальності сторін, що є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Крім того, розглянувши справу без участі відповідача, суд першої інстанції не з`ясував реальних взаємин сторін, причини подання позивачкою ОСОБА_2 позову про розірвання шлюбу, а також не вжив передбачених законом заходів для примирення подружжя, що свідчить про формальний підхід до розгляду справи.

Відповідач не погоджується на розірвання шлюбу та висловлює намір зберегти сім`ю, що свідчить про наявність підстав для вжиття судом заходів щодо примирення.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначала, що відповідач ОСОБА_1 голослівно посилається на свій щирий намір примиритися та зберегти сім`ю, оскільки таке його твердження не відповідає дійсності. До звернення до суду сторони не проживали разом більше шести місяців. Протягом цього часу, як і протягом перебування позову на розгляді в суді першої інстанції відповідач жодного разу не вчиняв дій, спрямованих на збереження сім`ї.

Стосовно ініціювання відповідачем питання щодо надання сторонам строку для примирення, то надання такого строку є правом, а не обов`язком суду.

При цьому позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносини, що за нормами чинного законодавства є неприпустимим.

2.Мотивувальна частина

Про час, дату та місце слухання справи сторони повідомлені належним чином.

Позивачка ОСОБА_2 просила розглянути справу без її участі та участі її представника, проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 участі у розгляді справи не приймав, про причини своєї неявки суд не повідомляв.

Представник відповідача адвокат Халдай І.В. у судові засідання, що були призначені на 13 год 40 хв. 15 вересня та на 14 год 30 хв. 29 вересня 2026 року, подавав заяви про відкладення розгляду справи, посилаючись на свою зайнятість в іншому судовому процесі. При цьому будь-яких доказів суду не надав.

З огляду на викладене суд вважав за можливе розглянути справу без участі сторін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 04 серпня 2012 року.

Від шлюбу сторони дітей не мають.

Фактичні шлюбні стосунки припинено через втрату почуттів кохання та взаємоповаги.

Позиція апеляційного суду

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Передбачене частиною першою статті 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (частина сьома статті 240 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №442/6319/16-ц.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.

Зазначене підтверджується також поведінкою відповідача при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Також неспроможним колегія суддів вважає довід апеляційної скарги про намір відповідача зберегти сім`ю та вчинення ним дій, спрямованих на примирення з позивачкою.

Так, з матеріалів справи вбачається, що справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції з квітня 2026 року. У провадженні апеляційного суду справа знаходиться з червня 2026 року.

Протягом зазначеного часу ні відповідач ОСОБА_1 , ні позивачка ОСОБА_2 не повідомляли про вчинення ними заходів для примирення. Навпаки, позивачка у відзиві на апеляційну скаргу зазначала, що до пред`явлення позову не проживала з відповідачем більше шести місяців, протягом цього часу ОСОБА_1 не намагався навіть поспілкуватися з нею. Таким чином твердження апелянта про намір зберегти сім`ю вважає безпідставним.

Під час вирішення питання про доцільність надання сторонам строку для примирення суд повинен враховувати обсяг часу, що сплинув між поданням позовної заяви до суду до часу апеляційного розгляду справи.

У справі, що переглядається, встановлено, що у відповідача було достатньо часу для того, аби скористатись своїм правом в позасудовому порядку переконати позивачку у доцільності збереження шлюбу та примирення із ним, якщо дійсно відповідач цього примирення потребував.

Однак ні відповідачем, який наполягав на примиренні, ні позивачкою, суду не надано доказів вчинення апелянтом ОСОБА_1 будь-яких дій, спрямованих на збереження сім`ї.

Також ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи судом апеляційної інстанції, у судові засідання не з`являвся, клопотання про надання строку на примирення не заявляв, доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо наміру зберегти сім`ю не обґрунтував.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відповідач штучно затягує розгляд справи, фактично примушуючи позивача до перебування у шлюбі з ним.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує буде порушувати його законні права та інтереси і суперечить вимогам закону та інституту сім`ї, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Намагання відповідача примиритися з позивачем є виключно його бажанням, яке не підтримується позивачем.

Крім того, суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя.

Аналогічні висновки виклав у своїй постанові від 08 березня 2023 року Верховний Суд у справі № 127/16963/22-ц (провадження № 61-203св23).

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а доводи апелянта про наміри зберегти сім`ю є необґрунтованими оскільки доказів вжиття відповідачем заходів для примирення матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції з`ясував причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем, а відповідач, у свою чергу, не вживав жодних заходів до примирення. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про слухання справи є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначила адресу проживання відповідача – АДРЕСА_1 , де відповідач був зареєстрований з 05.02.2016 року (а.с. 7).

З довідки, наданої суду Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання, вбачається що з 28 квітня 2026 року ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Направлені на цю адресу копія позовної заяви, ухвала суду та судова повістка були отримані ОСОБА_1 особисто 08 травня 2026 року (а.с. 24).

Жодних клопотань, у тому числі щодо відкладення розгляду справи, ОСОБА_1 суду не направляв.

Отже, ухваливши 09 червня 2026 року судове рішення без участі відповідача, суд першої інстанції будь-яких його прав не порушив.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, витрати апелянта, понесені у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

В.В.Муругов

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2026 року