Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №570/5533/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/5533/25

Провадження № 22-ц/4815/908/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романчук Іванни Іванівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року у складі судді Харечка С. П., ухвалене в м. Рівне,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3273709956-589562 від 20.01.2022р. в розмірі 17377,50 грн., що складається із: заборгованості за сумою кредиту – 5 250,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою – 12 127,50 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» суму заборгованості у розмірі 17377 грн. 50 коп., судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.

Вважаючи рішення суду незаконним, представник ОСОБА_1 – адвоката Романчук Іванна Іванівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що дійсно 20.01.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №3273709956-589562 про надання коштів у позику в електронній формі, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 5250 грн., строком на 30 днів, який складається з пільгового та поточного періоду. Договором визначено різні процентні ставки та різні строки повернення кредитних коштів. Фактично під поточним періодом завуальовано проценти як міра відповідальності за порушення строку повернення кредитних коштів під час пільгового періоду. Пересічний споживач банківських послуг міг не усвідомлювати розмір процентів, які йому будуть нараховуватися виходячи із ставки 1,10% та 2,20% на день. Така поведінка кредитора, яка формувала документи, не може розцінюватися як добросовісна та розумна, а її негативні наслідки не можуть покладатися на іншу сторону, яка є слабшою у цих правовідносинах. Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування. Вимога позивача про стягнення процентів є правомірною в частині сум нарахованих за пільговий період, який складає 30 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 19.02.2022 року за відсотковою ставкою в розмірі 1,10% від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом. Тому заборгованість ОСОБА_1 становить 6 982,50 грн. (5 250 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 1 732,50 грн. – заборгованість по процентам). Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення заборгованості до 6 982,50 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 20.01.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір №3273709956-589562 про надання коштів у позику в електронній формі, згідно якого відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 5 250,00 грн., строком на 30 днів, який складається з пільгового та поточного періоду.

Згідно пункту 1.3.2. Договору № 3273709956-589562 про надання коштів у позику від 20.01.2022 р. проценти за користування кредитом: 1732,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,10% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно пункту 1.3.3. Договору № 3273709956-589562 про надання коштів у позику від 20.01.2022 р. стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 % від фактичого залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно пункту 1.3.3.1. Договору № 3273709956-589562 про надання коштів у позику від 20.01.2022 р. дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду.

Згідно п.3.6 кредитного договору, сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7 та п. 3.8. Згідно п. 3.6 та п. 3.7 кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто після закінчення Лояльного Періоду. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами, і – як наслідок – виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно розрахунку заборгованості загальна сума боргу відповідача за договором №3273709956-589562 від 20.01.2022 року становить 17 377,50 грн., що складається із заборгованості за сумою кредиту – 5 250,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою – 12 127,50 грн..

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору. Заперечення відповідача з цього приводу спростовуються встановленими обставинами справи та сталою судовою практикою.

Так, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного в справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21) зроблено висновок про те, що «без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) зазначив, що «без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги».

Аналогічною практикою суду підтверджується вищевикладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 09 лютого 2023 року по справі № 640/7029/19 «Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, договори позики між позичальниками та позикодавцем не були б укладеними.»

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20), від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження №61-18967св20), від 18.06.2021 у справі №234/8079/20 (провадження №61-2904св21), від 12.08.2022 у справі №234/7297/20 (провадження № 61-11504св21).

Покликання апелянта на неправильність обрахування періоду нарахування відсотків і в результаті завищене їх нарахування позивачем апеляційним судом відхиляються як такі, що суперечать умовам договору, укладеного між сторонами. Так, п.3.6-3.8 Договору №3273709956-589562 від 20.01.2022 визначено порядок продовження договору (авто пролонгацію), а тому період нарахування, що визначений позивачем, цілком відповідає умовам договору.

Відповідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними. Суми, які підлягають стягненню, відповідають умовам Договору та строку його дії. Крім того, відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку з нормами закону, що їх регулюють, беручи до уваги судову практику Верховного Суду, апеляційний суд приходить до переконання про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №3273709956-589562 від 20.01.2022 р. в розмірі 17 377,50 грн., що складається із заборгованості за сумою кредиту – 5 250,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою – 12 127,50 грн..

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романчук Іванни Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.