Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №705/7654/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 705/7654/25

Провадження № 22-ц/821/1637/26

Категорія: 310020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позов обґрунтовано тим, що з травня 2010 року по 2020 рік вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_3 , батьком якого записаний ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Після припинення спільного проживання, питання щодо утримання сина в судовому порядку не виникало, так як ОСОБА_2 добровільно надавав допомогу до листопада 2025 року.

Враховуючи, що ОСОБА_2 працює без офіційного оформлення працевлаштування, своє місце роботи не повідомляє, але добровільно щомісячно на утримання сина надсилав кошти в сумі 20000,00 грн, просила стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 20000,00 грн щомісячно, на користь його матері ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.04.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000,00 грн щомісячно, починаючи з 15.12.2025 до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

У рішенні суд зазначив, що відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років з 1 січня 2025 року складає 3 196,00 грн.

Суд звернув увагу, що позивачкою не доведена належними та допустимими доказами можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 20000,00 грн, що в 6 раз перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд врахував відсутність даних про доходи відповідача, його працевлаштування та доказів його непрацездатності, а тому виходив з встановленого законом мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину та вважав за необхідне позов задовольнити частково, визначивши до стягнення аліменти в розмірі 3000 гривень, що з урахуванням обставин справи є достатнім і відповідатиме інтересам дитини та не буде порушувати прав та інтересів відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 20000,00 грн щомісячно.

Вважає, що ухвалене рішення суду першої інстанції прийняте не в інтересах дитини, з порушенням матеріального права та без дотримання норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона з відповідачем погодили добровільне надання допомоги на утримання сина в розмірі 20000,00 грн, з урахуванням стану здоров`я дитини та інших потреб дитини для навчання та оздоровлення.

Вказує, що відповідач виїхав за кордон, тому позивачка не може відслідкувати його доходи, добровільно надати документи своїх доходів ОСОБА_2 відмовився.

Зазначає, що син ОСОБА_3 навчається в Родниківському ліцеї у 8-А класі «інтелект України», хоч навчання безкоштовне, але за спеціальні навчальні матеріали батьки оплачують самостійно. Вартість одного комплекту становить 450,00 грн, а на місяць вартість складає близько 2500,00 - 3000,00 грн.

Крім того, дитина має проблеми зі здоров`ям та перебуває на обліку в лікаря травматолога з діагнозом «сколіоз ІІ ст. грудо-поперекового відділу хребта» та у лікаря окуліста, а для лікування та замовлення окулярів також потрібно кошти.

Вказує, що син має здібності до малювання, відвідує художню школу, має успіхи, а це також додаткові витрати для розвитку дитини.

Враховуючи її доходи та визначений судом розмір аліментів у сумі 3000,00 грн, позивачка не зможе забезпечити дитині належний рівень, адже крім зазначених витрат є ще витрати на харчування, одяг, лікування дитини та відпочинок.

Вважає розмір аліментів, який визначив суд першої інстанції, у сумі 3000,00 грн недостатнім для утримання сина, який проживає разом із матір`ю.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та апеляційним судом

Відповідно до копії повторного Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30.03.2026 вбачається, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що виконавчим комітетом Родниківської сільської ради 08.07.2013 складено відповідний актовий запис № 20 (а.с. 4).

Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб виконавчого комітету Паланської сільської ради від 10.12.2025 № 654/21-07, разом з ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 зареєстрований, зокрема, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).

Також вказане вище місце реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади, які наявні у матеріалах справи (а.с. 6-7).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи, що справа стосується стягнення аліментів на неповнолітню дитину, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає з огляду на наступне.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захисті піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Як вбачається із матеріалів справи, сторони не дійшли згоди щодо сплати коштів на утримання спільної дитини.

Положеннями ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо матеріального утримання дитини. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Отже, право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька дитини. Виконання передбачених ст. 150 СК України обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно. Тому, визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, ст. ст. 181, 182 СК України дають підстави для висновку про те, що суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Так, суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів врахував відсутність даних про доходи відповідача, його працевлаштування та доказів його непрацездатності.

Відтак, за відсутності доказів про доходи відповідача, колегія суддів позбавлена можливості дійти висновку про спроможність відповідача сплачувати аліменти у розмірі, про який просила позивачка.

Доводи скаржниці в апеляційній скарзі про те, що відповідач проживає за кордоном, судом апеляційної інстанції також не приймаються, оскільки позивачкою на підтвердження даної обставини не надано будь-яких доказів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дитини від 6 до 18 років становив 3196 грн.

Суд першої інстанції, виходячи з встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стягнув з відповідача на користь позивачки на утримання дитини сторін аліменти в розмірі 3000,00 грн щомісячно.

Визначений судом розмір аліментів, на думку колегії суддів, відповідає вимогам виваженості, розумності, справедливості, інтересам дитини та мінімально гарантованому розміру аліментів, встановленому ч. 2 ст. 182 СК України.

Щодо посилання скаржниці на ту обставину, що дитині необхідні додаткові витрати на навчання, спеціальні навчальні матеріали, лікування, відвідування художньої школи та розвиток здібностей, слід зазначити наступне.

Так, згідно зі ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватись наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини можуть залучатися батьки, а додаткові витрати це такі, які викликані особливими обставинами: розвитком здібностей дітей, хворобою, каліцтвом тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що витрати пов`язані з лікуванням малолітнього ОСОБА_5 , як і витрати пов`язані з розвитком його здібностей, відносяться до додаткових витрат, для стягнення яких передбачено окремий порядок захисту прав.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Скаржниця в якості додатків до апеляційної скарги долучила направлення лікаря № 1300-4194-1027-1631, ехокардіографічне обстеження від 06.05.2025, консультативний висновок ДУ «Центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України» від 06.05.2025, довідку учня загальноосвітнього закладу про результати обов`язкового медичного профілактичного огляду КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Паланської сільської ради від 05.05.2025, копію витягу з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 , довідку Родниківського ліцею імені Т. Г. Шевченка Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області від 03.06.2026 № 38/02-13, рецепт для замовлення окулярів та відповідні фіскальні чеки, роздруківку ціни на комплекти навчальних матеріалів, копію диплома, інформацію про рух коштів по рахунку АТ «Універсал Банк».

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, долучаючи наведені докази до апеляційної скарги, ОСОБА_1 не заявлено вмотивованого клопотання щодо їх долучення, у зв`язку з чим дані докази, у відповідності до ч. 8 ст. 83 ЦПК України, не приймаються до розгляду апеляційним судом.

Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надавши належну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції тане впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що за наявних у справі доказів, визнаний розмір аліментів судом першої інстанції у сумі 3000,00 грн щомісячно є достатнім, а заявлений позивачкою розмір аліментів слід вважати надмірним та завищеним, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року –залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко