Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №587/2662/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/2662/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Сумський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Степанівської селищної ради Сумського району, Сумської області про визнання незаконним та скасуванням рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів в частині передачі земельної ділянки у приватну власність,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачів звернувся до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що позивачі є власниками по 1/4 часток відповідно кожний житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їм на підставі договору дарування частки житлового будинку від 27 лютого 2004 року. Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2003 року, укладеного з ОСОБА_4 , який належав останній на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2001 року. Позивачі маючи намір здійснити відчуження своїх часток вищезазначеного житлового будинку до приватного нотаріуса СРНО Степаненко Т.І., але у посвідченні договору купівлі-продажу було відмовлено з наступних підстав. В договорі дарування зазначено, житловий будинок розташований на земельній ділянці Степанівької селищної ради. Позивач звернувся до Степанівської селищної ради для отримання інформації щодо статусу земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок. 05 травня 2026 року відповідач у своїй довідці повідомив позивача, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована. Рішенням Степанівської селищної ради від 25 листопада №86 зазначена земельна ділянка передавалась гр. ОСОБА_5 в приватну власність, що унеможливлює її приватизацію іншою особою. 11 травня 2026 року до відділу №4 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області був направлений адвокатський запит з проханням надати інформацію чи видавався державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідь від 12 травня 2026 року на адвокатський запит була надана інформація, що згідно облікових даних станом на 01 січня 2013 року право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства, які розташовані за вищевказаною адресою в управлінні не зареєстровано. Державний акт в архіві не обліковується. Відповідно до архівної довідки архівного відділу Сумської районної державної адміністрації наданою у відповідь на адвокатський запит зазначено, що в рішенні виконавчого комітету Степанівської селищною Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 25 листопада 1993 року за №86 даних про надання гр. ОСОБА_5 земельної ділянки за вищевказаною адресою не виявлено. Враховуючи вищевикладене, позивачі не мають можливості розробити техдокументацію на земельну ділянку для присвоєння кадастрового номеру у зв`язку з інформацією щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншій особі. На даний час позивачі позбавлені можливості реалізувати своє законне право власників на відчуження житлового будинку, тому що посвідчення договорів купівлі-продажу житлового будинку без сформованої земельної ділянки та кадастрового номеру не вбачається можливим.

А тому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Степанівської селищної Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 25 листопада 1993 року № 86 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині, що стосується надання (передачі) у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У судове засідання позивачі не з`явилися, у матеріалах справи міститься заява представника про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Степанівської селищної ради Сумського районуСумської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, щопозивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/4 часток відповідно кожний житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їм на підставі Договору дарування частки житлового будинку №1-402 та №1-403 від 27 лютого 2004 року, посвідчений завідуючою Сумської районної нотаріальної контори Сумської області Хоменко Оксаною Володимирівною.( а.с.16)

Як вбачається з договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу Висєканцевою Т. С., житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку укладеного з ОСОБА_4 , який належав останній на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2001 року, виданого Сумською районною державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1758.( а.с.14)

Позивачі маючи намір здійснити відчуження своїх часток вищезазначеного житлового будинку до приватного нотаріуса СРНО Степаненко Т.І., але у посвідченні договору купівлі-продажу було відмовлено з наступних підстав. В договорі дарування зазначено, житловий будинок розташований на земельній ділянці Степанівської селищної ради.

Відповідно до довідки Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 05 травня 2026 року №22-02.25 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована. Рішенням Степанівської селищної ради від 25 листопада №86 зазначена земельна ділянка передавалась гр. ОСОБА_5 в приватну власність( а.с.13).

З відповіді Відділу №4 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 12 травня 2026 року на адвокатський запит вбачається, що згідно облікових даних станом на 01 січня 2013 року право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства, які розташовані за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 . в управлінні не зареєстровано. Державний акт в архіві не обліковується.( а.с.18)

Відповідно до архівної довідки наданою архівним відділом Сумської районної державної адміністрації у відповідь на адвокатський запит зазначено, що в рішенні виконавчого комітету Степанівської селищною Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 25 листопада 1993 року за №86 даних про надання гр. ОСОБА_5 земельної ділянки за вищевказаною адресою адресою: АДРЕСА_1 не виявлено.( а.с.20)

Відповідно до записів поземельної книги, копія відповідної сторінки, якої була надана відповідачем, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , передана у власність громадянці ОСОБА_5 відповідно до рішення депутатів №86 від 25 листопада 1993 року( а.с.30 зв.б. -31).

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст з поміж іншого належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини другої статті 120 Земельного кодексу України, частини другої статті 377 Цивільного кодексу України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином, земельне та цивільне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах, зокрема стаття 120 Земельного Кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України.

З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, позивачі не мають можливості розробити техдокументацію на земельну ділянку для присвоєння кадастрового номеру у зв`язку з інформацією щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншій особі. На даний час позивачі позбавлені можливості реалізувати своє законне право власників на відчуження житлового будинку.

Відповідач в своєму відзиві посилався на те, що оскільки громадянка ОСОБА_5 не зазначена безпосередньо в тексті рішення №86, то це рішення не породило для неї жодного права на земельну ділянку, а відтак відсутні правові підстави для його скасування, а обраний позивачами спосіб захисту нібито не відповідає меті, якої вони прагнуть досягти.

Слід зазначити, що незалежно від того, чи міститься прізвище ОСОБА_5 безпосередньо в тексті Рішення №86, чи ні, безспірним є факт, що саме це рішення розглядається і застосовується відповідачем як правова підстава для внесення до поземельної книги запису про передачу земельної ділянки у приватну власність третій особі, і саме на це рішення відповідач послався у власній довідці №22-02-25 від 05 травня 2026 року, повідомивши про те, що земельна ділянка «не приватизована», оскільки вже передана гр. ОСОБА_5 .

Саме цей запис, що існує в офіційному обліку відповідача та підтверджений його офіційною довідкою, є тією реальною юридичною перешкодою, яка унеможливлює оформлення позивачами прав на земельну ділянку під належним їм житловим будинком.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76–82, 89, 141, 259, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 12,78, 80, 83, 84, 116, 134, 152 Земельного Кодексу України, ст.ст.215, 228, 317,319, 328 Цивільного кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Степанівської селищної Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 25 листопада 1993 року № 86 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині, що стосується надання (передачі) у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.М. Гончаренко