Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №733/517/26 — Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/382/26

Єдиний унікальний №733/517/26

Рішення

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі головуючого – судді Вовченка А.В.,

за участю секретаря Мошенець Л.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

установив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що в період з 23 вересня 2017 року до 10 січня 2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2024 року розірвано. Від спільного проживання в шлюбі вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також під час перебування сторін у шлюбі ними набуто спільне майно, а саме: транспортний засіб - автомобіль марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який був зареєстрований на відповідача. Даний транспортний засіб подружжям придбано 18 липня 2023 року, тобто у період перебування у шлюбних відносинах, у зв`язку з чим належить кожному з подружжя на праві спільної сумісної власності. За таких обставин, вважає, що право власності на 1/2 частку на автомобіль має бути визнано за позивачем, як одним із співвласників спільного сумісного майна подружжя. Проте, враховуючи той факт, що відповідач фактично одноособово розпорядився зазначеним транспортним засобом (продав) та таке майно неможливо поділити в натурі без шкоди його господарському призначенню, вважає за доцільне отримати грошову компенсацію з ОСОБА_2 щодо відшкодування вартості належної їй частки у спільному сумісному майні подружжя, а також стягнути із останнього судові витрати.

Ухвалою судді від 30 липня 2026 року прийнято до свого провадження дану справу та призначено підготовче провадження (а.с. 72-73).

Ухвалою судді від 31 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на транспортний засіб - автомобіль марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску (а.с. 18-21).

29 квітня 2026 року представником відповідача – адвокатом Сидоренком О.В. подано відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що дійсно 14 квітня 2022 року, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , ними було придбано за 4000 доларів США автомобіль марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який був зареєстрований на ім`я відповідача в Єдиному реєстрі транспортних засобів 18 липня 2023 року. В березні 2026 року вказаний вище автомобіль був проданий за 2500 доларів США, у зв`язку з чим готовий сплатити ОСОБА_1 половину його вартості – 2000 доларів США. Але позивач відмовилась отримати таку компенсацію. Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн зазначає, що заявлений розмір не відповідає критерію реальності та розумності таких витрат, не підтверджуються належними доказами, а також їх стягнення із відповідача становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат (а.с. 34-36).

29 вересня 2026 року представником відповідача – адвокатом Сидоренком О.В. подано заяву про часткове визнання позовних вимог, в якій згоден сплатити одну другу частку вартості спірного автомобіля згідно висновку експерта в розмірі 86 298 грн, витрати за проведення автотоварознавчої експертизи та 50 % сплаченого судового збору у розмірі 665,60 грн. Щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 12 000 грн категорично заперечує, вказавши, що заявлена сума не відповідає критерію реальності та розумності таких витрат, не підтверджена належними доказами. Також зазначає, що по даній справі не проводилося жодного судового засідання, а відповідно, адвокат позивача не залучався до її розгляду. В зв`язку з тим, що розмір витрат за правничу допомогу є завищеним, вважає за можливе їх стягнення у розмірі 3 000 грн. Також просив розглядати справу без його участі та позивача (а.с. 77-79).

30 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» представником позивача – адвокатом Сакун І.А. надіслано клопотання про долучення доказів, а саме: доказів понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу та доказів сплати за проведення експертної оцінки автомобіля (а.с. 81-84).

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі,

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явився, письмово просили справу розглядати у їх відсутність.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ураховуючи, що всі учасники справи у судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2017 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Ічнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 84 (а.с. 5).

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2024 року, яке набрало законної сили 10 січня 2025 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 7-8).

Від спільного проживання в шлюбі вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі ними було придбано транспортний засіб - автомобіль марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, 2008 року випуску.

Відповідно до повідомлення ТСЦ МВС № 7442 від 26 березня 2026 року згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 27.03.2026 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб SKODA OCTAVIA, рік випуску – 2010, об`єм двигуна – 1798, дата реєстрації – 20.03.2026 року, на підставі договору купівлі-продажу та договору комісії укладеного у СГ, а також транспортний засіб CHEVROLET AVEO, рік випуску – 2008, об`єм двигуна – 1498, дата реєстрації – 18.07.2023 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ (а.с. 9, 10).

Факт належності відповідачу вказаного вище автомобіля підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 39-40).

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

На підставі ч. 1 та 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз`яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, спірний автомобіль придбано сторонами під час перебування ними в шлюбі, а тому в силу викладених вимог Закону вважається спільним сумісним майном подружжя, так як ні позивачем, ні відповідачем не надано суду жодного доказу, які б спростували правовий режим спільного сумісного майна на транспортний засіб CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , та не надано належних доказів, що дане майно перебувало в правовому режимі особистої приватної власності одного з подружжя, а також доказів щодо його придбання саме за особисті кошти.

Право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , який нещодавно відчужив третім особам, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до висновку експерта ОСОБА_4 № 041/26 за результатами судової авто-товарознавчої експертизи з оцінки (КТЗ) автомобіля CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 від 12 червня 2026 року, дійсна ринкова вартість легкового автомобіля марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , седан, колір чорний, 2008 року випуску, станом на 15 червня 2026 року складає 172 596,00 грн (а.с. 52-62).

Таким чином, враховуючи, що спірний автомобіль знаходився в користуванні ОСОБА_2 , який його відчужив, що не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 71 СК України має право на компенсацію половини вартості транспортного засобу, що дорівнює її частці у розмірі 86 298 гривень 00 копійок, та яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, судом зазначається наступне.

Так, в позовних вимогах порушено питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,50 грн (а.с. 3) та 666,00 грн (а.с. 15) (забезпечення позову), витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 4 200,00 грн (а.с. 83 на звороті) та витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі викладеного, оскільки до закінчення підготовчого судового засідання від відповідача надійшла заява про визнання позову про поділ майна в частині виплати компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, при подачі позову до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1 331,50 грн згідно доданої платіжної інструкції (а.с. 3), а суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, необхідно дійти висновку про наявність підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача інших 50 відсотків судового збору.

Судовий збір, сплачений позивачем за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 666 грн (а.с. 15), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі, оскільки заходи забезпечення позову були вжиті судом для забезпечення ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Зважаючи на те, що висновок експерта безпосередньо пов`язаний з розглядом даної справи, прийнятий судом як належний доказ та покладений в основу судового рішення, а відповідач позовні вимоги визнав, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України витрати на проведення експертизи підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в повному обсязі в розмірі 4 200,00 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено копію ордеру про надання правничої допомоги (а.с. 11), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 12), копію договору про надання правової допомоги від 24 березня 2026 року (а.с. 82), копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги (а.с. 82-на звороті), копію акту здачі-приймання наданих послуг від 29 вересня 2026 року, згідно якого вартість послуг: усна консультація, підготовка адвокатського запиту, підготовка заяви про забезпечення позову, підготовка позовної заяви, представництво інтересів в суді І інстанції – 12 000 грн (а.с. 83).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі№ 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Також, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд, виходячи із критеріїв розумності, складності справи та фактично виконаної роботи, враховуючи відсутність фіксування судових засідань, що виключає безпосередню участь сторін у розгляді справи, доводи сторони відповідача щодо зменшення витрат на правову допомогу, вважає, що вимоги сторони позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню на суму 8 000 грн. На думку суду, такий розмір витрат є співмірним із заявленими вимогами, складністю справи та проведеною адвокатом роботою.

Частинами 7, 8 ст.158 ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Оскільки від учасників справи жодних клопотань щодо заходів скасування забезпечення позову не надходило, заходи забезпечення позову вжиті відповідно до вказаної ухвали суду продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Керуючись статтями 57, 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70 СК України, статтями 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 133,141, 142,137, 158, 200, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжязадовольнити.

Визнати транспортний засіб - автомобіль марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , седан, колір чорний, 2008 року випуску,об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля марки CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 86 298 (вісімдесят шість тисяч двісті дев`яносто вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню75 копійок, витрати на проведення судової авто-товарознавчої експертизи у розмірі 4 200 (чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок, а всього 13 531 (тринадцять тисяч п`ятсот тридцять одну) гривню 75 копійок.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, шляхом зобов`язання Головного Управління державної казначейської служби України у Чернігівській області повернути судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 75 копійок, сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції від 30 березня 2026 року.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року (справа №733/517/26) щодо накладення арешту на майно, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко