Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №757/43896/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43896/25-ц

пр. 2-5354/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С.В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

До Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» про визнання недійсним договору позики.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що договір позики №75335936 від 16.08.2021 року укладений в електронній формі та містить ознаки недотримання вимог, встановлених Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) щодо письмової форми та належного волевиявлення сторін, у зв`язку з чим просить суд визнати його недійсним.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що договір позики №75335936 від 16.08.2021 року було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». На підтвердження зазначеного відповідачем було надано електронний примірник оригіналу вказаного договору, докази ідентифікації позивача, докази перерахування грошових коштів на виконання договору, лист-відповідь АТ КБ «ПриватБанк» щодо належності позивачу банківської картки та номера мобільного телефону, а також докази набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за вказаним договором позики.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

16.08.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» на підставі анкети-заяви позичальника, поданої через Особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця, був укладений договір позики №75335936, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн.

Договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або мобільний додаток чи інші засоби. Такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно відомостей анкети-заяви ОСОБА_1 надано позикодавцю наступні реквізити: реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , серію та номер паспорта НОМЕР_2 , адресу місця проживання: АДРЕСА_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 Договір підписано аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора «RrehAIaop0», який 16.08.2021 року було направлено на вказаний номер мобільного телефону позивача.

Отже, особу ОСОБА_1 було ідентифіковано, в тому числі, в момент, коли останній вписав код одноразового ідентифікатора у відповідне поле на сайті кредитодавця з метою підписання кредитного договору, який у свою чергу отримав на вказаний ним номер мобільного телефону.

На підтвердження виконання договору позики №75335936 від 16.08.2021 року первісним кредитором надано копію платіжної інструкції Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС», відповідно до якої 16.08.2021 року відбулось перерахування грошових коштів у сумі 15 000,00 грн за номером картки НОМЕР_4 , реквізити якої було власноруч зазначено позичальником при заповненні форм на сайті кредитодавця; довідку цього ж товариства від 24.04.2025 року за вих. №КД-000023018/ТНПП про перерахування зазначеної суми ОСОБА_1 за цим номером картки (номер транзакції 7a6ebb06-4316-4eb4-bac7-fe931472c163); а також лист Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» від 25.04.2025 року за вих. №25/04/25-29, яким підтверджено видачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) онлайн-позики за договором позики №75335936.

Судом також встановлено, що банківська картка № НОМЕР_5 , на яку Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» видано позику за вказаним договором, емітована саме на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ), що підтверджується листом-відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 09.09.2025 року №20.1.0.0.0/7-250903/50315-БТ, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів у справі №154/2453/25, та випискою по картковому рахунку позивача, з якої вбачається зарахування 16.08.2021 року грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн. Цим же листом підтверджено, що фінансовим номером телефону ОСОБА_1 є номер НОМЕР_3 , тобто той самий номер, на який надійшов одноразовий ідентифікатор для підписання спірного договору. Зазначені докази додатково підтверджують, що кредитні кошти за спірним договором отримав саме позивач.

27.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу №27/01/2022, на підставі якого останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №75335936 від 16.08.2021 року. У свою чергу, 10.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором позики.

При застосуванні норм права до спірних правовідносин судом враховується наступне.

Електронний правочин в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до положень статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який являє собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Статтею 8 цього Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у разі зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), яким обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, яку заявник отримує, зокрема, у вигляді смс-коду, надісланого на телефон.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір позики №75335936 було підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «RrehAIaop0», направленим на номер мобільного телефону позивача НОМЕР_3 .

Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що він не укладав оспорюваний правочин та не отримував кошти на його виконання. Факт укладення позивачем договору позики та отримання грошових коштів на його виконання підтверджується сукупністю досліджених судом доказів (анкетою-заявою, електронним примірником оригіналу договору, платіжною інструкцією та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС», листом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», листом-відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» щодо належності позивачу картки та номера телефону).

Без здійснення входу на сайт Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», без зазначення власних персональних даних та реквізитів банківської картки, без підписання договору одноразовим ідентифікатором, направленим на номер мобільного телефону позивача, укладення договору було б неможливе. Жодними доказами не спростовано, що саме на номер мобільного телефону НОМЕР_3 , який належить позивачу, було отримано одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики.

Окремо слід наголосити, що позивач оспорює факт укладення договору позики, однак у прохальній частині позовної заяви просить суд визнати його недійсним, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц дійшла висновку, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення. З огляду на викладене, вимога позивача щодо визнання договору позики недійсним з підстав оспорювання самого факту його укладення є такою, що не може бути задоволена, оскільки не відповідає нормам законодавства та правовій позиції Верховного Суду.

Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17).

Суд також враховує, що в провадженні Локачинського районного суду Волинської області перебуває справа №154/2453/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за цим же договором позики №75335936 від 16.08.2021 року. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункти 54-64), якщо кредитор уже ініціював судовий спір про стягнення коштів, боржник має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, а не шляхом подання окремого позову про недійсність чи неукладеність договору, оскільки це призводило б до необхідності повторного звернення до суду та суперечило б принципу процесуальної економії. Відтак, наявність зазначеного провадження є додатковим підтвердженням того, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним та ефективним.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд дійшов висновку, що за вказаних обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів недійсності правочину.

З огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у справі в силу приписів статті 141 ЦПК України залишаються за позивачем.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 16, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» про визнання недійсним договору позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Вовк