Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №569/1510/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/1510/26

Провадження № 22-ц/4815/1214/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області,

третя особа – Відділ ДВС у місті Рівному Львіського міжрегіонального управління

Міністерства юстиції України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Крижовим Сергієм Володимировичем на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, третя особа: Відділ ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення безпідставно набутих коштів, -

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Крижова С.В. звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, третя особа: Відділ ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до постанови Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/16939/25 ОСОБА_1 15 серпня 2025 року притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказана постанова Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/16939/25 набрала законної сили 10 грудня 2025 року після її апеляційного оскарження.

28 вересня 2025 року працівниками УПП в Рівненській області стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, як за повторне протягом року вчинення правопорушення.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2025 року в справі № 569/22287/25, яка набрала законної сили 30 грудня 2025 року, суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторності та перекваліфікував дії з частини другої на частину першу статті 130 КУпАП.

Водночас, за тією ж подією 28 вересня 2025 року працівниками патрульної поліції відносно ОСОБА_1 була винесена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 20 400 гривень. У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 штрафу у добровільний строк органом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 79479612 від 03.11.2025 року, у межах якого з ОСОБА_1 було примусово стягнуто штраф у подвійному розмірі - 40 800 гривень, а також виконавчий збір у сумі 3856 гривні 63 копійки. Зазначені кошти ОСОБА_1 сплачені, що підтверджується платіжними документами.

У мотивувальній частині постанови Рівненського міського суду № 569/22287/25 від 19 грудня 2025 судом встановлено, що станом на 28 вересня 2025 року (дата винесення постанови за ч.4 ст.126 КУпАП) постанова Рівненського міського суду від 15 серпня 2025 року за частиною першою статті 130 КУпАП не набула законної сили та не була належним чином вручена ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він не міг вважатися особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено юридичний факт відсутності правових підстав для застосування до ОСОБА_1 частини четвертої статті 126 КУпАП.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу. Таким чином, встановлений Рівненським міським судом у постанові від 19.12.2025 (справа №569/22287/25) юридичний факт – відсутність у позивача на момент 28.09.2025 року статусу особи, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, – має преюдиційний (обов`язковий) характер для даного суду. Цей факт остаточно усуває кваліфікацію дій позивача за частиною 4 статті 126 КУпАП, оскільки саме наявність неузгодженого рішення про позбавлення права є обов`язковою ознакою складу цього правопорушення.

Після набрання законної сили постановою суду від 19 грудня 2025 року правова підстава, на якій ґрунтувалося стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 40 800 гривень та виконавчого збору у сумі 3856 гривні 63 копійки, відпала.

Окремо, позивач вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що у даному спорі відсутня необхідність попереднього оскарження постанови органу Національної поліції про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки предметом цього позову не є перевірка законності чи обґрунтованості дій суб`єкта владних повноважень на момент ухвалення відповідної постанови.

Як убачається із матеріалів справи, на момент винесення постанови органом поліції формальні підстави для її прийняття існували, а, отже, сама по собі постанова не є предметом цього спору. Водночас у подальшому судовим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 30 грудня 2025 року, було встановлено юридичний факт відсутності повторності в діях позивача, що призвело до перекваліфікації інкримінованих дій на менш тяжку норму закону.

Таким чином, правова підстава, на якій було здійснено стягнення грошових коштів у примусовому порядку, відпала не внаслідок скасування постанови органу поліції, а внаслідок ухвалення судового рішення, яке остаточно змінило правову оцінку відповідних обставин. Саме з цього моменту спірні кошти набули статусу таких, що утримуються у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави.

Отже, заявлення позову про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів у даному випадку не є способом оскарження дій суб`єкта владних повноважень, а спрямоване виключно на відновлення порушеного майнового права позивача. Вимога про попереднє оскарження постанови органу поліції суперечила б природі кондикційного зобов`язання та фактично звужувала б обсяг судового захисту, гарантованого статтями 16 та 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області безпідставно набула та утримує за рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 44 656 гривні 63 копійки, які підлягають поверненню. Просить позов задоволити.

Просив стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті та утримувані кошти у загальній сумі 44 656 гривень 63 копійки, що складаються з примусово стягнутого штрафу та виконавчого збору. Судові витрати покласти на відповідача, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1331,2 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, третя особа: Відділ ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення безпідставно набутих коштів.

Рішення суду обґрунтовано тим, що постанова серії ЕНА № 5826710 від 28.09.2025 про стягнення із ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 20 400 грн. за ч. 4 ст. 126 КУпАП є чинною та не скасованою, а відтак стягнення відбулось на відповідній правовій підставі, тому позовні вимоги є недоведеними в судовому засіданні та позов не підлягав до задоволення.

Перерахування штрафу до державного бюджету у подвійному розмірі було здійснено на відповідній правовій підставі.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Крижова С.В. оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що, оскільки сума штрафу, яку сплатив позивач, не є помилково чи надміру зарахованою (на момент сплати юридична підстава існувала), Порядок повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач мав звернутися до органів поліції або ДВС із заявою про повернення коштів у порядку, передбаченому Порядком № 787, є помилковим і суперечить прямій вказівці Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 року (справа № 910/5880/21).

На момент складення постанови від 28 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП ОСОБА_1 формальна підстава для її прийняття існувала – у матеріалах справи була постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 , яка хоч і не набрала законної сили та не була вручена позивачу, проте створювала видимість наявності у позивача статусу особи, позбавленої права керування.

Саме тому, він не міг подати скаргу у передбачений КУпАП строк, оскільки на той момент постанова виглядала формально законною. Будь-яке оскарження в адміністративному порядку було б безперспективним, оскільки суд виходив би із формальної наявності підстави.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що, згідно постанови Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/16939/25 від 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказана постанова набрала законної сили 10 грудня 2025 року після її апеляційного оскарження.

Згідно постанови Рівненського апеляційного суду у справі № 569/16939/25 від 10 грудня 2025 року постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2025 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін, а його апеляційну скаргу без задоволення.

28 вересня 2025 року працівниками УПП в Рівненській області стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, як за повторне протягом року вчинення правопорушення.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2025 року у справі № 569/22287/25, яка набрала законної сили 30 грудня 2025 року, суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторності та перекваліфікував дії з ч.2 на ч.1 статті 130 КУпАП.

28 вересня 2025 року працівниками патрульної поліції відносно ОСОБА_1 була винесена постанова серії ЕНА № 5826710 від 28.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 20 400 гривень.

03.11.2025 року згідно постанови головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лугової Л.С. було відкрито виконавче провадження ВП № 79479612 за заявою про примусове виконання постанови серії ЕНА № 5826710 від 28.09.2025 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 40 800 грн.

24.11.2025 року згідно постанови головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лугової Л.С. було закінчено виконавче провадження ВП № 79479612 за заявою про примусове виконання постанови серії ЕНА № 5826710 від 28.09.2025 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 40 800 грн. Встановлено фактичне виконання згідно виконавчого документа, борг на користь стягувача, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження утримано в повному обсязі та перераховані згідно розпорядження державного виконавця.

Отже, у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 штрафу у добровільний строк органом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 79479612 від 03.11.2025 року, в межах якого з ОСОБА_1 було примусово стягнуто штраф у подвійному розмірі - 40 800 гривень, а також виконавчий збір у сумі 3856 гривні 63 копійки. Зазначені кошти позивачем сплачені, що підтверджується платіжними документами, а саме: квитанцією № 251104PRBNKI0000001853 на суму 4 463,54 грн, яка включає: 3 856,63 грн - виконавчий збір (у повному обсязі); 606,91 грн. - частина сплати штрафу; квитанцією № 251119PRBNKI0000007446 на суму 29 000,00 грн. - сплата штрафу; квитанцією № 9397-7593-7929-8381 на суму 11 306,15 грн., з яких: 11 193,09 грн. - сплата штрафу; 113,06 грн. - банківська комісія, яка не є сумою стягнення.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є недоведеними, тому позов не підлягає до задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватися за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім того, за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 зазначила, зокрема, що "...на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала".

Після визнання протиправною та скасування судом постанови про застосування штрафу платник, згідно зі статтею 1212 ЦК України, має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на чинність постанови серії ЕНА № 5826710 від 28.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП, державним виконавцем правомірно було стягнуто штраф у подвійному розмірі (40800,00 грн.) та виконавчий збір (4080,00 грн.).

У матеріалах справи відсутні докази, що окремо дії та рішення виконавця по стягненню цих коштів визнані незаконними.

Твердження апеляційної скарги про те, що будь-яке оскарження в адміністративному порядку вищевказаної постанови від 28.09.2025 року було б безперспективним, оскільки суд виходив би із формальної наявності підстави, є лише припущеннями апелянта, які не підкріплені жодними належними, допустимими та достовірними доказами.

Будь-які інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Крижовим Сергієм Володимировичем залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.