Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №713/195/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №713/195/26

провадження №22-ц/822/1536/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Служба у справах дітей, в особі Вижницької міської ради Вижницького району, Чернівецької області,

прокурор – Годлевська О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А.Л.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Служба у справах дітей, в особі Вижницької міської ради Вижницького району, Чернівецької області.

Посилався на те, що у фактичних шлюбних відносинах у нього з ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2020 році відповідачка виїхала за кордон і з того часу не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною.

У 2024 році відповідачка приїжджала до України на нетривалий період часу та подала до служби у справах дітей Вижницької міської ради заяву про те, що у зв`язку з скрутним матеріальним становищем змушена їхати за кордон, можливості займатися вихованням сина немає.

Вказане підтверджується висновком від 07 листопада 2025 року №01-15/09 служби у справах дітей Вижницької міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком.

Вважає, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини і не цікавиться її життям, тобто відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків.

Просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Служба у справах дітей, в особі Вижницької міської ради Вижницького району - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повне рішення складено судом 26 червня 2026 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Краснюк В.В. спрямував засобами поштового зв`язку 24 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Просив скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вказав, що при ухваленні рішення суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права і не повно та всебічно з`ясовав усі обставини, на які посилався позивач.

В апеляційній скарзі наводить обставини та підстави для задоволення позову, які викладені в позовній заяві та додатково мотивує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції проігнорував висновок Служби в справах дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка покинула свого сина на виховання та утримання позивача, виїхала за кордон, не приймає ніякої участі у вихованні та матеріальному забезпеченні свого сина. Висновок є обов`язковим доказом в суді.

Служба у справах дітей двічі спілкувалась з дитиною ОСОБА_3 і прийшла до висновку, що має місце винна поведінка відповідачки.

Також позивач двічі приходив до суду із сином, щоб суд заслухав думку дитини з приводу позбавлення матері батьківських прав, однак розгляд справи відкладався.

Посилався на те, що суд не врахував, що відповідачка подала до служби у справах дітей заяву, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідачки буде найкраще відповідати інтересам дитини, оскільки дитина тривалий час проживає в стійкому сімейному середовищі батька, який створив належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини, за відсутності доказів що ставлення матері до своїх обов`язків змінилося.

Також в матеріалах справи немає доказів того, що мати виїхала за кордон у зв`язку з важким матеріальним становищем. Вважає, що в Україні, в тому числі у Вижницькому районі багато пропозицій влаштуватися на роботу, а тому немає потреби виїжджати молодим жінкам, у яких є неповнолітні діти за кордон на роботу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 01 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 липня 2026 року прийнято доповнення до апеляційної скарги.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 25 серпня 2026 року залучено до участі у справі прокурора.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 25 серпня 2026 року справу призначено до розгляду на 12.00 год. 01 жовтня 2026 року.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання відповідачка та представник третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.110-114).

До початку розгляду справи від Служби у справах дітей Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області надійшов лист з проханням розглядати справу у відсутність їх представника. Апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі. При винесенні рішення просили врахувати висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с.115).

Конверт з судовою повісткою, направлений відповідачці повернутий до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.114).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому відповідачка вважається такою, що повідомлена про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, а також те, що в попередньому судовому засіданні представники сторін надали пояснення по суті справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , де батьками дитини вказані: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис №23, який був складений Виконкомом Селятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 12 липня 2012 року (а.с.13).

Згідно Акту №523 обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 06 листопада 2025 року Виконавчого комітету Вижницької міської ради вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований у житловому будинку у АДРЕСА_1 , а фактично проживає разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що житловий будинок згорів. На утриманні ОСОБА_1 знаходиться неповнолітній син шкільного віку ОСОБА_3 . Батько сам опікується дитиною. Син зареєстрований в АДРЕСА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , але фактично проживає з батьком, так як мати дитини знаходиться за межами України (а.с.10).

Згідно рішення Виконавчого комітету Вижницької міської ради від 07 листопада 2025 року вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 (а.с.11).

Відповідачка ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15).

Наказом №49 Служби у справах дітей Вижницької міської ради від 17 грудня 2025 року – тимчасово влаштовано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сім`ю тітки ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.40).

Згідно копії заяви відповідачки ОСОБА_2 від 28 лютого 2024 року вбачається, що вона ОСОБА_2 у зв`язку з тяжким матеріальним становищем (згорів будинок) вимушена продовжувати своє перебування за межами України. Має на меті виїхати до Італії на постійну роботу. Вказала, що залишає свою дитину ОСОБА_5 з його рідним батьком за адресою: АДРЕСА_5 . Просила сприяти захисту прав щодо самостійного виховання її дитини батьком (а.с.41).

З Акту №13 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 18 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово проживає разом з тіткою ОСОБА_4 , її чоловіком ОСОБА_1 в АДРЕСА_4 (а.с.42). Згідно вказаного акту, дитина ОСОБА_6 повідомив, що не пам`ятає коли спілкувався з мамою, однак батько постійно телефонує та він з ним спілкується.

З характеристики №49 від 11 лютого 2026 року Виконавчого комітету Вижницької міської ради, Вижницького району вбачається, що ОСОБА_2 проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 , спільно виховують сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В зв`язку з скрутним матеріальним становищем ОСОБА_2 виїхала за кордон, де перебуває і по даний час. Скарг до старостату с. Чорногузи на ОСОБА_2 не надходило та її поведінка в селі задовільна (а.с.44).

Згідно Висновку органу опіки та піклування Вижницької міської ради, Вижницького району, Чернівецької області від 24 березня 2026 року, вбачається, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.45).

Як вбачається з тексту висновку, ОСОБА_5 тимчасово влаштовано в сім`ю тітки ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що дитина залишилась без батьківського піклування, оскільки батько призваний до лав ЗСУ, а місце перебування матері невідоме.

Також у висновку вказано, що ОСОБА_8 повідомила комісію, що вона намагалась зв`язатись з ОСОБА_9 , також їй писали та телефонували інші родичі, однак відповіді не отримали. За весь період проживання ОСОБА_10 у них, ОСОБА_9 жодного разу не зателефонувала і не поцікавилась життям та здоров`ям сина.

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Позивачем не доведено факту злісного ухилення відповідачкою від здійснення батьківських обов`язків відносно дитини. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, його вихованням і розвитком займається батько, не є безумовним свідченням небажання матері дитини приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю її батьківськими обов`язками. Крім того, з матеріалів справи беззаперечно вбачається, що мати виїхала за кордон для заробітку коштів у зв`язку з важким матеріальним становищем.

Суд першої інстанції, оцінюючи висновок органу опіки та піклування, не погодився з вказаним висновком, зважаючи на те, що у висновку не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини та не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина.

Отже, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її сина, який судом оцінено у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Водночас обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України

від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини 1 статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, особистості учасників цих правовідносин, оцінки сімейної ситуації й інтересів дитини (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

У даній справі встановлено, що вихованням дитини займається позивач як батько, а відповідачка у 2020 році виїхала за кордон на заробітки. До 2024 року вона спілкувалася з сином по телефону та раз в рік приїжджала додому. Останній раз була в Україні в 2024 році. До органу опіки та піклування написала заяву про те, що у зв`язку з тяжким матеріальним становищем виїжджає до Італії на постійну роботу Просить сприяти захисту прав дитини щодо самостійного виховання батьком ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних доказів, які б достовірно та беззаперечно підтверджували свідоме, умисне чи злісне нехтування матір`ю ОСОБА_2 своїми обов`язками щодо участі в утриманні та вихованні сина й умисне ухилення від їх виконання, тобто наявності вини матері.

Та обставина, що відповідачка тривалий час знаходиться за кордоном та не бачилась із сином, не є безумовною ознакою умисного нехтування батьківськими обов`язками. Сукупності обставин, які б дозволяли виснувати саме про умисне ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини, суд першої інстанції не встановив. Факти, які вимагають такого позбавлення, а також пропорційність цього заходу втручання у право відповідачки на повагу до сімейного життя меті забезпечення якнайкращих інтересів сина позивач за змістом оскарженого судового рішення не довів. Тобто суд першої інстанції правильно виснував про відсутність доведених підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє, оскільки суд, на виконання вимог статті 19 СК України, надав оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та дійшов правильного висновку про неврахування такого висновку, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

У свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Більше того, колегія суддів критично відноситься до заяви відповідачки про те, що вона не має змоги займатися вихованням дитини і просить сприяти захисту прав щодо самостійного виховання її дитини батьком ОСОБА_1 . Як зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, що заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21 (провадження № 61-12591св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц (провадження № 61-1165св23), від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21 (провадження № 61-12698св22)).

На виконання зазначених норм у суді апеляційної інстанції була заслухана думка неповнолітнього ОСОБА_11 , 2012 року народження, який пояснив, що останній раз маму бачив в 2024 році і з того часу з нею не спілкувався. Вважає, що якщо мама його бачити не хоче, то її треба позбавити батьківських прав.

Колегія суддів зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав його матері призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

Колегія суддів вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав не вплине позитивно на вирішення зазначених проблем, які склалися між сторонами у справі, не захистить інтереси їхнього спільного сина. Необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є нагально необхідною для повноцінного і гармонійного розвитку дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання.

При вирішенні спору в цій справі суди першої інстанції, на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Виїзд та перебування відповідачки за кордоном не свідчить про те, що вона не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано попередив відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 01 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак