Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №638/4250/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/4250/26 Головуючий суддя І інстанції Шишкін О. В.

Провадження № 33/818/1599/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника – адвоката Зольнікової В.О. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Постановою встановлено, що 21.02.2026 року о 01:50 год. за адресою: м. Харків, вул. Білогірська, 1Б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду у медичному закладі охорони здоров`я КПН ХОР ОКНЛ з метою встановлення наркотичного сп`яніння відмовився, під бодікамеру 467626, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з судовим рішенням захисником Зольніковою В.О. на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини які мають значення для правильного розгляду справи. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що працівниками поліції, порушили порядок проведення огляду водія-військовослужбовця під час виконання службових обов`язків.

У зв`язку з викладеним захисник просив суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити за відсутності складу правопорушення.

Крім того, захисник просила поновити пропущений строк апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції, посилаючись на те, що оскаржувану постанову сторона захисту отримала 11.05.2026, а тому не мала можливості у строк, передбачений чинним законодавством, подати вмотивовану апеляційну скаргу.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями матеріалів справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

В судове засідання сторона захисту не з`явилася, про місце день та час апеляційного розгляду була повідомлена належним чином.

До початку апеляційного розгляду від апелянта надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони захисту.

Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ратифікованою Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того конвенція встановлює право кожного на доступ до справедливого та безстороннього правосуддя. Однак таке право не є абсолютним, та може бути обмеженим з об`єктивних підстав, визначених законом з обов`язковим врахуванням принципу розумності строків для розгляду справи.

У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40).

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення особи «належним». Обов`язок судів «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника справи про судове засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні.

З огляду на те, що матеріали справи мають відомості щодо повідомлення апелянта про місце, день та час розгляду апеляційної скарги, та не містять будь-яких заяв чи клопотань сторони захисту про відкладення апеляційного розгляду цієї справи, апеляційний суд вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу захисника за відсутності належно повідомленої сторони захисту, яка висловила бажання щодо проведення апеляційного розгляду за її відсутності. Апеляційний розгляд належить провадити межах поданої апеляційної скарги, враховуючи відомості, наявнів матеріалах справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 597222 від 21.02.2026 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 , 21.02.2026 року о 01:50 год. за адресою: м. Харків, вул. Білогірська, 1Б, транспортним засобом Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду у медичному закладі охорони здоров`я КПН ХОР ОКНЛ з метою встановлення наркотичного сп`яніння відмовився, під бодікамеру 467626, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №590078 від 13.02.2026 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмова», що свідчить про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовилась від ознайомлення із змістом протоколу.

Відомостями довідки Інспектора ВАП УПП в Харківського області ДПП О. Кирюші, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .

З відомостей акту огляду на стан сп`яніння вбачається, що огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із відмовою водія, про що свідчать підписи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відомостями направлення на огляд особи з метою виявлення стану сп`яніння встановлено, що огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку з відмовою водія.

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб було зупинено за порушення комендантської години. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із громадської та національної забезпеченням безпеки, у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, про що повідомив працівника поліції. При цьому, належить врахувати про те, що на місці події перебували інші військовослужбовці, які зауважували ОСОБА_1 щодо необхідності пройти такий огляд, однак на остаточну пропозицію поліцейського щодо його проведення водій зазначив, що не вбачає підстав.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб – працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою. Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють не винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння матеріали справи не містять. Не надані таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я шляхом не надання конкретної відповіді на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій.

Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Таким чином, статус водія в осіб, які керують військовими транспортними засобами, на думку суду апеляційної інстанції, не виключається, у зв`язку з чим водії військовослужбовці є суб`єктами правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП. Разом з цим, встановленню підлягають наявність чи відсутність інших обставин, які мають значення для правильного розгляду конкретної справи, зокрема вчинення дій в стані крайньої необхідності. Враховуючи доводи сторони захисту в цій частині Таким чином, статус водія в осіб, які керують військовими транспортними засобами, на думку суду апеляційної інстанції, не виключається, у зв`язку з чим водії військовослужбовці є суб`єктами правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП. Разом з цим, встановленню підлягають наявність чи відсутність інших обставин, які мають значення для правильного розгляду конкретної справи, зокрема вчинення дій в стані крайньої необхідності.

З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла. Натомість інший військовослужбовець, що перебував разом з ОСОБА_1 в автомобілі, зазначав щодо відсутності перешкод пройти такий огляд особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, однак ОСОБА_1 зазначив працівникам поліції про те, що не вбачає підстав для проведення його огляду.

Враховуючи викладене, з огляду на апеляційні доводи стосовно виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як на підставу вчинення дій в стані крайньої необхідності, суд апеляційної інстанції вважає, що в матеріалах справи відсутні відомості які б свідчили про виконання ОСОБА_1 бойового завдання під час події. Належність до військової частини, залучення військовослужбовця до виконання завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій, прямування до військових частин, тощо саме по собі не свідчить про наявність правових підстав для крайньої необхідності, передбачених ст. 18 КУпАП. При цьому, доводи щодо стану крайньої необхідності стосовно військовослужбовців підлягають системній правовій оцінці в контексті обставин скоєного конкретною особою (в цій справі щодо ОСОБА_1 ) правопорушення та має бути пов`язаний з виконанням саме ним тих дій, які не можуть бути виконані будь-якою іншою особою та які мають бути пов`язані із врятуванням життя чи забезпечення такої боєздатності підрозділу, що може призвести до непоправних наслідків, пов`язаних із втратою бойових позицій, тощо.

Таких відомостей матеріали справи не містять.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими.

Оцінюючи відомості цих доказів у справі у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі захисника не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Зольнікової В.О. залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков