Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №725/6654/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа №725/6654/26

Провадження №22-ц/822/1849/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Іщенко І. В.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 липня 2026 року позовну заяву передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з відповіді №2984598 від 06.07.2026 Єдиного державного демографічного реєстру місце реєстрації вбачається, що відповідач зареєстрований – АДРЕСА_1 , тому дана адреса відноситься до Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Отже, даний позов не підсудний Чернівецькому районному суду міста Чернівців.

На вказану ухвалу суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Посилається на те, що спір виник з приводу надання банком фінансових послуг онлайн, що повністю підпадає під дію ЗУ «Про захист прав споживачів», тому відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позивач вправі обрати підсудність по розгляду даної спору, в тому числі і за зареєстрованим місцем свого проживання (перебування споживача). Враховуючи те, що зареєстрованим місцем проживання позивачки є АДРЕСА_2 , справа підсудна Сокирянському районному суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки у даній справі оскаржується ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду, справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задовольнити, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Підсудність це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого визначено статтею 31 ЦПК України.

Так, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу (частина перша статті 31 ЦПК України).

У параграфі 3глави 2 розділу І ЦПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ЦПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 26), правила альтернативної підсудності (стаття 28), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиними державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України, зокрема, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.

За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

Частиною шостою статті 187 ЦПК України передбачено обов`язок суду в установлених законом випадках одержати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача - фізичної особи. Якщо за результатами отриманої інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України (частина дев`ята статті 187 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) сформулювала висновок, за яким реєстрація (декларування) місця проживання або перебування у встановленому порядку має значення, зокрема, для визначення суду, якому підсудна справа. Верховний Суд наголосив, що норми ЦПК України орієнтують суд саме на зареєстроване місце проживання/перебування, а фактична адреса проживання, якщо інше прямо не передбачено законом, не може підміняти цей критерій.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі № 306/1029/22 Касаційний цивільний суд виходив із того, що за відсутності спеціального правила альтернативної або виключної підсудності територіальна юрисдикція спору визначається відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України - за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а якщо справа подана до іншого суду, застосовується пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 754/14103/17 навів обставини, за яких апеляційний суд визнав можливим застосування альтернативної підсудності: сторони прямо визначили місце виконання зобов`язання щодо повернення коштів, а позивач підтвердив належність обраного суду до цього місця. Отже, вирішальним є не назва договору, а наявність у самому договорі належно визначеного місця виконання або об`єктивної неможливості виконання договору поза певним місцем.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції на підставі офіційної відповіді Єдиного державного демографічного реєстру встановив зареєстроване місце проживання відповідача у Шевченківському районі м. Чернівців. Наявні матеріали не містять установленої судом обставини про те, що в договорі позики прямо визначено місце виконання спірного зобов`язання, яке територіально віднесене до Чернівецького районного суду м. Чернівців, або що за своєю особливістю цей договір може бути виконаний лише в межах територіальної юрисдикції зазначеного суду.

Вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена у межах спору, що виник у зв`язку з невиконанням договору позики, і за наявними матеріалами не створює підстав для альтернативної підсудності.

Доводи апеляційної скарги про упередженість суддів Шевченківського районного суду м. Чернівців та прохання передати справу до іншого районного суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки норми ЦПК України розмежовує правила територіальної підсудності та процесуальні гарантії неупередженості конкретного складу суду. Сумніви учасника справи щодо безсторонності конкретного судді вирішуються через інститут відводу (самовідводу), передбачений статтями 36-40 ЦПК України.

Пункт 2 частини першої статті 31 ЦПК України допускає передачу справи до іншого суду, якщо після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи.

З огляду на викладене процесуальне законодавство не наділяє позивача правом довільно обирати інший суд лише з огляду на суб`єктивні сумніви щодо діяльності суду, якому справа територіально підсудна. Необхідною процесуальною передумовою передачі за пунктом 2 частини першої статті 31 ЦПК України є встановлений законом факт неможливості утворити склад суду, зокрема внаслідок задоволених відводів (самовідводів), а не лише висловлення учасником справи недовіри до суду в цілому.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 705/4897/22 (провадження № 61-372св24) наголошено, що у випадку задоволення відводів та неможливості утворити новий склад суду ЦПК України передбачає спеціальну процедуру передачі справи, реалізація якої покладається на голову суду. У цій же постанові Верховний Суд вказав, що метою інституту відводу є гарантування безсторонності суду, а презумпція особистої неупередженості судді діє, доки не доведено протилежне.

Враховуючи викладене, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів не вбачає порушень норм діючого процесуального законодавства України при передачі справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Отже, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак