Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №642/681/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/681/26 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г.

Провадження № 33/818/1592/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

захисників – Браташ О.А., Царьова Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Браташ О.А. на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 15 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою,

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 27 січня 2026 року о 23 годині 45 хвилини в м. Харкові по вул. Полтавський Шлях, 6 водій ОСОБА_1 керував автомобілем «КІА RIO» д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Водій від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою Drager Аlcotest або в закладі здоров`я (КНП ХОР ОНЛ) відмовився, що зафіксовано на відео фіксацію.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Браташ О.А. було подано апеляційну скаргу.

В судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисники Браташ О.А. та Царьов Р.В. підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити. На підтримку обґрунтованості доводів поданої апеляційної скарги надавали аналогічні зазначеним в апеляційній скарзі пояснення. Разом з цим, зазначали на узгодженості позиції сторони захисту та наполягали на встановленні в діях ОСОБА_1 стану крайньої необхідності, як на підставу для закриття провадження у справі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Браташ О.А. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями.

У відомостях протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№577161 від 28.01.2026 року зазначено факт керування ОСОБА_1 27 січня 2026 року о 23 годині 45 хвилини в м. Харкові по вул. Полтавський Шлях, 6 водій керував автомобілем «КІА RIO» д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Водій від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою Drager Аlcotest або в закладі здоров`я (КНП ХОР ОНЛ) відмовився, що зафіксовано на відео фіксацію.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№577161, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмова».

Відомостями довідки інспектора ВАП встановлено, що ОСОБА_2 встановлено, отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог правил дорожнього руху, зокрема в частині, що регламентують обов`язки водія, належить вважати умисними діями ОСОБА_1 .

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що медичний огляд водія на стан сп`яніння не проводився у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 .

Відомостей акту огляду на стан сп`яніння встановлено, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія.

З відомостей рапорту інспектора І. Підлужна 27.01.2026 близько 23 год 45 хв. за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 3, на підставі в. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Під час проведення процесуальних дій у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд у встановленому законом порядку відмовився шляхом самовільного залишенням місця події (втеча).

Відповідно до пояснень працівника поліції, яий склав протокол про адміністративне правопорушення 27.01.2026 за порушення вимог п. 2. «г» ПДР було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , особу, якого встановлено за посвідченям водія. Під час проведення процесуальних дій, у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від надання відповіді на законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння тривалий час уникав. Після чого скориставшись можливістю сів за кермо, та не зважаючи на дії працівників поліції та їх вимоги залишатися на місці зупинки, з місця події поїхав. Результати переслідування були неуспішними.

Відомостями відеозапису, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб знаходиться припаркований на дорозі загального користування. Поряд з втомобілем знаходиться ОСОБА_1 , якому повідомлено про причини його зупинки, а саме відсутність страхового полісу. Щодо цих обставин, водій ОСОБА_1 , особу якого встановлено за посвідченням водія, особа яка притягається до адміністративної відповідальності не заперечувала. Натомість, двигун зупиненого автомобілю був запущений, а в транспортному засобі, та поряд з ним окрім ОСОБА_1 та працівників поліції нікого не має. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із порушенням водієм вимог правил дорожнього руху у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від надання прямої відповіді на законну вимогу поліцейського особа, яка притягається до адміністративної відповідальності уникала, однак, скориставшись можливістю сів в транспортний засіб та, незважаючи на заборону працівників поліції залишатися на місці зупинки, з місця події втік особисто керуючи транспортним засобом. При цьому належить врахувати, що перед тим, як втекти з місця події ОСОБА_1 пропонував працівникам поліції «вирішити питання», у неправомірний спосіб та не складати протокол про адміністративне правопорушення (відеофай export-mcb0q 17 хв 30 с -18 хв 30 с). Більш того, суд апеляційної враховує, що ОСОБА_1 неодноразово просив працівників поліції його відпустити, заперечуючи щодо вживання алкогольних напоїв, що свідчить про його сталу поведінку з метою уникнути відповідальності. Разом з тим, належить врахувати, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності працівниками поліції неодноразово роз`яснювався порядок проведення огляду, а також можливість та наслідки відмови від проведення цього огляду.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисники не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 обрав для себе спосіб захисту, пов`язаний із запереченням факту вживання алкогольних напоїв, а також зневажаючи процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів шляхом надання пропозицій працівникам поліції щодо не складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, а також після фактичного висловлення пропозиції надання неправомірної вигоди, втік з місця події керуючи транспортним засобом. Переслідування водія ОСОБА_1 результатів не дали, водій з місця події зник. Зазанчені дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності свідчать про те, що ОСОБА_1 в такий спосіб обрав для себе спосіб захисту з метою уникнути відповідальності.

За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності факту керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності є безпідставними та суб`єктивними з огляду на наступне.

З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 і перебуває поряд з автомобілем, який припаркований згідно правил дорожнього руху на дорозі загального користування, однак двигун цього автомобілю запущений, а поряд з транспортним засобом, окрім особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та працівників поліції нікого немає. Разом з тим, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та складено відносно нього постанову поліцейського саме за керування транспортним засобом без страхового полісу. Щодо підстави зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 було повідомлено працівниками поліції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо факту керування не заперечувала. Більш того, ОСОБА_1 просив працівників поліції не провадити відносно нього процесуальних дій та надати йому можливість продовжити рух. Також належить врахувати, що ОСОБА_1 після відмови працівників поліції «вирішити питання» у непроцесуальний спосіб, знаходячись в автомобілі на місці водія, скориставшись тим, що двигун автомобілю запущено, поїхав з місця події перебуваючи за кермом. Наздогнати водія працівникам поліції не вдалось.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції враховує ці обставини процесуально визначальними для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки надають можливість суду фактично встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, який не був застрахований відповідно до вимог чинного законодавства, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушень, які ставляться йому у провину в стані крайньої необхідності належить зазначити наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

З відомостей справи вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зазначає працівникам поліції про біль в нижній частині тулуба, однак викликати екстрену медичну допомогу працівників поліції не просив, про застосування заходів поліцейського піклування на підставі нестерпного болю також не заявляв. Крім того, матеріали справи не містять відомостей про неможливість ОСОБА_1 самостійно звернутися до екстреної медичної допомоги. Не містить таких відомостей і матеріалів справи. Натомість, суд апеляційної інстанції враховує також пряму заборону правилами дорожнього руху керування транспортними засобами в хворобливому стані, на яку фактично посилається сторона захисту. Тобто, водій який знає про перешкоду у керуванні транспортним засобом, пов`язаним із поганим самопочуттям зобов`язаний утриматись від керуванням транспортними засобамм взагалі. Та обставина, що медична документація стосовно хронічної хвороби ОСОБА_1 з`являється у матеріалах справи фактично через 1,5 місяці з моменту події - після ознайомлення професійного захисника з матеріалами справи, та не свідчать про екстерне звернення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за медичною допомогою невідкладно під час події правопорушення, яке ставиться їй у провину, або відразу після неї, враховується судом апеляційної інстанції, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 у цій справі. Такі дії сторони захисту, за вказаних обставин, вочевидь спрямовані на уникненні правопорушником відповідальності, та не можуть бути підставою для визнання цих обставин крайньою необхідністю.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, яке ставиться йому у провину у стані крайньої необхідності є необґрунтованими та суб`єктивними.

Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Браташ О.А. - залишити без задоволення.

Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 15 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков