Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №725/4280/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/4280/26

провадження №22-ц/822/1640/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 08 липня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі по тексту – ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 03 лютого 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №837173708 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Первісний кредитор перерахував на банківську картку відповідачки кредитні кошти в сумі 5044 грн., у подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 10000 грн.

Право вимоги за вказаним кредитним договором послідовно відступалося за договорами факторингу: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» (договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, Реєстр прав вимоги №279 від 09 квітня 2024 року), від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (договір факторингу №10/1024-01 від 10 жовтня 2024 року, Реєстр прав вимоги №2 від 10 жовтня 2024 року), від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача (договір факторингу №15/07/25-Е від 15 липня 2025 року, Реєстр боржників від 15 липня 2025 року).

Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим має заборгованість у розмірі 42750 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 10000 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом – 32750 грн.

Просило стягнути з відповідачки вказану заборгованість, судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 08 липня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідачки не було, сторони не могли передбачити, що 03 лютого 2024 року буде укладено кредитний договір з відповідачкою, а отже позивач не набув у визначеному законом порядку права вимоги за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року та не є правонаступником первісного кредитора у цих правовідносинах.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «ЕЙС» подало апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 42750 грн., а також судові витрати: судовий збір у розмірі 6656 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн.

Посилається на те, що договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, строк дії якої додатковими угодами продовжено до 31 грудня 2024 року. Відповідно до пункту 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог. Реєстр прав вимоги №279, до якого включено кредитний договір відповідачки, підписано 09 квітня 2024 року, тобто після укладення кредитного договору, а тому відступлено конкретне, дійсне та існуюче на той момент зобов`язання відповідачки.

Вказує, що предметом договору факторингу відповідно до статті 1078 ЦК України може бути і майбутня вимога, а висновки суду першої інстанції суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25. Постанови Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, ухвалені у неподібних правовідносинах.

Звертає увагу на суперечливість висновків суду першої інстанції, який встановив факт укладення кредитного договору, договорів факторингу та перехід права вимоги на кожному етапі, проте відмовив у задоволенні позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у цій справі становить 42750 грн., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2026 року (30 ? 3328 грн. = 99840 грн.). Позов містить лише вимогу майнового характеру, справа розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України колегія суддів не вбачає, а тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 03 лютого 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №837173708 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Кредитний договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором XKQM-5623. На виконання умов договору первісний кредитор перерахував на банківську картку відповідачки грошові кошти в сумі 5044 грн., у подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 10000 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредит у загальній сумі 10000 грн. (транші 1946 грн., 1505 грн., 1505 грн. та 5044 грн.) видано відповідачці строком на 30 днів, оплат на погашення заборгованості не надходило. На підтвердження перерахування коштів позивач надав також платіжне доручення (додаток №9 до позову).

Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет: - перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора - www.moneyveo.ua, - зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет Позичальника, - за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит (далі - Заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (Додаток № 5). - пройшов належну перевірку (верифікацію), - ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі – Правила) (Додаток № 4), які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення 3 договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. - отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору. - надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання Кредитного Договору (підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором).

Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

Вказані обставини встановлено судом першої інстанції, вони не оскаржуються і відповідачкою не спростовані.

Разом з позовом позивач подав клопотання про витребування від АТ КБ «ПриватБанк» доказів зарахування коштів на картку відповідачки (маска 5457-08XX-XXXX-0587), оскільки на адвокатський запит банк відмовив у наданні інформації з посиланням на банківську таємницю.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01.

Згідно з пунктом 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до пункту 1.5 договору Реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступаються за договором. Форма реєстру наведена в додатку №1 до договору.

За пунктом 2.1 договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку.

Додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року строк дії договору факторингу №28/1118-01 послідовно продовжувався, зокрема додатковою угодою №32 – до 31 грудня 2024 року.

09 квітня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги №279 до договору факторингу №28/1118-01, відповідно до якого (порядковий номер 344) ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року на загальну суму 22000 грн., з яких 10000 грн. – заборгованість за тілом кредиту та 12000 грн. – заборгованість за процентами; сума фінансування за цим правом вимоги становить 4700 грн. Реєстр підписано кваліфікованими електронними підписами та печатками сторін у сервісі «Вчасно» 09 квітня 2024 року о 16:03. Протоколом узгодження предмету факторингової операції від 09 квітня 2024 року сторони підтвердили індивідуалізацію відступлених прав вимоги (ПІБ та РНОКПП боржника, номер і дата кредитного договору, сума заборгованості) та дату їх переходу – 09 квітня 2024 року. Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2024 року підтверджено сплату фактором 22 квітня 2024 року суми фінансування за Реєстром прав вимоги №279 у повному обсязі (3773546,89 грн.).

10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №10/1024-01, пунктом 1.3 якого передбачено, що право вимоги охоплює всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права вимоги, які виникнуть в майбутньому, а пунктом 4.1 – що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимог. Згідно з Реєстром прав вимоги №2 від 10 жовтня 2024 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на суму 42750 грн. (10000 грн. – тіло кредиту, 32750 грн. – проценти). Сума фінансування за цим реєстром у розмірі 3486046,38 грн. сплачена платіжною інструкцією №7524 від 16 жовтня 2024 року.

15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) укладено договір факторингу №15/07/25-Е, за пунктом 1.2 якого перехід прав вимоги до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників. Згідно з Реєстром боржників від 15 липня 2025 року (порядковий номер 47764) та Актом прийому-передачі Реєстру боржників від 15 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року на суму 42750 грн. (10000 грн. – прострочене тіло, 32750 грн. – прострочені проценти, комісія та пеня – 0,00 грн.), ціна придбання цього права вимоги – 300 грн. Загальна ціна продажу за Реєстром боржників становить 8902663,88 грн.; її оплата підтверджується платіжними інструкціями ТОВ «ФК «ЕЙС» за період з 24 вересня 2025 року по 03 листопада 2025 року з призначенням платежу «часткова оплата фінансування … згідно Договору факторингу №15/07/25-Е» на загальну суму 9400000 грн.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року станом на 26 грудня 2025 року заборгованість відповідачки перед ТОВ «ФК «ЕЙС» становить 42750 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту – 10000 грн., прострочена заборгованість за процентами – 32750 грн.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Щодо укладення кредитного договору

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Суд першої інстанції встановив, що кредитний договір №837173708 від 03 лютого 2024 року укладено в електронній формі та підписано сторонами відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а кредитні кошти відповідачкою отримано. Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони ґрунтуються на наявних у справі доказах і відповідачкою не спростовані.

Щодо переходу до позивача права вимоги за кредитним договором

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) та від 08 серпня 2023 року у справі №910/8115/19 (910/13492/21) (провадження №12-42гс22) навела характерні ознаки договору факторингу, зокрема те, що його предметом може бути лише право грошової вимоги – такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги, та виснувала, що договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25), переглядаючи справу у подібних правовідносинах за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС», у якій право вимоги відступалося на підставі того самого договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, дійшов таких висновків:

«…майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що "з`явилися" із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та "недозріла" вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу…;

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом».

У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу право вимоги за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» після 28 листопада 2018 року, перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення 08 липня 2026 року, суд першої інстанції зазначеного висновку Верховного Суду не врахував.

Висновок суду першої інстанції про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним після договору факторингу, суперечить прямому змісту ч. 1 ст. 1078 ЦК України, яка допускає відступлення майбутньої вимоги, та умовам пункту 1.3 договору факторингу №28/1118-01, яким сторони прямо передбачили відступлення прав вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Сторони договору факторингу №28/1118-01 пов`язали момент переходу права вимоги не з датою укладення договору факторингу, а з підписанням Реєстру прав вимоги (пункт 4.1 договору). Право вимоги до відповідачки індивідуалізоване у Реєстрі прав вимоги №279 від 09 квітня 2024 року із зазначенням боржника, номеру і дати кредитного договору та розміру заборгованості. Цей реєстр підписано після укладення кредитного договору (03 лютого 2024 року) та в межах строку дії договору факторингу, продовженого додатковою угодою №32 від 31 грудня 2023 року до 31 грудня 2024 року.

Отже, на момент підписання Реєстру прав вимоги №279 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було кредитором у зобов`язанні з відповідачкою та мало право відступити відповідну вимогу, а тому принцип «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet» та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, на які послався суд першої інстанції, не свідчать про відсутність переходу права вимоги у цій справі.

Висновки Верховного Суду у справах №914/868/17 та №910/11965/16, на які послався суд першої інстанції, стосуються відступлення невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог. Натомість у цій справі право вимоги до відповідачки було індивідуалізоване не пізніше моменту його переходу до фактора, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25.

Крім того, суд першої інстанції помилково зазначив, що строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2022 року, не врахувавши додаткових угод №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року, якими строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року.

Також колегія суддів звертає увагу на внутрішню суперечливість оскаржуваного рішення: суд першої інстанції встановив, що відповідно до Реєстру прав вимоги №279 від 09 квітня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки, відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 10 жовтня 2024 року право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а за договором факторингу №15/07/25-Е від 15 липня 2025 року позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки, проте дійшов протилежного висновку про те, що позивач права вимоги не набув.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зазначила, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договори факторингу, на підставі яких позивач набув право вимоги, у встановленому законом порядку недійсними не визнані, їх нікчемність законом не встановлена.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17).

Позивачем надано суду договори факторингу з додатковими угодами, витяги з реєстрів прав вимоги, Реєстр боржників, Акт прийому-передачі Реєстру боржників, а також документи на підтвердження оплати фінансування на кожному етапі відступлення. Відтак позивач довів перехід до нього права вимоги до відповідачки за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року на кожному етапі такої передачі.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не набуло права вимоги до відповідачки, не відповідає обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні статей 512, 514, 1077, 1078 ЦК України.

Щодо розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 526 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ним повністю або частково – навести правові аргументи на його спростування та свій розрахунок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування). Якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, регулятивні відносини трансформуються в охоронні, а тому регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредит у сумі 10000 грн. видано відповідачці 03 лютого 2024 року строком на 30 днів. Проценти за користування кредитом у межах цього строку нараховувалися з розрахунку 100 грн. за день, тобто 1 % від суми кредиту за кожен день користування ним, – усього 30 нарахувань за період з 03 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року на загальну суму 3000 грн.

Після спливу 30-денного строку первісний кредитор продовжив нарахування процентів у підвищеному розмірі – 2,5 % від суми кредиту на день: 08 березня 2024 року нараховано 1000 грн., а з 09 березня по 09 квітня 2024 року – по 250 грн. щоденно. Загальна сума процентів, нарахована первісним кредитором до дати відступлення права вимоги (09 квітня 2024 року), становить 12000 грн., з яких 3000 грн. – у межах строку кредитування та 9000 грн. – після його спливу. У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» нарахувало проценти за період з 10 квітня 2024 року по 01 липня 2024 року з розрахунку 250 грн. за день у сумі 20750 грн. Загальна сума процентів, заявлена до стягнення, становить 32750 грн., що більш ніж утричі перевищує суму кредиту (а.с.10-11).

Матеріали справи не містять доказів того, що строк кредитування продовжувався у порядку, передбаченому кредитним договором, зокрема шляхом сплати позичальником нарахованих процентів чи укладення відповідного правочину. Відповідно до розрахунків заборгованості та виписки з особового рахунку жодних оплат відповідачка не здійснювала. Отже, строк кредитування сплив, і з 05 березня 2024 року проценти нараховувалися поза його межами.

Позивач, звертаючись до суду, не заявляв вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а заборгованість за штрафними санкціями згідно з випискою з особового рахунку становить 0,00 грн.

Колегія суддів також враховує, що кредитний договір укладено 03 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності (24 грудня 2023 року) Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-IX, яким частину п`яту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» викладено в редакції, що встановлює імперативне обмеження максимального розміру денної процентної ставки, з перехідним періодом, визначеним пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону (протягом перших 120 днів – 2,5 %). Нарахування процентів у межах строку кредитування за ставкою 1 % на день зазначеного обмеження не порушує. Водночас дотримання законодавчого обмеження розміру денної процентної ставки не надає кредитодавцю права нараховувати проценти за користування кредитом після спливу строку кредитування, оскільки таке право припиняється в силу закону (ч. 1 ст. 1048 ЦК України у тлумаченні, наданому Великою Палатою Верховного Суду).

Колегія суддів зауважує, що, дійшовши такого висновку, апеляційний суд не визнає умови кредитного договору недійсними та не зменшує розмір процентів з мотивів їх несправедливості, а застосовує норму матеріального права, яка визначає часові межі нарахування процентів за користування кредитом. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25) також зазначила, що у разі нечіткості або двозначності умов договору про споживчий кредит суд тлумачить їх на користь споживача відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий самий підхід застосовано у постанові Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у справі №727/2790/25, яка в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 07 січня 2026 року, де за аналогічним кредитним договором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з позичальника стягнуто тіло кредиту та проценти лише за 30-денний строк кредитування. Ця справа відрізняється від справ, у яких апеляційний суд погоджувався зі стягненням процентів у повному обсязі у зв`язку з тим, що строк кредитування за договором був тривалим або його продовження відбулося внаслідок сплати позичальником процентів, у цій справі відповідачка жодних платежів не здійснювала, а строк кредитування становив 30 днів.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у межах строку кредитування у розмірі 3000 грн. (10000 грн. ? 1 % ? 30 днів), що відповідає розрахунку первісного кредитора за період з 03 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року. У стягненні процентів у сумі 29750 грн., нарахованих поза межами строку кредитування (9000 грн. – первісним кредитором з 05 березня по 09 квітня 2024 року та 20750 грн. – ТОВ «Таліон Плюс» з 10 квітня по 01 липня 2024 року), слід відмовити.

Відповідачка наданий позивачем розрахунок в частині тіла кредиту не спростувала, доказів погашення заборгованості не надала, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

За таких обставин з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року в розмірі 13000 грн., з яких 10000 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 3000 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом у межах строку кредитування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Як вбачається з електронного кабінету, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, укладений з Адвокатським бюро «Соломко та партнери», додаткову угоду №25771218479 від 01 вересня 2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та довіреність адвоката Соломка О.В., а також акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року на суму 7000 грн. (складання позовної заяви – 2 год., 5000 грн.; вивчення матеріалів – 2 год., 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту – 500 грн.; підготовка клопотання – 500 грн.).

Відповідно до пункту 3.3 договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в Протоколі погодження вартості послуг (додаток №1 до договору). Згідно з цим Протоколом вартість однієї години складання позовної заяви становить 2500 грн., вивчення матеріалів справи – 500 грн., підготовки адвокатського запиту – 500 грн., підготовки клопотання – 500 грн., складання апеляційної скарги – 3000 грн. В акті від 29 грудня 2025 року на складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи визначено по дві години, що збільшило вартість цих послуг з 3000 грн. до 6000 грн.

Колегія суддів враховує, що позовна заява у цій справі є типовою для численних спорів позивача за аналогічними договорами факторингу, справа є справою незначної складності, розглядалася в порядку спрощеного провадження без участі представника позивача, а тому витрачання двох годин на складання позовної заяви та двох годин на вивчення матеріалів справи не відповідає критеріям реальності та розумності. З урахуванням ч. 3 ст. 141 ЦПК України та висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4000 грн., що відповідає погодженим сторонами тарифам за одну годину кожної послуги.

На підтвердження витрат у суді апеляційної інстанції надано акт прийому-передачі наданих послуг від 17 липня 2026 року до договору №20/08/25-01, згідно з яким Адвокатське бюро «Соломко та партнери» склало апеляційну скаргу (2 години) вартістю 6000 грн. Апеляційна скарга значною мірою повторює доводи позовної заяви та містить шаблонні положення, а її підготовка не потребувала значного часу. За таких обставин обґрунтованими є витрати у розмірі 3000 грн., що відповідає погодженому в Протоколі тарифу за одну годину складання апеляційної скарги.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на суму 13000 грн. із заявлених 42750 грн., тобто на 30,41 %.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог (30,41 %): у суді першої інстанції – 1216,37 грн. (4000 грн. ? 30,41 %), у суді апеляційної інстанції – 912,28 грн. (3000 грн. ? 30,41 %), а всього 2128,65 грн.

Щодо судового збору

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (платіжна інструкція №49454 від 29 квітня 2026 року), за подання апеляційної скарги – 3993,60 грн. (а.с.9, 64).

Пропорційно до розміру задоволених вимог з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 809,62 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 1214,43 грн., а всього 2024,05 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» – задовольнити частково.

Заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 08 липня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13) заборгованість за кредитним договором №837173708 від 03 лютого 2024 року у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок, з яких: 10000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 3000,00 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2024 (дві тисячі двадцять чотири) гривні 05 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу понесені в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) гривень 65 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена судом 01 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак