Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №569/10679/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/10679/26

Провадження № 22-ц/4815/1575/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.

секретар судового засідання:Хлуд І.П.,

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_4 , Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В :

04 травня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 строком на шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження її прав, а саме: ??заборонити перебувати у місці спільного проживання (перебування) з нею у квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань менше ніж 500 метрів до місця спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , заборонити будь-який контакт з нею особисто, телефоном, через електронні засоби, зв`язку, соціальні мережі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_4 , Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області про видачу обмежувального припису - задовольнено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_2 , строком на шість місяців.

Встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 :

- заборонити перебувати в одному приміщенні зі ОСОБА_2 в місці проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонити у будь-який спосіб спілкуватися зі ОСОБА_2 особисто, телефоном, через електронні засоби зв`язку, соціальні мережі.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 із рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права з огляду на наступне.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявниця сама провокує конфліктні ситуації та між сторонами наявні неприязні відносини. Так, суд прийшов до висновку, що оскільки між ними склались такі відносини, тому наявні підстави для обмеження конституційних прав апелянта.

Вказує, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 , а саме їй належить 1/5 частка.

Викладені в заяві обґрунтування не відповідають дійсності та є наклепом, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити в задоволені заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 вказує, що обмежувальний припис щодо ОСОБА_4 за насильство в сім`ї винесено законно та обгрунтовано та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що зі змісту постанов Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2019 року у справі №569/4069/19,

ОСОБА_4 звільнено від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП в зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення та оголошено усне зауваження; від 03 січня 2025 року у справі №569/25179/24 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; від 22 грудня 2025 року у справі №569/26730/25 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

26 березня 2026 року Рівненським районним управлінням поліції ГУНП в Рівненській області відносно ОСОБА_4 за вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 618840 терміном на 10 діб із забороною на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи ОСОБА_2 , заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

З 06 травня 2024 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в Рівненському районному управлінні поліції ГУНП в Рівненській області як кривдник на підставі термінового заборонного припису № 430142 від 06 травня 2024 року.

Задоволивши заяву про видачу обмежувального припису ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдника, що в своїй сукупності підтверджують вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру щодо заявниці ОСОБА_2 .

Враховуючи фактичні обставини справи та наявні ризики, суд дійшов переконання про вірогідне продовження чи повторне вчинення домашнього насильства, а тому наявні підстави для видачі обмежувального припису стосовно кривдника ОСОБА_4 з метою забезпечення дієвого та ефективного захисту заявниці.

Разом з тим, беручи до уваги, що ОСОБА_4 є співвласницею квартири, іншого житла у власності чи користуванні не має, у квартирі проживають її доньки та онук, суд вважає за можливе не встановлювати останній заборони перебувати за місцем її проживання за адресою АДРЕСА_2 та, відповідно, наближатися на відстань не менше 500 метрів до місця проживання, а обмежитися забороною ОСОБА_4 перебувати в одному приміщенні (кімнаті, кухні, місцях загального користування) зі ОСОБА_2 у вказаній квартирі та забороною у будь-який спосіб спілкуватися зі ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) зазначено, що "оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII апеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1 , з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України".

Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зазначено, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

З огляду на обставини справи, неодноразове притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдника, не виконання вимог термінового заборонного припису в своїй сукупності підтверджують необхідність видачі обмежувального припису.

Таким чином, доводи, викладені ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України та ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Згідно п. 10 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про видачу обмежувального припису.

Зважаючи на те, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, заінтересована особа ОСОБА_4 не звільнена від сплати судового збору, зазначені витрати слід стягнути на користь держави в розмірі 1 966.80 грн. (1311.20*150%).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги заявниці.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 966.80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий суддя Боймиструк С.В.

Суддів: Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.