Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №2035/985/2012 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 2035/985/2012

провадження № 22-ц/818/5903/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Розумовського Олександра Сергійовича який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2026 року в складі судді Барабанової В.В., -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року у цивільній справі №2035/985/2012 за позовною заявою ПАТ «ПУМП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2026 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року було визнано не поданою та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що мета звернення до суду з вищезазначеною заявою про перегляд заочного рішення суду, пов`язана з захистом прав та інтересів ОСОБА_1 , а тому, для вирішення питання щодо перегляду ухваленого у справі заочного рішення по суті спору, є обов`язковим відновлення втраченого судового провадження проте судом не вбачається достатніх підстав для порушення за ініціативою суду питання про відкриття провадження по відновленню судового провадження. Разом з тим, заявницею жодних документів на підтвердженнях своїх доводів не надано, заяв щодо відновлення знищеного судового провадження також не подавалось.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що повернення заяви про перегляд заочного рішення суду з мотивів передчасності у зв`язку із знищенням справи не передбачено процесуальним законом. Суд був повноважний забезпечити доступ до правосуддя шляхом відкриття відновлення втраченого судового провадження за власною ініціативою або залишити вказану заяву без задоволення. У мотивувальній частині ухвали суд першої інстанції сам установив що право ОСОБА_1 на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд підпадає під дію ч.3 ст.284 ЦПК України, тобто фактично визнав у заявниці наявність права на перегляд заочного рішення по суті. Проте суд не забезпечив реалізацію цього права а повернув вказану заяву чим фактично унеможливив захист прав заявниці.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що в серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року у цивільній справі №2035/985/2012 за позовною заявою ПАТ «ПУМП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В матеріалах справи є довідка від 11.08.2026 року, видана архіваріусом, про те, що справа №2035/985/2012 (провадження №2/2035/1035/2012) за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості знищена за закінченням строку зберігання.

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2026 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у цивільній справі №2035/985/2012 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернуто заявнику.

У мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що вимоги про відновлення втраченого судового провадження підлягають вирішенню в окремому судовому провадженні за заявою особи згідно з нормами розділу Х ЦПК. Крім того суд першої інстанції також зазначив що право відповідача на поновлення строків на перегляд заочного рішення підпадають під ч.3 ст.284 ЦПК України оскільки з з матеріалів справи не встановлено направлення відповідачу копії заочного рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення заяви відповідача про перегляд заочного рішення з огляду на відсутність матеріалів цивільної справи та незвернення заявника із заявою про відновлення втраченого судового провадження з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Частиною другою статті 284 ЦПК України встановлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а частиною третьою цієї статті передбачено право учасника справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

При цьому строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений також у разі його пропуску з інших поважних причин.

Отже, питання щодо дотримання строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення та, за наявності відповідного клопотання, питання щодо його поновлення є процесуальними питаннями, які підлягають вирішенню судом у межах процедури перегляду заочного рішення.

Разом із тим, як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, не маючи матеріалів цивільної справи, дійшов висновку про наявність у заявника права на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відповідно до частини третьої статті 284 ЦПК України.

Тобто суд першої інстанції фактично надав оцінку процесуальній передумові реалізації права на перегляд заочного рішення дотриманню або можливості поновлення строку, одночасно зазначивши про неможливість здійснення подальшого розгляду заяви у зв`язку з відсутністю матеріалів цивільної справи.

Колегія суддів вважає такий підхід суперечливим та таким, що не відповідає встановленому ЦПК України порядку розгляду питань, пов`язаних із втратою судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 489 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Частиною першою статті 490 ЦПК України передбачено, що заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, законодавець встановив спеціальний процесуальний механізм подолання ситуації, коли судове провадження втрачено, і саме існування такого механізму виключає можливість автоматичного припинення реалізації учасником справи процесуальних прав лише з тієї підстави, що матеріали справи відсутні.

При цьому положення статей 488–494 ЦПК України не містять правила, відповідно до якого учасник справи, який звернувся із заявою про перегляд заочного рішення, зобов`язаний спочатку самостійно звернутися із заявою про відновлення втраченого судового провадження, а лише після завершення такої процедури має право на розгляд заяви про перегляд заочного рішення.

Навпаки, відповідно до частини першої статті 489 ЦПК України відновлення втраченого провадження може здійснюватися не лише за заявою учасника справи, а й за ініціативою суду.

Отже, сама по собі відсутність матеріалів цивільної справи не є передбаченою ЦПК України самостійною підставою для повернення заяви про перегляд заочного рішення, якщо суд не здійснив передбачених законом процесуальних дій щодо відновлення втраченого провадження або його відповідної частини.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду щодо застосування статей 488–494 ЦПК України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 753/4606/20 (провадження № 61-17245св20) зазначено, що перегляд судового рішення за відсутності матеріалів справи не відповідає положенням ЦПК України, а у разі втрати судового провадження воно підлягає відновленню у встановленому законом порядку.

Верховний Суд звернув увагу, що під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд першої інстанції не може обмежитися лише заявою та доданими до неї документами, якщо для належного вирішення питання необхідні матеріали втраченого судового провадження. У такому випадку має бути вирішено питання про відновлення втраченого судового провадження.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 2-1696/10 (провадження № 61-17170св20) та від 04 березня 2020 року у справі № 2-1889/10 (провадження № 61-16519св19).

При цьому відповідно до частини першої статті 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги, зокрема, частину справи, яка збереглася, документи, надіслані або видані судом учасникам процесу, матеріали виконавчого провадження, документи та матеріали, подані учасниками справи, відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, дані Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а також інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з офіційних джерел.

Отже, навіть за умови фізичної відсутності первісних матеріалів цивільної справи законодавець передбачив можливість відновлення необхідної її частини на підставі інших доказів та офіційних відомостей.

Водночас суд першої інстанції, встановивши факт відсутності матеріалів цивільної справи, не вирішив питання про відновлення втраченого судового провадження, не визначив, які саме матеріали необхідні для вирішення заяви про перегляд заочного рішення, та не встановив, чи можливо відновити відповідну частину провадження на підставі документів, що збереглися, копії заочного рішення, відомостей ЄДРСР, та інших передбачених статтею 493 ЦПК України джерел.

Натомість суд фактично поклав на відповідача обов`язок ініціювати процедуру відновлення втраченого судового провадження, хоча така процедура відповідно до статті 489 ЦПК України може бути розпочата також за ініціативою самого суду.

Колегія суддів звертає увагу й на інше.

У постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) Велика Палата Верховного Суду наголосила на особливій процесуальній природі заочного провадження та на тому, що право відповідача на перегляд заочного рішення тим самим судом є процесуальною гарантією його права на судовий захист.

Заочний розгляд є спеціальною процедурою розгляду цивільної справи за відсутності відповідача, а встановлена статтею 284 ЦПК України процедура перегляду заочного рішення тим самим судом покликана забезпечити відповідачу можливість реалізувати право на участь у розгляді справи та надати суду свої заперечення і докази.

При цьому відповідно до статті 287 ЦПК України за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд вирішує питання про залишення заяви без задоволення або скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду за правилами відповідного позовного провадження.

Таким чином, процедура перегляду заочного рішення не є формальним способом перевірки дотримання процесуального строку, а передбачає можливість перевірки доводів відповідача щодо причин його неявки, неподання відзиву та істотності доказів, на які він посилається.

Саме тому позбавлення відповідача можливості реалізувати передбачене статтею 284 ЦПК України право виключно через втрату матеріалів судової справи, без проведення передбаченої законом процедури їх відновлення, не відповідає меті правового регулювання інституту заочного провадження.

У цьому контексті колегія суддів вважає істотним і те, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі самостійно встановив можливість поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відповідно до частини третьої статті 284 ЦПК України, незважаючи на відсутність матеріалів цивільної справи.

Такий висновок суду першої інстанції свідчить про те, що суд фактично визнав наявність процесуальних передумов для реалізації заявником права на перегляд заочного рішення, однак надалі не забезпечив реалізацію цього права через посилання на відсутність матеріалів справи.

Колегія суддів виходить із того, що якщо суд першої інстанції дійшов висновку про можливість поновлення строку та одночасно встановив факт втрати матеріалів справи, належним процесуальним шляхом є не повернення заяви, а вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження у повному обсязі або в частині, необхідній для розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до частини першої статті 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Отже, процесуальний закон не ставить можливість реалізації права на перегляд заочного рішення у залежність від фізичного збереження первісних матеріалів цивільної справи. Навпаки, у випадку його втрати саме процедура, передбачена статтями 488–494 ЦПК України, є процесуальним механізмом, спрямованим на усунення такої перешкоди.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність повернення заяви про перегляд заочного рішення лише з тієї підстави, що матеріали цивільної справи знищені (втрачені), а заявник не звернувся із заявою про відновлення судового провадження, є передчасним.

Суд першої інстанції не встановив неможливості відновлення відповідної частини судового провадження, не дослідив передбачені статтею 493 ЦПК України джерела інформації та не розглянув питання про відновлення провадження за власною ініціативою, хоча така можливість прямо передбачена статтею 489 ЦПК України.

Відтак оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права, а висновок про наявність підстав для повернення заяви про перегляд заочного рішення не ґрунтується на положеннях ЦПК України.

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягають скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук