Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №138/2756/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/2756/26

Провадження № 22-ц/801/2422/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач: Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 138/2756/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Горбового В. А. на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Холодової Т. Ю. від 11 серпня 2026 року (дата складання повного тексту ухвали відповідає даті її постановлення) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину, з якою проживає неповнолітня дитина з інвалідністю,

в с т а н о в и в :

07 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулась з цим позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неї в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 повноліття.

Вказувала, що у них з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . З січня 2015 року по березень 2023 року сторони перебували у шлюбі. ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, що встановлено рішенням обласної лікувально-консультативної комісії № 212 від 27 квітня 2017 року. Дочка потребує постійного догляду (піклування) та лікування. Вона самостійно доглядає дитину, супроводжує її до лікувальних закладів, займається її вихованням та розвитком. Щомісячні витрати на утримання, догляд та лікування дочки перевищують її доходи.

Відповідач є працездатною собою, має стабільний заробіток, а тому може утримувати матір дитини з інвалідністю.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 серпня 2026 року у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір між тими ж сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав вирішено рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року, яке набрало законної сили.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Горбовий В. А., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просив ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 серпня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на матір, з якою проживає дитина з інвалідністю, в рішенні від 16 лютого 2026 року суд виходив із того, що документи про інвалідність дочки сторін ОСОБА_3 були чинними протягом двох років, тобто до 28 квітня 2019 року, а тому відмовив у позові через недоведеність. Натомість з цією позовною заявою були подані нові докази про стан здоров`я дочки сторін, її потребу у постійному сторонньому догляді. Тобто у цій позовній заяві були зазначені нові юридичні факти та докази на їх підтвердження.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Грабар С. А. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що 07 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Могилів-Подільського районного суду Вінницької області, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неї в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття.

В позовній заяві покликалась на те, що у них з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . З січня 2015 року по березень 2023 року сторони перебували у шлюбі. ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, що встановлено рішенням обласної лікувально-консультативної комісії № 212 від 27 квітня 2017 року. Дочка потребує постійного догляду (піклування) та лікування. Вона самостійно доглядає дитину, супроводжує її до лікувальних закладів, займається її вихованням та розвитком. Щомісячні витрати на утримання, догляд та лікування дочки перевищують її доходи.

З рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року видно, що 16 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Горбовий В.А. звернувся до суду з позовом, за яким просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_1 в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що дочка сторін, яка є дитиною з інвалідністю, після припинення їх спільного проживання та подальшого розірвання шлюбу проживає з матір`ю, яка у зв`язку із доглядом за нею не має можливості та часу працювати, а щомісячні витрати на утримання дитини перевищують доходи ОСОБА_1 . Відповідач є працездатним, здоровим, інших утриманців, окрім дочки, не має, працевлаштований. Як на нормативно-правову підставу своїх вимог позивачка посилалась на приписи частин першої – третьої статті 75 , частину першу статті 88 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Касаційний цивільний суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 роз`яснив, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

ВС зауважив, що визначаючи підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У цьому випадку в обох справах є ідентичними: сторони – позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ; предмет позову – стягнення аліментів в розмірі частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача; підстава позову – проживання з матір`ю дитини з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що право на утримання тим із батьків, з ким проживає дитина, залежить, на сам перед, від наявності у дитини відповідного офіційно встановленого статусу – дитини з інвалідністю. Цей статус не є незмінним і установлюється у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 «Про деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям». Так само і неспроможність хворої дитини обходитися без постійного стороннього догляду також може виникати і припинятися залежно від перебігу хвороби. Тобто у разі, якщо після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів на того з батьків, з ким проживає дитина, змінились обставини, які були підставою позову, зокрема дитині у встановленому законом порядку був встановлений відповідний статус, або навпаки дитина одужала чи її стан здоров`я покращився, то відповідно, або особа, з якою проживає дитина, набуває право на стягнення аліментів (нова підстава позову), або ж платник аліментів має право вимагати припинення їх стягнення.

У цьому ж випадку, як видно з позовної заяви, набрання законної сили рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року, підстава позову не змінилась (не було ухвалено нового рішення чи поновлено дію рішення обласної лікувально-консультативної комісії № 212 від 27 квітня 2017 року та індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда від 27 квітня 2017 року № 212 щодо дитини ОСОБА_3 ).

Натомість, як на нову підставу позову представник ОСОБА_4 – адвокат Горбовий В. А. посилався на нові докази, які не були предметом дослідження судом під час ухвалення рішення від 16 лютого 2026 року, зокрема, дві копії електронних направлень від 18 вересня 2024 року, виданих лікувальним закладом Республіки Польща (як видно зі змісту та додатків до позовної заяви). Ці докази не лише не встановлюють нових обставин, які виникли після ухвалення рішення 16 лютого 2026 року, а навпаки вони існували на час ухвалення того рішення і позивачка в силу приписів частини другої статті 83 ЦПК України зобов`язана була їх подати з позовною заявою 16 грудня 2025 року або письмово повідомити суд про об`єктивну неможливість їх подання у цей строк (частина четверта зазначеної статті).

Апеляційний суд наголошує на неприпустимості такої поведінки представника позивачки – адвоката Горбового В. А. (заявлення того самого позову з додаванням нових доказів, які існували на час ухвалення рішення про відмову у попередньому позові), з огляду на очевидну її невідповідність основоположному принципу цивільного судочинства – принципу верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2, стаття 10 ЦПК України), що включає й принцип правової певності, який, як зазначалося вище, передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Горбового В. А. залишити без задоволення, а ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 серпня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 02 жовтня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало