Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №545/3022/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/3022/23 Номер провадження 22-ц/814/820/26Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Кіяшко Тетяни Миколаївни на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив:

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради;

-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Набоки Юлії Василівни;

-стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору .

В обгрунтуваня позову зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за № 328-СГ від 12.01.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність» гр. ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 19340409 від 28.02.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку. У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу №802 від 01.06.2020, право на вказану земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_1 , у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис 01.06.2020 року про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 .

Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 328-СГ від 12.01.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 року до ЄРДР, досудове розслідування триває.

Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Компенсовано Полтавській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3355,00 гривень.

Рішення мотивовано обгрунтованістю позовних вимог в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської міської ради.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Кіяшко Тетяна Миколаївна, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обгрунутвання апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції не здійснив законодавчого обґрунтування оскаржуваного рішення з урахуванням фактичних обставин справи; не встановив чи належний спосіб захисту був обраний позивачем, не врахував наявність судового рішення, яке набрало законної сили та постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (Постанова Верховного Суду від 19.04.2023 по справі № 545/1102/20); не врахував ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» з реєстраційним №4292-ІX від 09.04.2025; та не звернув уваги на обов`язкове застосування строків позовної давності.

У відзиві Полтавська окружна прокуратура просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Відзив обгрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.01.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» №328-СГ, згідно якого громадянці ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту (т.1, а.с. 23).

Згідно з інформацією від 08.06.2023 року № 335068781 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.02.2017 року внесено запис № 19340409 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

На підставі договору купівлі-продажу №802 від 01.06.2020, право на вказану земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_1 , у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.06.2020 року внесений запис №36697991 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 ( т.1, а.с. 24-25).

18.05.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42017171010000088 за ч.1ст.364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва (т.1, а.с. 22).

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13 травня 2017 року; №01-2/1084 від 29 вересня 2017 року) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11 квітня 2017 року, згідно якої проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т.2, а.с. 57-59, 70-71, 74-84).

Крім того, відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238?24272/19-41 підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки (т.2, а.с. 151-176).

Відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» - земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок (т.2,а.с.104-124).

З копії «Техническая документация по установлению водоохранных зони прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року встановлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», де, зокрема і розташована спірна земельна ділянка, а відповідно до листа Ковалівської сільської ради № 868 згідно з картографічними матеріалами від 1992 року вказані землі, що перебували у користуванні колгоспу «імені Макаренка», відносяться до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду) (т.2, а.с. 51-54, 95-96).

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» від 31 липня 1981 року № 338.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг (т.2, а.с. 55).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га, розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, відповідно до статті 84 ЗК України не може бути передана у приватну власність для індивідуального садівництва.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені частиною другою статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібний висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Ці висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц)».

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що встановлені у справі обставини підтверджують доводи прокурора щодо неможливості передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району та знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, належить до земель водного фонду відповідно до положень статті 4 ВК України та статей 58, 59, 84 ЗК України.

09 квітня 2025 набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон України № 4292-ІХ), яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.

Вищевказаним законом статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Також Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.».

Вказані положення передбачають оцінку правомірності втручання держави, зокрема, у право володіння кінцевого набувача, в тому числі на предмет необхідності виплати компенсації, незалежно від способу захисту, обраного позивачем.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) суд зазначив про необхідність оцінки добросовісності кінцевого набувача, пропорційності застосовуваних до нього засобів та можливості відшкодування кінцевому набувачеві збитків за негаторним позовом.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Основними критеріями, які визначають добросовісність / недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як «знав / не знав», «міг знати / не міг знати».

За загальним правилом, під поняттям «знав`необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у cправі № 922/82/20).

Особа, купуючи майно, має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи.

Водночас саме об`єктивні характеристики майна можуть враховуватися під час оцінки добросовісності / недобросовісності набувача, зокрема, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки водного фонду.

В статті 1 ВК України визначено, що заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Заплава виглядає як широка, відносно плоска або злегка хвиляста низина, яка тягнеться вздовж одного або обох берегів річки. Вона чітко обмежена вищими терасами або корінним берегом.

На заплаві часто можна побачити дугоподібні або петлеподібні озера, болота та сухі улоговини. Це стариці — старі русла річки, які вона з часом покинула.

Безпосередньо біля сучасної лінії води часто тягнеться невисокий видовжений насип із піску та мулу. Його намиває річка під час виходу з берегів.

Поверхня заплави вкрита шаром родючого мулу, піску та глини (алювію), який залишається після спаду води.

З урахуванням вищевказаних зовнішній ознак заплавних земель, відповідач, проявивши розумну обачність, міг або повинен був знати про неможливість набуття земельної ділянки у власність.

Крім того, ще з 18.05.2017 в ЄРДР було внесено відомості щодо передачі у приватну власність земельних ділянок Ковалівської сільської ради, які належать до земель водного фонду України та відповідно не можуть передаватися у приватну власність. Дана інформація є в загальному доступі, тому ОСОБА_1 мав можливість бути обізнаним про належність даної земельної ділянки до заплавної зони.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованих і достатніх мотивів наявності виняткових обставин у розумінні останньої практики ЄСПЛ, за яких повна відсутність компенсації може вважатися виправданою згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та з урахуванням принципів розумності і справедливості.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

В цій справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження й користування землями водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Наявність державної реєстрації права власності за порушником та фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до правомірного заволодіння такою ділянкою.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі сталою практикою ВС, заволодіння приватними особами землями водного фонду всупереч вимогам закону є порушенням права власності народу України та відповідної громади, яке є триваючим.

Оскільки закон прямо забороняє перебування таких земель у приватній власності, держава чи територіальна громада не можуть бути позбавлені права в будь-який час вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем на підставі норм нового Закону України № 4292-IX від 09.04.2025.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг би і повинен був знати про те, що вказана ділянка, ймовірно, належать до водного фонду, а набуття у приватну власність такої земельної ділянки є неможливим.

Крім того, з 18.05.2017 було внесено в ЄРДР відомості щодо передачі у приватну власність земельних ділянок Ковалівської сільської ради, які належать до земель водного фонду України та відповідно не можуть передаватися у приватну власність.

Тобто на момент укладення договору купівлі-продажу в загальному доступі були офіційні відомості про порушення кримінального провадження.

Також, як вбачається з матеріалів справи в травні 2020, тобто до укладення договору купівлі-продажу 01.06.2020 перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу вже існував судовий спір з приводу даної земельної ділянки.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14.03.2022, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей для індивідуального садівництва.

Скасовано запис від 28 лютого 2017 року № 19340409 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту та припинено право приватної власності на неї.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38803395, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23) на користь Прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вуя. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6306,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 19.04.2023 (на яку посилається представник ОСОБА_1 – адвокат Кіяшко Тетяна Миколаївна в апеляційній скарзі) рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення.

У позові Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, відмовлено, з тих підстав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача ОСОБА_2 та до участі в справі не був залучений новий власний земельної ділянки ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі№ 545/1102/20з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегією суддів відхиляються, оскільки підставою для скасування зазначених рішень було порушення норм процесуального законодавства, а не невірне застосування норм матеріального права.

Закон, на який посилається представник відповідача, посилює захист прав добросовісного набувача через механізм матеріальної компенсації збитків з боку держави, але він не містить норм, які б дозволяли залишати у приватній власності громадян стратегічні екологічні об`єкти, приватизація яких прямо заборонена Конституцією та ЗК України.

Отже, повернення на користь держави земельної ділянки такою особою не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення позову не може бути визнано непропорційним втручанням у права відповідача в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

ОСОБА_1 не позбавлений можливості набути у передбаченому законом порядку право на іншу земельну ділянку для індивідуального садівництва.

Суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та дійшов мотивованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора .

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кіяшко Тетяни Миколаївни – залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль