Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №638/3599/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3599/26 Головуючий 1 інстанції: Штих Т.В.

Провадження №33/818/1598/26 Доповідач: Шабельніков С.К.

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Чабановій А.В.,

за участю: захисника – адвоката Козловської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , -

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення на користь держави у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 гривень.

Постановою встановлено, що 17 лютого 2026 року о 12 годині 45 хвилин за адресою: м.Харків, вул. Клочківська, буд.370, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Nissan Navara, н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому порядку проводився із застосуванням газоаналізатора Драгер Алкотест 6820, відповідно до тесту «2977, результат позитивний, 0,72 % проміле. З результатом водій згоден. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9 а ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2026 року скасувати, а провадження закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про закриття провадження по суті, а лише формально констатував незгоду з ним, у зв`язку з чим постанова є невмотивованою в цій частині, а висновок суду про доведеність вини – передчасним та необґрунтованим. Звертає увагу на те, що відеозапис, долучений до матеріалів справи, є не повним, оскільки не містить початку події, не фіксує моменту керування транспортним засобом та його зупинку. Вказує на те, що у протоколі зазначено, що подія мала місце 17 лютого 2026 року о 12:45 год., але відеозапис починається лише о 12:53 год., однак судом першої інстанції ці розбіжності не усунуті та належним чином не оцінені. Крім того, зазначає, що відеозаписом не зафіксовано моменту встановлення ознак, та не зрозуміло, які саме прояви були виявлені та чому вони стали підставою для проведення огляду. Звертає увагу на те, що він є діючим військовослужбовцем, а для військовослужбовців передбачений спеціальний порядок огляду, визначений ст.266-1 КУпАП та постановою КМУ №32 від 12 січня 2024 року, у зв`язку з чим працівниками поліції порушений порядок огляду на стан сп`яніння.

Поряд із цим, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, визнавши причини пропуску поважними, оскільки він є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу в умовах воєнного стану, копію постанови отримав через застосунок «Дія» лише 18 квітня 2026 року, захисником Козловською Т.В. було подано апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, однак постановою Харківського апеляційного суду від 06 травня 2026 року було відмовлено в поновленні строку, а апеляційну скаргу повернуто, у зв`язку з чим сторона захисту не мала можливості у строк, передбачений чинним законодавством, своєчасно подати апеляційну скаргу.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Крім того, захисником Козловською Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подані клопотання, зокрема:

- про виклик для надання роз`яснень інспектора 1 взводу 1 роти 2 батальйону УПП в Харківській області – старшого лейтенанта поліції Блудова А.В.;

- про визнання відеозапису у даній справі неналежним доказом та не приймати його при ухваленні судового рішення;

- про визнання процедури огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, саму процедуру – недійсною, а протокол про адміністративне правопорушення та всі матеріали – недопустимими, недостовірними та неналежними доказами та не посилатися на них при ухваленні судового рішення по справі;

- клопотання про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації.

У судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у режимі відеоконференції захисник Козловська Т.В. повідомила, що ОСОБА_2 відомо про розгляд його апеляційної інстанції, однак у судове засідання він не має можливості з`явитися, оскільки є діючим військовослужбовцем, правова позиція між ними узгоджена та не заперечувала щодо розгляду апеляційної скарги без його участі.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги сторони захисту без участі ОСОБА_1 , однак, за обов`язковою участю його захисника – адвоката Козловської Т.В.

Стосовно клопотань захисника Козловської Т.В. про визнання відеозапису у даній справі неналежним доказом; про визнання процедури огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, саму процедуру – недійсною, а протокол про адміністративне правопорушення та всі матеріали – недопустимими, недостовірними, неналежними доказами та про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації, суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз та оцінку цих клопотань буде надано за наслідками розгляду справи.

Що стосується клопотання захисника Козловської Т.В. про виклик та допит працівникам поліції в якості свідка, який складав протокол про адміністративне правопорушення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З метою повної та об`єктивної перевірки всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції викликав в судове засідання працівника поліції Блудова А.В., який складав протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , щоб з`ясувати обставини події, які він зафіксував в протоколі. Однак, у судове засідання Харківського апеляційного суду працівник поліції не з`явився, будь-яких письмових пояснень не надав. Належить також зазначити, що можливість виклику працівників поліції для допиту в якості свідків шляхом приводу чинним КУпАП не передбачена.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Козловської Т.В., яка повністю підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Постанова судді згідно зі ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи стосовно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.9 А Правил дорожнього руху.

Так, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 2.9 А Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9 А Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 КУпАП.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593911 від 17 лютого 2026 року, в якому зазначено, що 17 лютого 2026 року о 12 годині 45 хвилин в м. Харкові, вул. Клочківська, 370, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Navara, д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу Drager Alcotest 6820, ARJL – 0305, відповідно до тесту №2977 результат огляду позитивний, 0,72 % проміле, водій з результатом тесту на стан алкогольного сп`яніння за допомогою Drager Alcotest, згоден. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п.2.9 А ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Дата, час, місце розгляду адміністративної справи»; «Підпис особи, якій роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи»; «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення»; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений(а), копію протоколу отримав(ла), внесені про мене дані-правильні): ОСОБА_1 )» (арк.1).

Будь-яких заперечень щодо відомостей, які зазначені в протоколі, або зауважень щодо незаконних дій працівників поліції, ОСОБА_1 не зазначив ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в інших документах, доданих працівниками поліції до цього протоколу.

Згідно акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (арк.5), ОСОБА_1 під час події мав ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився за допомогою газоаналізатору Alcotest Drager, ARJL – 0305, результат позитивний, вміст алкоголю у видихаємому повітрі склав 0,72% проміле, що підтверджується роздруківкою газоаналізатору «Drager Alcotest 6820», ARJL – 0305 (арк. 4). ОСОБА_1 погодився із результатом газоаналізатору Alcotest 6820 та власноруч поставив свій підпис, як у акті огляду на стан алкогольного сп`яніння, так і роздруківці тесту газоаналізатора Драгер.

Відповідно до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість від 17 лютого 2026 року, у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився у медичному закладі не проводився (арк.6).

Відповідно до відомостей рапорту інспектора взводу 1 роти 1 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП, старшого лейтенанта поліції Блудова А.В., 17 лютого 2026 року в ході несення служби на стаціонарному посту 0314 «Дергачі» було зупинено транспортний засіб Nissan Navara, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням воді ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при перевірці документів були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій погодився пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою Drager Alcotest 6820, результат позитивний – 0,72 % проміле. Водій з результатом згоден. На водія ОСОБА_1 було складено ЕПР1 593911 за ч.1 ст.130 КУпАП. Водія було відсторонено від керування автомобілем. Авто залишилось на місці зупинки (арк.7).

У матеріалах справи наявний відеозапис події за участю ОСОБА_1 від 17 лютого 2026 року, з якого вбачається, що події відбуваються на стаціонарному блокпосту. Водій представився, надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Водієм виявився ОСОБА_1 . На питання працівника поліції щодо вживання алкогольних напоїв, оскільки було чутно запах, ОСОБА_1 повідомив, що вжив 300 гр, горілки у пізній час. У зв`язку з виявленими ознаками, працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, або у відповідному медичному закладі. Крім того, працівником поліції роз`яснено ОСОБА_1 його право відмовитись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, та повідомив про настання наслідків у разі відмови від проходження такого огляду. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, після чого самостійно обрав мундштук та розпакував його. Працівник поліції зробив контрольний забір повітря, який показав, що алкоголю нема, після чого ОСОБА_1 добровільно пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці його зупинки з використанням газоаналізатору «Драгер» шляхом його продуття. Результат огляду виявився позитивним, а саме 0,72 % проміле. ОСОБА_1 погодився із результатом огляду за допомогою газоаналізатора Драгер, та підписав роздруківку технічного приладу Драгер. ОСОБА_1 було повідомлено про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 відсторонено від подальшого керування транспортного засобу. Зі змісту відеозапису також встановлено, що після оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 ознайомлено із протоколом про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, який він підписав та отримав його копію. З відеозапису також об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 просив працівників поліції не складати стосовно нього адміністративні матеріали.

Таким чином, з відомостей цього відеозапису, об`єктивно вбачаються обставини події, хід спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням газоаналізатору «Драгер», погодження із результатом огляду та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у відповідному медичному закладі та визнання керування транспортним засобом.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду військовозобов`язаних на стан сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, є необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах

За змістом ст.266-1 КпАП України огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Також, відповідно до ст.266-1 КпАП України огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Отже, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень.

Відповідно, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст.266 КУпАП, який проводить працівники Національної поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Крім того належить зауважити, що спеціально створеного суб`єкту владних повноважень – військової поліції на цей час не створено, їх повноваження за колом осіб спеціальним законом не визначено.

В розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2026 року о 12 годині 45 хвилин в м.Харкові по вул. Клочківській 370, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, тобто поза межами військової частини.

Разом з цим, будь-яких повідомлень про те, що він виконує невідкладне бойове завдання працівникам поліції не висловлював, будь-яких доказів на підтвердження цього не надавав.

За таких обставин посилання сторони захисту на те, що оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то огляд на стан сп`яніння мав бути проведений виключно посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, є суб`єктивним та необґрунтованим.

Поряд із цим, у пункті 1 ч.1 ст.255 КпАП України зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (ст.130 КпАП України), у зв`язку з чим працівниками поліції правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Порядок, передбачений ч.2 ст.266 КУпАП визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КпАП України передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку.

Отже, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні залучатись, у зв`язку з чим, доводи сторони захисту з цього приводу є безпідставними.

Таким чином, працівниками поліції було дотримано вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, Закону України «Про національну поліцію».

Стосовно доводів сторони захисту щодо неналежності та недопустимості доказів у справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Приписами ст.251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Норми статті 251 КУпАП встановлює характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Отже, КУпАП не містить визначень щодо належності та допустимості доказів у справах про адміністративні правопорушення, а тому такі твердження апелянта щодо неналежності та недопустимості доказів у цій справі є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що відеозаписом не зафіксовано факт керування ОСОБА_1 та зупинку транспортного засобу, є необґрунтованими, оскільки спростовуються відомостями, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, рапорті працівника поліції від 17 лютого 2026 року, а також відеозапису події за його участю.

Відсутність на відеозапису факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 не є беззаперечною обставиною для скасування оскаржуваного рішення, оскільки сукупність інших відомостей у справі діють підстави вважати, що транспортним засобом керував саме він. Більш того, факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 підтверджений ним особисто, як на відеозаписі, так і у протоколі про адміністративне правопорушення. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не заперечував факту керування транспортним засобом та виконував вимоги працівника поліції як водій транспортного засобу без зауважень про такий його статус.

Таким чином, твердження сторони захисту про те, що на відеозаписах відсутній факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом апеляційним судом розцінюється як обраний спосіб захисту.

Доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписом не зафіксовано, яким чином працівники поліції встановили ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки законом не передбачено проведення окремого огляду для виявлення ознак сп`яніння. Більш того, працівники поліції фактично виявляють ознаки стану сп`яніння у водія транспортного засобу у залежності від їх власного розуміння. Але наявність ознак алкогольного сп`яніння самі по собі не означають, що особа перебуває в стані такого сп`яніння. Отже, спростування або підтвердження перебування водія в стані алкогольного сп`яніння, відбувається за рахунок проведення відповідного огляду у встановленому законом порядку, що і було запропоновано ОСОБА_1 .

Апеляційний суд бере до уваги, що відеозапис з місця події та протокол про адміністративне правопорушення хоча і мають розбіжності в часі, однак такі розбіжності не є істотними та не спростовують зазначені у протоколі обставини, оскільки з відомостей відеозапису вбачається, що на ньому зафіксовано саме ті події, які були зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №593911 від 17 лютого 2026 року.

При цьому, відповідно до Розпорядження Харківської обласної військової адміністрації від 21 березня 2022 року №14В, забороняється з 21 березня на період дії правового режиму воєнного стану на території Харківської області використання відеореєстраторів та інших пристроїв для фото- і відеофіксації під час використання автомобільного та мототранспорту для фото- і відеозйомки доріг загального користування, об`єктів загального призначення, об`єктів інфраструктури, блокпостів, укріплень, розташування, зосередження чи переміщення військових частин (підрозділів) сил оборони.

Таким чином, системний аналіз змісту цього розпорядження свідчить про те, що в ньому не йдеться про заборону фото- і відеозйомки лише для цивільного населення. Мова йде саме про заборону використання фото і відеозйомки під час використання будь-якого автомобільного транспорту та мототранспорту.

Як вбачається з відомостей справи, події правопорушення відбувалися на стаціонарному блокпосту, а з огляду на специфіку цього об`єкту, відеозйомка в цій зоні обмежена.

Поряд із цим, відеозапис, наявний в матеріалах справи, містить фіксацію ключових моментів, достатніх для встановлення суті правопорушення, а тому посилання апелянта на його неповноту є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції

Посилання апелянта на те що суд першої інстанції не виконав обов`язку щодо повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 252 КУпАП та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Зміст оскаржуваної постанови відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, у ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а також зазначені мотиви відхилення доводів сторони захисту. Натомість, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів та їх переоцінки, що саме по собі не є підставою для скасування постанови.

При цьому, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що в апеляційному розгляді приймав участь у режимі відеоконференції захисник ОСОБА_1 – адвокат Козловська Т.В., та сторона захисту не була позбавлена можливості надавати усні та письмові пояснення, заявляти відповідні клопотання, надавати докази та реалізувати інші права, які могли бути використані в суді першої інстанції, у тому самому обсязі. Разом з тим, стороною захисту не було надано будь-яких інших доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, будь-які обмеження, які сторона захисту могла зазнати, були компенсовані у межах апеляційного провадження.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у цій справі було дотримано право ОСОБА_1 на захист, а також право на розгляд його справи компетентним та незалежним судом, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, апеляційний суд не може проігнорувати санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, з огляду на наступне.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17 березня 2021 року, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст.130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

При цьому нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання сторони захисту на ст.69 КК України та можливість її застосування за аналогією при накладенні адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП не відповідає чинному законодавству, оскільки положення ст.69 КК України поширюються виключно на випадки вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо у тесті КК України, а саме у ч.4 ст.3 КК України, міститься пряма заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія 2 відділення протитанкових ракетних комплексів 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів, безпосередньо залучений до виконання службових та бойових завдань у складі підрозділу, у зв`язку з чим йому необхідно право керування транспортними засобами, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля.

Отже, наведені доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 А Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 А Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і зміні за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2026 року задовольнити, поновивши йому цей строк.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков