Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №725/1587/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/1587/25

провадження № 22-ц/822/1731/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачка - ОСОБА_2

Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування

апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд:

1) розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 3391;

2) встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Посилається на те, що 04 жовтня 2019 року з відповідачкою був укладений шлюб, який зареєстрований Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 3391.

Від шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Спільне життя з відповідачкою не склалось, понад один рік спільного господарства сторони не ведуть, шлюбні відносини припинені, сторони проживають окремо.

Вказував, що після припинення шлюбних відносин малолітня дочка залишилася проживати разом із ним та перебуває на його утриманні й вихованні.

Зазначав, що спору про поділ майна немає.

Посилався на укладення між сторонами договору 22 лютого 2025 року щодо здійснення виховання утримання та визначення місця проживання дитини, який зареєстровано в реєстрі № 648.

Вказував, що необхідність юридичної фіксації факту одноосібного утримання та самостійного виховання ним дитини виника у зв`язку з необхідністю оформлення документів соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків, а також у зв`язку з переміщенням дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із дитиною.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 04 жовтня 2019 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 3391.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 05 травня 2025 року виправлено описку у тексті рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року: замість невірно зазначеного імені відповідачки « ОСОБА_5 » вірним вказано « ОСОБА_6 ».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, актовий запис № 3391.

Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання й утримання дитини батьком, суд першої інстанції врахував, що малолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з батьком.

Суд також врахував, що відповідачка визнала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Задовольняючи зазначену вимогу, суд виходив із того, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має для позивача юридичне значення, а обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_6 ) просить рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ІНФОРМАЦІЯ_6 в апеляційній скарзі посилається на те, що суд ухвалюючи рішення у справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Зокрема у зв`язку із встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем, у останнього, як військовозобов`язаного, виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII).

Норми статті 23 Закону № 3543-XII є імперативними, та з виникненням обставин передбачених нею, у військовозобов`язаного виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у відповідного структурного підрозділу ТЦК та СП виникає обов`язок щодо надання позивачу такої відстрочки, а тому оскаржуване рішення безпосередньо впливає на обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Звертає увагу на те, що вирішуючи спір по суті суд першої інстанції не врахував, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Проте за обставин цієї справи позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість виконання відповідачкою обов`язків щодо виховання та утримання дитини, які покладені на неї згідно із законом, що є підставою для відмови у позові.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а в разі перегляду справи по суті - апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.

Зазначає, що оскаржуваним рішенням вирішено спір між подружжям щодо розірвання шлюбу та питання виконання батьками обов`язків з виховання й утримання малолітньої дитини. Резолютивна частина рішення не встановлює, не змінює, не обмежує та не припиняє жодних прав ІНФОРМАЦІЯ_7 і не покладає на нього жодних обов`язків. Питання надання відстрочки від призову вирішується в межах окремої адміністративної процедури, якої оскаржуване рішення не замінює. Вважає, що можливість звернення позивача за відстрочкою не означає вирішення судом питання про права чи обов`язки ТЦК та СП.

Наголошує, що метою встановлення факту були захист прав та інтересів дитини, оформлення документів щодо соціальної допомоги на дітей, які виховуються одним із батьків, а також переміщення та реєстрація дитини без документальної згоди матері. Стверджує, що ані позовна заява, ані рішення не містять згадки про мобілізаційні правовідносини чи відстрочку від призову, тому припущення скаржника про використання способів захисту сімейних прав з метою ухилення від виконання військового обов`язку не ґрунтуються на матеріалах справи.

Заперечує проти поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Посилається на те, що лист Державного бюро розслідувань від 23 червня 2026 року № 10-2-05-02-15147 направлено в доповнення до листа від 22 грудня 2025 року № 10-2-05-02-31072, а лист ІНФОРМАЦІЯ_7 від 13 січня 2026 року № 1129/1635 містить запит про виділення коштів для сплати судового збору з розрахунку на 75 апеляційних скарг у справах відповідної категорії. На його думку, ці документи спростовують твердження скаржника про обізнаність лише з 24 червня 2026 року та свідчать про можливість встановити наявність оскаржуваного рішення й подати апеляційну скаргу в межах річного строку.

Вважає помилковим розмежування обізнаності обласного та районних територіальних центрів, оскільки останні є відокремленими підрозділами відповідних обласних центрів і не мають статусу окремих юридичних осіб. Зазначає, що недоліки внутрішнього обміну інформацією не можуть вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку, а запит від 13 січня 2026 року та розрахунки до нього підписані посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Звертає увагу на розбіжності між текстом апеляційної скарги та додатками до неї. Зокрема, стверджує, що наданий йому лист Державного бюро розслідувань № 10-2-05-02-15147 не містить вимоги про участь ТЦК та СП як третьої сторони. Указує на невідповідність кількості аркушів цього листа з додатком кількості, зазначеній у переліку додатків до скарги.

Також вказує, що замість виписки з ЄДР скаржником подано довідку з відомчого обліку Міністерства оборони України з незаповненим полем «Керівник», а витяг з ЄДР, на який посилається довіреність представника, до скарги не додано. Зазначає про відсутність у довіреності посади особи, яка її видала, оформлення довіреності в порядку передоручення та розбіжності в реєстраційному номері облікової картки платника податків представника ОСОБА_3 у поданих документах.

Щодо суті апеляційної скарги зазначає, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, стосується неможливості встановлення факту одноосібного виховання дитини за правилами окремого провадження, тоді як цю справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Рішення ухвалено в підготовчому судовому засіданні у зв`язку з визнанням відповідачкою позову. Стверджує, що таке визнання було добровільним та відповідало дійсним обставинам, а скаржник не надав доказів протилежного.

На підтвердження самостійного виховання та утримання дитини посилається на письмові докази, додані до позовної заяви, зокрема витяги з реєстру територіальної громади, договір оренди квартири з актом приймання-передачі, договір між батьками щодо здійснення виховання, утримання та визначення місця проживання дитини від 22 лютого 2025 року № 648, витяг з руху коштів по рахунку, довідки Центру дитячої та юнацької творчості, приватного дитячого садочка «Talantika», сімейного лікаря та письмові пояснення. Вважає, що у зв`язку з визнанням позову суд першої інстанції не мав процесуального обов`язку детально відтворювати ці докази в тексті рішення, проте вони підлягають безпосередньому дослідженню апеляційним судом. Зауважує, що скаржник не подав доказів на спростування зазначених обставин.

Наголошує, що презумпція рівності прав батьків не означає презумпції фактичного виконання обов`язків кожним із них. Посилаючись на принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, вважає, що скасування рішення з мотивів, не пов`язаних із сімейними правовідносинами та інтересами дитини, а зумовлених міркуваннями формування мобілізаційного ресурсу, суперечило б цьому принципу.

Окремо звертає увагу на системний характер оскарження судових рішень цієї категорії та вилучення матеріалів справи органом досудового розслідування. Посилається на рішення Ради суддів України від 03 листопада 2017 року № 68 щодо посягання на незалежність органів судової влади шляхом вилучення матеріалів судових справ. Вважає, що подання апеляційної скарги є частиною масового оскарження, що додатково свідчить про похідний характер інтересу скаржника.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

З 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, актовий запис № 3391, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 17).

У сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 18).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2025/002445939 від 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 з 12 серпня 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2024/004760541 від 11 травня 2024 року ОСОБА_2 з 06 березня 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 14).

13 квітня 2024 року відповідачці видано свідоцтво про зміну імені з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 (а. с. 13).

У відповідності до копії договору оренди квартири та акта приймання-передачі від 01 квітня 2024 року ОСОБА_2 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 15).

Згідно з відомостями АТ «Універсал Банк» від 19 лютого 2025 року про рух коштів за рахунком фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2024 року до 01 лютого 2025 року обіг за кредитом становив 38 900 доларів США, що за курсом НБУ на день відповідних операцій становило 1 584 516 гривень 97 копійок, обіг за дебетом - 41 636 доларів США 35 центів. Залишок коштів на початок періоду становив 3 412 доларів США 97 центів, на кінець періоду - 676 доларів США 62 центи. (а. с. 20).

У довідці Центру дитячої та юнацької творчості від 14 лютого 2025 року № 04-08/20 зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з вересня 2024 року займається у підготовчій групі клубу танцювального спорту «Карнавал». Дитина характеризується як працелюбна та дисциплінована учениця, яка має гарні задатки до занять цим видом спорту, уважно слідкує за завданнями тренера та сумлінно їх виконує. У січні 2025 року брала участь у всеукраїнських змаганнях з танцювального спорту в категорії «Наймолодші» у місті Чернівцях. З вересня 2024 року батько дитини ОСОБА_1 постійно перебуває поруч із донькою: супроводжує її на заняття, бере участь у спортивній діяльності колективу та спортивних змаганнях, придбаває сценічний одяг, здійснює благодійні внески. Також у довідці зазначено, що з 01 вересня 2024 року до дати її видачі мати дитини ОСОБА_2 у закладі не була, справами дитини не цікавилася, з тренером та адміністрацією закладу щодо дитини не спілкувалася, жодних інтересів до дитини не виявляла (а. с. 21).

Відповідно до довідки клубу-садка «Talantika» від 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 постійно бере участь у вихованні доньки ОСОБА_4 , приводить і забирає її із садочка, завжди відвідує батьківські збори, бере активну участь у проведенні дитячих заходів, що відбуваються у клубі-садку (а. с. 22).

Відповідно до довідки сімейного лікаря від 22 лютого 2025 року в період з лютого 2023 року до дати видачі довідки ОСОБА_4 декілька разів зверталася до сімейного лікаря з приводу ГРВІ. На прийомі дитина була з батьком ОСОБА_1 . У довідці зазначено, що дитина легко йде на контакт, охайна, доглянута, батько виконує усі призначення лікаря та разом із дитиною вчасно з`являється на повторний огляд (а. с. 23).

У письмових поясненнях від 22 лютого 2025 року ОСОБА_7 , яка є подругою сім`ї ОСОБА_1 , зазначила, що більше року він не проживає зі своєю дружиною, яка не займається їхньою спільною дитиною. За її поясненнями, вихованням та утриманням дитини займається виключно ОСОБА_1 , з яким вони спільно проводять дозвілля. Охарактеризувала його як гарного батька та зазначила, що донька його дуже любить (а. с. 25).

Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_8 від 22 лютого 2025 року вона є сусідкою ОСОБА_1 , який проживає вдвох зі своєю дитиною ОСОБА_4 . Зазначила, що вихованням та утриманням доньки займається виключно батько. Вона часто бачить їх разом на прогулянках у дворі, ОСОБА_1 завжди привітний, дбає про дитину, між ними дружні стосунки (а. с. 27).

У письмових поясненнях від 22 лютого 2025 року ОСОБА_9 , яка є подругою ОСОБА_2 , зазначила, що більше року остання не проживає зі своїм чоловіком ОСОБА_1 , не займається та не виховує їхню спільну доньку ОСОБА_4 . За її поясненнями, ОСОБА_1 належно виконує свої батьківські обов`язки, а донька дуже любить свого батька (а. с. 29).

У письмових поясненнях ОСОБА_10 , яка є подругою ОСОБА_2 , зазначила, що більше року ОСОБА_1 не проживає з дружиною, яка не займається їхньою спільною донькою. Зі слів ОСОБА_2 їй відомо про відсутність у матері матеріальної можливості займатися дитиною. Зазначила, що вихованням та утриманням доньки займається виключно ОСОБА_1 , який є гарним батьком, а донька його дуже любить (а. с. 32).

22 лютого 2025 року ОСОБА_2 подала до суду заяву, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Зелісько Ю. В., у якій зазначила, що не проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 , не має наміру в подальшому проживати з ним, а також виховувати та утримувати їх спільну малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказала, що не заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 та щодо самостійного виховання і утримання ним дитини, а вихованням та утриманням доньки не займається через відсутність фізичної та матеріальної можливостей.

У цій же заяві ОСОБА_2 зазначила, що визнає позовні вимоги про розірвання шлюбу, встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки її батьком і визначення місця проживання дитини разом із батьком. (а. с. 40).

ОСОБА_1 вказував на те, що малолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_4 та перебуває на його вихованні й утриманні.

22 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Зелісько Ю. В. (а. с. 19).

На виконання вимог ухвали Чернівецького апеляційного суду від 31 серпня 2026 року Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування у заяві від 25 вересня 2026 року повідомив про недоцільність надання висновку про розв`язання спору між сторонами, оскільки в даному випадку спір відсутній, що зокрема підтверджується наявним в матеріалах справи договором між батьками щодо здійснення виховання, утримання та визначення місця проживання дитини від 22 лютого 2025 року.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).

У справі, що переглядається, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року, в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в апеляційному порядку оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_6 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_7 у спірних правовідносинах

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 587/847/23 (провадження № 61-9522св23).

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

ІНФОРМАЦІЯ_6 обґрунтовуючи покладення на нього нових обов`язків у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі вказував на те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини, як військовозобов`язаною особою чоловічої статі в умовах воєнного стану, є безумовною підставою для отримання відстрочки від мобілізації.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі – Закон № 1932-XII).

Конституційний Суд України у рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19) вказав на те, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба – це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. … Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). – рішення КСУ від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом російської федерації, який триває і тепер.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII) та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII), зокрема:

– пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII викладено у наступній редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

– абзац шостий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закон № 2232-XII викладено у наступній редакції: під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Диспозиція частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24).

Згідно з приписами статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В даному випадку вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачкою з пред`явленням вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітньої дитини, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів саме держави.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23), від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 провадження № 61-7345св25).

Пунктом 1 Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі – Положення № 154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

При цьому до завдань покладених на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки віднесено зокрема виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства (пункт 8 Положення № 154).

Рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Так, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26) зазначено наступне: «60. ІНФОРМАЦІЯ_1 не є учасником сімейних відносин. Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

61. Встановивши, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ІНФОРМАЦІЯ_1, як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення».

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26), від 17 червня 2026 року у справі № 725/9150/25 (провадження № 61-3419св26) та ін., що свідчить про усталеність такого підходу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини вирішено питання про права та обов`язки держави. У спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_6 як орган військового управління, покликаний захищати інтереси держави.

Доводи апеляційної скарги про наявність права на оскарження рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини знайшли своє підтвердження.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_7 слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини, вирішив питання про права та обов`язки держави, яка у спірних правовідносинах представлена ІНФОРМАЦІЯ_6 як органом військового управління, покликаним захищати інтереси держави.

Відповідно до вимог пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини, підтвердилися за наслідком перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Окрім цього, судом першої інстанції не дотримано вимоги частини четвертої статті 19 СК, відповідно до якої при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

За обставин цієї справи орган опіки та піклування до участі у розгляді справи у суді першої інстанції не залучався, висновку щодо розв`язання спору, як того вимагає частина п`ята статті 19 СК України, не надавав.

Щодо вирішення спору по суті

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною другою статті 159 СК України під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Також статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Закон не обмежує батьків дитини у визначенні способів виконання ними обов`язку утримувати дитину та надає можливість врегулювати це питання за їх спільною домовленістю (частина перша статті 181 СК України).

Вказаний підхід закріплений і в інших нормах СК України, відповідно до яких: за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частина друга статті 181 СК України); батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом (частина перша статті 189 СК України).

Отже, свобода розсуду батьків у цьому питанні не є необмеженою та підпорядковується припису частини першої статті 9 СК України за змістом якого подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що домовленість про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного із батьків, як і визнання відповідачкою позову у частині самостійного виховання та утримання батьком дитини, за відсутності для цього об`єктивних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права та інтереси дитини, а тому не може бути прийнята судом за будь-яких обставин.

Виключення з цього правила (у частині обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття) передбачено зокрема положеннями статті 188 СК України (наявність доходу у дитини, який надає змогу повністю забезпечити її потреби та перевищує дохід кожного з батьків), статті 190 СК України (укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись за захистом своїх прав позивач в тому числі заявив вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що малолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з батьком.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23), від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) вкотре наголосив, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Оцінюючи письмові пояснення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , колегія суддів враховує, що вони містять відомості про проживання дитини з батьком, його повсякденну турботу про доньку та позитивні стосунки між ними, а також твердження про неучасть матері у вихованні та утриманні дитини.

Однак подані письмові пояснення не є показанням свідків, одержаним судом у встановленому ЦПК України порядку. Викладені в них відомості підлягають оцінці з урахуванням джерела обізнаності кожної особи, конкретності наведених обставин та їх узгодженості з іншими доказами.

ОСОБА_8 посилається на власні спостереження за спільними прогулянками батька з дитиною та його піклуванням про доньку, ОСОБА_7 - на спільне проведення дозвілля. Ці відомості підтверджують участь позивача у житті дитини. Разом із тим епізодичні спостереження не охоплюють усіх форм можливого спілкування матері з дитиною та джерел її матеріального забезпечення, а конкретного джерела обізнаності про виключно одноосібне утримання дитини у поясненнях не наведено.

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили, що є подругами матері дитини й що остання не займається донькою. При цьому відомості ОСОБА_10 про відсутність у відповідачки матеріальної можливості займатися дитиною ґрунтуються на словах самої ОСОБА_2 . Отже, у цій частині пояснення відтворюють повідомлення відповідачки та не містять самостійних відомостей про її майновий стан або конкретні перешкоди для виконання батьківських обов`язків.

Відомості АТ «Універсал Банк» від 19 лютого 2025 року підтверджують рух коштів на підприємницькому рахунку ОСОБА_1 та його матеріальні можливості. Вони не містять відомостей про розподіл витрат між батьками на утримання доньки й не підтверджують відсутності будь-якого матеріального забезпечення дитини з боку матері. Тому наявність у позивача коштів не є підставою для висновку про виключно одноосібне утримання ним дитини.

Довідки клубу-садка «Talantika» та сімейного лікаря підтверджують, що батько приводить і забирає дитину із садочка, відвідує батьківські збори та дитячі заходи, супроводжує доньку до лікаря, виконує його призначення, забезпечує належний догляд. Ці обставини свідчать про виконання позивачем батьківських обов`язків. Проте зазначені довідки не містять відомостей про відсутність участі матері у вихованні та утриманні дитини поза обставинами, які спостерігали зазначені особи.

На відміну від цих документів, довідка Центру дитячої та юнацької творчості від 14 лютого 2025 року № 04-08/20 містить відомості не лише про участь батька у спортивних заняттях доньки, а й про те, що з 01 вересня 2024 року до дати видачі довідки мати не відвідувала заклад, не цікавилася справами дитини та не спілкувалася з тренером і адміністрацією. Колегія суддів враховує ці відомості як підтвердження неучасті матері в зазначеній сфері життя дитини протягом указаного періоду. Водночас вони не охоплюють усіх відносин між матір`ю та донькою і не містять даних про матеріальне забезпечення дитини матір`ю.

Довідки банку, закладів, які відвідує дитина, та сімейного лікаря, а також датовані пояснення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 оформлено у лютому 2025 року, у період звернення до суду. При цьому частина документів описує попередні періоди: довідка лікаря - з лютого 2023 року, довідка Центру дитячої та юнацької творчості - з вересня 2024 року, пояснення окремих осіб - період понад один рік.

Витяги з реєстру територіальної громади підтверджують реєстрацію батька у місті Балті з 12 серпня 2016 року, а матері - у місті Запоріжжі з 06 березня 2018 року, тобто ще до укладення шлюбу. Оданк згідно з договором оренди від 01 квітня 2024 року відповідачка орендує житло у місті Чернівцях, де проживають позивач і дитина. Реєстрація сторін у різних населених пунктах не підтверджує фактичного перебування матері на відстані, яка перешкоджає її участі у житті доньки. Окреме проживання батьків підтверджує припинення спільного побуту, але не визначає обсягу їх фактичної участі у вихованні та утриманні дитини.

Щодо заяви ОСОБА_2 від 22 лютого 2025 року, то колегія суддів враховує, що відповідачка визнала позов та зазначила, що не займається вихованням та утриманням доньки через відсутність фізичної і матеріальної можливостей та не має наміру здійснювати це надалі.

Водночас у заяві не конкретизовано, у чому полягає відсутність фізичної можливості піклуватися про дитину, які обставини перешкоджають особистому спілкуванню з донькою, участі в її вихованні та вирішенні питань її розвитку. Посилання на відсутність матеріальної можливості не пояснює неможливості виконання всіх особистих немайнових обов`язків матері. Небажання виконувати батьківські обов`язки або відсутність матеріальних заощаджень не є правовою підставою для звільнення від цих обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні у зв`язку з визнанням позову не звільняло суд першої інстанції від перевірки законних підстав для його задоволення. Визнання окремих фактичних обставин та згода з правовим висновком про самостійне виховання й утримання дитини мають різне значення. Така згода не є способом відмови матері від батьківських обов`язків і не може визначати обсяг прав дитини всупереч закону.

При цьому колегія суддів враховує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини впливатиме на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.

22 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійснення виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Зелісько Ю. В.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 22 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, за умовами якого сторони досягли згоди про наступне: відповідно до цього Договору Батьки домовились про виховання Дитини до досягнення нею повноліття, її місце проживання та утримання (пункт 1.2 договору); Місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Батьки визначили місце проживання її Батька. Зважаючи на те, що Мати Дитини проживає окремо, Сторони домовились, що Батько самостійно виховуватиме та утримуватиме Дитину до досягнення нею повноліття (пункт 1.3 договору); Мати має право, за попереднім погодженням і враховуючи бажання Дитини, та з урахуванням її стану здоров`я зустрічатися та спілкуватися з Дитиною як на території України (за місцем проживання Батька), так і за її межами) або місцем для спільного Матері з Дитиною відпочинку: у період зимових канікул Дитини (не менше ніж два тижні); у період літніх канікул Дитини (не менше ніж один місяць); та в будь-який час за згодою Батька та Дитини, якщо це не перешкоджатиме навчанню Дитини (пункт 2.1 договору); У період шкільних канікул, Мати має право проводити більше часу разом з Дитиною та відпочивати разом з нею як на території України, так і за її межами (пункт 2.2 договору); За домовленістю Батьків, Мати сплачує аліменти на Дитину, якщо матиме фінансову можливість здійснювати такі виплати. Розмір аліментів визначається за домовленістю між Батьками (пункт 2.3 договору); Батько зобов`язується: Самостійно виховувати Дитину, піклуватися про здоров`я Дитини, фінансове утримання, її всебічний розвиток, забезпечити Дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків Сторін. Батько зобов`язується не перешкоджати спілкуванню Дитини з Матір`ю (пункт 3.1.1 договору); Мати зобов`язується: За попередньою домовленістю з Батьком, приїхати в місце проживання Дитини, або інше, спеціально обумовлене Батьками місце, забрати Дитину для проведення спільного дозвілля та повернути Дитину у визначений час у місце проживання, або інше, спеціально обумовлене Батьком місце (пункт 3.2.1 договору); У випадках, визначених пунктами 2.1 та 2.2 цього Договору забезпечити комфортний та безпечний транспортний засіб для перевезення Дитини на відпочинок та забезпечити Дитині комфортні умови проживання та відпочинку – повідомити Батька Дитини про благополучне прибуття на місце відпочинку, а також заздалегідь попереджати про час повернення, із зазначенням дати приїзду, місця та часу прибуття, повернути Дитину в місце її проживання в обумовлений з Батьком час, якщо Батько особисто зустрічатиме дитину безпосередньо в місці прибуття (пункт 3.2.2 договору); Батьки зобов`язуються своєчасно повідомляти один одного про зміну місця проживання, контактних телефонів, та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов`язань за цим Договором (пункт 3.3.1 договору); Батьки зобов`язуються не підбурювати Дитину проти Батька чи Матері (пункт 3.3.2 договору); У випадках, визначених цим Договором своєчасно надавати один одному оформлену у встановленому законодавством України порядку згоду на тимчасовий виїзд з Дитиною за кордон з метою відпочинку, або на самостійний виїзд дитини з організованою групою дітей на відпочинок, змагання тощо (пункт 3.3.3 договору).

Аналіз цих умов договору дає підстави для висновку, що сторони визначили порядок здійснення прав та виконання обов`язків обома батьками. Положення пункту 1.3 про самостійне виховання й утримання дитини батьком слід оцінювати у взаємозв`язку з іншими умовами договору, які передбачають участь матері у житті доньки.

Зокрема, за пунктами 2.1 і 2.2 договору мати має право зустрічатися та спілкуватися з дитиною, проводити з нею не менше двох тижнів зимових і не менше одного місяця літніх канікул, а також інший погоджений час, спільно відпочивати в Україні та за її межами. За пунктами 3.2.1 і 3.2.2 мати зобов`язалася за домовленістю з батьком забирати дитину для спільного дозвілля, забезпечувати безпечне перевезення, належні умови проживання й відпочинку та вчасно повертати доньку.

Батько, зі свого боку, зобов`язався не перешкоджати спілкуванню дитини з матір`ю (пункт 3.1.1). Обоє батьків узяли на себе обов`язки обмінюватися істотною інформацією, не підбурювати дитину проти іншого з батьків і надавати необхідні згоди на виїзд дитини за кордон (пункти 3.3.1–3.3.3). Отже, зміст договору не обмежується визначенням місця проживання доньки та покладенням усіх обов`язків на батька, а передбачає особисту участь матері у піклуванні про дитину.

Наведені докази у сукупності підтверджують проживання дитини з батьком, його належну турботу про доньку та участь у забезпеченні її потреб, а також містять відомості про неучасть матері в окремих сферах життя дитини. Проте для висновку про самостійне виховання та утримання дитини батьком недостатньо ототожнити його активну участь у житті доньки з повним невиконанням матір`ю батьківських обов`язків.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність заявленого юридичного факту ґрунтується передусім на згоді батьків щодо порядку проживання, виховання та утримання дитини й визнанні відповідачкою позову, без належної перевірки фактичного виконання нею батьківських обов`язків. Сукупність наведених доказів не є достатньою для задоволення цієї позовної вимоги.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження

Як на підставу для закриття апеляційного провадження ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив спір між подружжям щодо розірвання шлюбу та питання виконання батьками обов`язків з виховання й утримання малолітньої дитини. Резолютивна частина рішення не встановлює, не змінює, не обмежує та не припиняє жодних прав ІНФОРМАЦІЯ_7 і не покладає на нього жодних обов`язків. Вважає, що інтерес скаржника має гіпотетичний характер.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У мотивувальній частині цієї постанови судом апеляційної інстанції вже наведено мотиви щодо наявності у ІНФОРМАЦІЯ_7 права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не є учасником сімейних відносин, а надання відстрочки здійснюється за окремою адміністративною процедурою, не усуває правових наслідків рішення, яким установлено факт, прямо передбачений пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII як підстава для відстрочки. Цей зв`язок випливає зі змісту встановленого судом юридичного факту та закону, а не з наявності у резолютивній частині прямої вказівки про права та обов`язки ТЦК та СП.

Посилання ОСОБА_1 на повідомлення від 07 серпня 2026 року № 968439 про відмову в наданні відстрочки також не спростовує зазначеного висновку. Позивач подав це повідомлення на підтвердження того, що комісія самостійно вирішує питання про відстрочку. Однак із наведеного ним змісту повідомлення вбачається, що підставою відмови зазначено оскарження в апеляційному порядку рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Зазначена відмова прийнята після постановлення ухвали від 29 липня 2026 року, якою зупинено дію рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Тому результат розгляду заяви про відстрочку після зупинення дії рішення не свідчить про відсутність у цього рішення правових наслідків на час його ухвалення.

Поданий позивачем документ також свідчить про використання ним оскаржуваного рішення у процедурі оформлення відстрочки, а отже, його значення не обмежилося зазначеними у позові питаннями соціальної допомоги та переміщення дитини.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не знаходить підстав для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо доводів ОСОБА_1 , наведених у відзиві на апеляційну скаргу

Суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині цієї постанови надав оцінку доводам щодо права ІНФОРМАЦІЯ_7 на апеляційне оскарження, значення визнання відповідачкою позову, змісту договору між батьками, письмових пояснень, банківських відомостей та довідок щодо дитини. Наведені мотиви не потребують повторного викладення.

Щодо заперечень проти поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів враховує, що відповідне питання вирішено ухвалою від 29 липня 2026 року. Суд виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не був залучений до участі у справі, а відомості про неї отримав 24 червня 2026 року за листом Державного бюро розслідувань від 23 червня 2026 року № 10-2-05-02-15147. Апеляційну скаргу подано 24 липня 2026 року.

За пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Листування з метою отримання коштів і оплати судового збору за подачу апеляційних скарг на рішення відповідної категорії не визначає моменту обізнаності скаржника з рішенням у справі № 725/1587/25, а є лише доказом на підтвердження відсутності коштів, у зв`язку із яким скаржник обґрунтовує необхідність відстрочення сплати судового збору.

Стосовно аргументу щодо наявності у ОСОБА_3 . Повноважень на подання апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » від 30 вересня 2024 року № 649 його призначено помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 з правової роботи - начальником юридичної служби. Службові обов`язки, затверджені 30 вересня 2023 року, прямо передбачають здійснення особою, яка обіймає цю посаду, самопредставництва центру в судах. Отже, зазначені документи підтверджують право Марчука А. Д. діяти від імені ІНФОРМАЦІЯ_7 у порядку, визначеному частиною третьою статті 58 ЦПК України, без окремого доручення на участь у конкретній справі.

Довіреність від 07 січня 2026 року, яка передбачає право ОСОБА_3 представляти інтереси центру в судах, підписувати та подавати процесуальні документи, сформована від імені ОСОБА_11 , призначеного начальником цього центру наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 грудня 2025 року № 1002.

Щодо посилань на ненадання копії апеляційної скарги та її додатків колегія суддів зазначає, що всі документи було направлено позивачеві 10 серпня 2026 року, що підтверджується інформаційною довідкою. У відзиві, поданому 12 серпня 2026 року, ОСОБА_1 наводить зміст листа Державного бюро розслідувань, запиту про виділення коштів, довіреності та інших додатків, аналізує їхні реквізити й викладає заперечення. Це підтверджує, що він мав можливість ознайомитися з направленими матеріалами та надати свої аргументи щодо них.

Посилання в ухвалі від 29 липня 2026 року на номер листа № 10-2-05-02-15148 замість № 10-2-05-02-15147 є опискою суду в реквізитах документа. Невідповідність кількості аркушів, зазначеної у переліку додатків, також не підтверджує ненаправлення певного документа, оскільки, як вже зазначалося вище, позивачу направлено копію скарги з усіма додатками.

Твердження про те, що лист Державного бюро розслідувань не містить вимоги щодо участі ТЦК та СП у справі як третьої особи, не впливає на висновок суду про право скаржника на апеляційний перегляд. Це право визначається ЦПК України та правовими наслідками оскаржуваного рішення, а не змістом звернення органу досудового розслідування.

Доводи про неможливість повного дослідження доказів через вилучення матеріалів справи оцінюються з урахуванням того, що апеляційний суд ухвалою від 06 серпня 2026 року витребував справу у Державного бюро розслідувань, а її матеріали повернуто до апеляційного суду. Подані позивачем 21 серпня 2026 року додаткові документи приєднано ухвалою від 31 серпня 2026 року та враховано під час вирішення його клопотання про закриття апеляційного провадження.

Посилання на системний характер оскарження рішень цієї категорії та рішення Ради суддів України від 03 листопада 2017 року № 68 не спростовує мотивів апеляційного перегляду конкретної справи. Законність вилучення матеріалів у межах кримінального провадження не є предметом цього апеляційного розгляду. Наявність інших апеляційних скарг не доводить зловживання процесуальними правами у цій справі й не виключає перевірки законності оскаржуваного рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову у справі є дві вимоги немайнового характеру: 1) розірвання шлюбу; 2) встановлення факту, що має юридичне значення.

За подання позову у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3 028,00 х 0,4 х 2).

Проте позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 816 гривень 80 копійок. Рішення суду першої інстанції по суті спору переглядалося лише в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. У зв`язку з цим несплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок підлягає стягненню в дохід держави.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовлено.

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі, ІНФОРМАЦІЯ_6 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 453 гривні 44 копійки (1 211,20 х 150% х 0,8).

Проте, ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 липня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_9 відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 453 гривні 44 копійки за подання до суду апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі № 725/1587/25.

ІНФОРМАЦІЯ_6 докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі до суду апеляційної інстанції не подавалися.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 ЦПК України залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

З урахуванням вищевикладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 в дохід держави підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 059 гривень 04 копійки (605,60 + 1 453,44).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження відмовити.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2025 року в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в дохід держави судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 059 гривень 04 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА