Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №723/5607/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Чернівці

справа № 723/5607/24

провадження № 22-ц/822/561/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Чернівціобленерго»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованої електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» (далі – АТ «Чернівціобленерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь вартість необлікованої електроенергії в розмірі 158 724 гривні 61 копійка.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 09 січня 2026 року у позові АТ «Чернівціобленерго» до ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Чернівціобленерго» задоволено частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 09 січня 2026 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов АТ «Чернівціобленерго» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернівціобленерго» вартість необлікованої електроенергії в розмірі 14 475 гривень 32 копійки.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернівціобленерго» судові витрати у виді судового збору у сумі 607 гривень 54 копійки.

01 травня 2026 року ОСОБА_1 у судовому засідання подав заяву про відшкодування судових витрат, понесених на правничу допомогу у цій справі у суді апеляційної інстанції.

Просив стягнути з АТ «Чернівціобленерго» на свою користь 19 023 гривні 40 копійок в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження заявленого до відшкодування розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 подав до суду: договір про надання правничої допомоги від 09 березня 2026 року, укладений між ним та адвокатом Літавським В. О.; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 квітня 2026 року; детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом у межах надання правової допомоги, від 30 квітня 2026 року; квитанцію від 09 березня 2026 року про сплату авансу за договором про надання правничої допомоги від 09 березня 2026 року у сумі 10 000 гривень.

05 травня 2026 року АТ «Чернівціобленерго» через підсистему «Електронний суд» подало заперечення щодо заяви ОСОБА_1 , у яких з посиланням на недоведеність фактичного понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, а також неспівмірність заявленого до відшкодування розміру таких витрат зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання робіт (послуг), їх обсягом, просило у задоволенні заяви відмовити повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи учасників справи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою, абзацом другим частини третьої статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Відповідно до частини другої статті 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Положеннями частини першої статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та абзацу першого частини другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.

За правилом частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 911/1779/21, від 16 січня 2025 у справі № 921/112/24.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (близькі за змістом висновки, сформульовані у пункті 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 148 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в поясненнях по суті апеляційної скарги ОСОБА_1 не заявляв про наявність витрат на правничу допомогу та не наводив їх попередній (орієнтовний) розрахунок.

Щодо цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).

Отже, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Водночас аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зокрема Верховний Суд у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 758/5917/21 (провадження № 61-1515св24) вказав на те, що застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Як вбачається з матеріалів справи до закінчення судових дебатів сторона відповідача повідомила суд та іншого учасника справи про понесення витрат на професійну правничу допомогу та надала докази на підтвердження їх розміру, що в подальшому надало можливість заперечувати проти обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За вказаних обставин АТ «Чернівціобленерго» не було позбавлене можливості підготуватися до спростування витрат, які понесла інша сторона, а тому принцип змагальності не порушено. Зважаючи на вищевикладене колегія суддів не знаходить підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу у зв`язку з неподанням попереднього розрахунку таких витрат.

З поданих ОСОБА_1 документів вбачається, що 09 березня 2026 року між ним та адвокатом Літавським В. О. укладено договір про надання правничої допомоги у цій справі.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 09 березня 2026 року сторони домовилися, що розмір гонорару за надання правничої допомоги розраховується із загального часу витраченого адвокатом та необхідного для виконання ним умов договору.

При цьому погодинна оплата роботи адвоката розраховується виходячи з погодинної ставки за роботу адвоката у розмірі 20% мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату здійснення кожного платежу, що становить 1 729 гривень 40 копійок (8 647,00 (мінімальна заробітна плата станом на 2026 рік) х 20% = 1 729,40).

Як слідує із акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 квітня 2026 року та детального опис робіт (послуг), виконаних адвокатом у межах надання правової допомоги, від 30 квітня 2026 року, зміст правничої допомоги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції полягав у наступному:

– обговорення обставин судової справи, узгодження правової позиції та підписання договору про надання правової допомоги (одна година) – 1 729 гривень 40 копійок;

– ознайомлення з матеріалами справи № 723/5607/24 (дві години) – 3 458 гривень 80 копійок;

– вивчення чинного законодавства та судової практики (одна година) – 1 729 гривень 40 копійок;

– написання пояснень щодо апеляційної скарги (5 аркушів = 5 годин + 1 година на весь текст, а всього 6 годин) – 10 376 гривень 40 копійок;

– участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 22 квітня 2026 року (одна година) – 1 729 гривень 40 копійок.

А загалом вартість наданих адвокатом послуг склала 19 023 гривні 40 копійок.

На підтвердження фактично понесених витрат ОСОБА_1 подано квитанцію від 09 березня 2026 року про сплату авансу за договором про надання правничої допомоги від 09 березня 2026 року у сумі 10 000 гривень, що свідчить про часткову оплату послуг адвоката.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Також колегія суддів враховує, що подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу, згідно з висновком викладеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 (провадження № 12-38гс25).

Надані ОСОБА_1 документи в сукупності підтверджують, що загальні витрати на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, становлять 19 023 гривні 40 копійок.

АТ «Чернівціобленерго» реалізувало передбачене частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України право заперечувати проти заявленого позивачкою розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів частково погоджується з доводами позивача про неспівмірність заявлених до відшкодування відповідачем витрат на правничу у суді апеляційної інстанції у сумі 19 023 гривні 40 копійок, з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 369/15420/23 (провадження № 61-9947св25) вказав на те, що заявлені стороною відповідача у цій справі витрати, зокрема щодо вивчення та аналізу касаційної скарги, формування правової позиції та надання правової консультації клієнту, які були виокремлені як самостійні послуги, не відповідають критерію неминучості судових витрат, оскільки не становлять окремого виду правничої допомоги у межах судового провадження, а охоплюються змістом підготовки та подання відзиву на касаційну скаргу. У зв`язку з цим такі витрати не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

З цих підстав не може вважатися самостійним видом правничої допомоги, наведені у акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 квітня 2026 року та детальному опис робіт (послуг), виконаних адвокатом у межах надання правової допомоги, такі дії як обговорення обставин судової справи, узгодження правової позиції, ознайомлення з матеріалами справи, які охоплюються змістом підготовки пояснень у справі.

Близькі за змістом висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 369/849/18 (провадження № 61-1167св23), на яку посилалося АТ «Чернівціобленерго» у своїх запереченнях.

Враховуючи вищенаведені правові позиції, апеляційний суд приходить до висновку, що написання пояснень у справі не потребувало тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики з огляду на сталість правової позиції сторін, а тому, на переконання суду, час витрачений представником відповідача не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним, ураховуючи, зокрема, фактичні питання які були поставлені перед судом. Суд вважає справедливим, за даних обставин, що витрачений адвокатом час на написання пояснень у справі не може перевищувати 4 годин, що виходячи із погодженої сторонами вартості години роботи адвоката становить 6 917 гривень 60 копійок (1 729,40 х 4 години).

Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просить стягнути відповідач, а також враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та витрачений час на участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 22 квітня 2026 року (одна година), апеляційний суд, вважає, що об`єктивний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, який підлягає розподілу в даній справі, становить 8 647 гривень (1 729,40 х 5 годин).

Як зазначалося вище за правилом пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, серед яких і витрати на професійну правничу допомогу, покладаються, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами перегляду справи Чернівецьким апеляційним судом позов АТ «Чернівціобленерго» задоволено частково на 9,12%.

Пропорційно до задоволених позовних вимог з АТ «Чернівціобленерго» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 7 858 гривень 39 копійок в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції (8 647,00 х (100,00% – 9,12%)).

Керуючись ст. ст. 133, 134, 137, 141, 259, 270, 381, 382, 384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» на користь ОСОБА_1 7 858 гривень 39 копійок в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На додаткову постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна додаткова постанова складена 01 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА