Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №346/6675/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/6675/25

Провадження № 22-ц/4808/1542/26

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко Карини Віталіївни на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року, постановлене в складі судді Васильковського В.В. в м. Коломия у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник зазначав, що 04.12.2024 року між ОСОБА_1 та позивачем за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1479-5985 (надалі за текстом – «Кредитний договір»). На виконання зазначених вимог, Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A8262, для підписання Кредитного договору №1479-5985 від 04.12.2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 8 400,00 грн.; строк кредитування – 365 днів; базовий період – 28 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; промо-ставка – 0,70 % в день; знижена % ставка – 1,00 % в день; стандартна % ставка: 1.00 % за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору; 0.75 % за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту. Умовами Кредитного договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням Кредитом – фіксована та процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до Додаткової угоди № 1. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед Позивачем, Відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №1479-5985 від 04.12.2024 року шляхом здійснення платежів, зазначених у розрахунку заборгованості за Кредитним договором, що є додатком до Позовної заяви. В подальшому відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України порушив умови Кредитного договору, не повернув в повному обсязі кредит Кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед Кредитодавцем за Кредитним договором. Станом на 22.10.2025 року загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором становить 49 886,20 гривень, а саме: заборгованість за кредитом – 16 409,23 гривень; заборгованість за нарахованими процентами – 24 794,39 гривень; заборгованість за процентами річних на підставі ст 625 ЦК – 8 682,58 гривень.

Із урахуванням наведеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість кредитним договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року, в розмірі 49886,20 грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», заборгованість за кредитним договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року, в розмірі 49886,20 грн, судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Єременко К.В. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав розмір заборгованості доведеним лише на підставі довідки-розрахунку позивача. Розрахунок заборгованості, складений самим позивачем, є одностороннім документом кредитора. Він не є первинним бухгалтерським або банківським документом і не може самостійно підтверджувати правильність кожної складової боргу.

При цьому не перевірено належність первинних доказів фактичного перерахування коштів. Суд послався на копії квитанцій та довідку про перерахування суми кредиту. Кредитодавець як професійна фінансова установа повинен мати належні докази фактичної видачі кредиту: платіжні інструкції, банківські виписки, підтвердження належності картки, дані банку-емітента або інші первинні документи, які дозволяють суду безсумнівно встановити факт отримання коштів саме відповідачем. Вказує, що кредитний договір № 1479-5985 укладений 04.12.2024 року, однак одночасно суд першої інстанції при ухваленні суду послався на квитанцію № 2556913269 від 12.04.2024 року про надання відповідачу кредиту в розмірі 8 400,00 грн. Тобто за текстом рішення кредитні кошти нібито були перераховані ще до укладення самого кредитного договору. Також суд встановив, що додаткова угода до кредитного договору укладена 31.12.2024 року, відповідно до якої кредитодавець зобов`язався надати відповідачу додаткові кошти в розмірі 9 300,00 грн. Водночас у довідці про перерахування, на яку послався суд, зазначено, що переказ 9 300,00 грн був здійснений 21.12.2024 року.

Суд стягнув 49 886,20 грн при фактично наданих 17 700,00 грн кредиту, з яких 24 794,39 грн становлять договірні проценти та 8 682,58 грн — проценти за ст. 625 ЦК України. Отже, додаткові нарахування майже вдвічі перевищують суму отриманого кредиту, а загальна сума стягнення майже утричі перевищує тіло кредиту.

Суд не перевірив, чи відповідає такий розмір нарахувань принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також чи не створює він несправедливого дисбалансу прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу.

При стягненні 8 682,58 грн на підставі ст. 625 ЦК України не встановлено належним чином період та алгоритм їх нарахування, а також не перевірено, чи не призводить їх одночасне стягнення з договірними процентами до подвійного або непропорційного збільшення відповідальності відповідача.

Відповідно до правового підходу Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, за певних обставин надмірний обсяг відповідальності, непропорційний наслідкам порушення, може бути зменшений.

З огляду на співвідношення отриманого кредиту та заявлених до стягнення сум суд мав перевірити можливість зменшення надмірних нарахувань до справедливого та пропорційного розміру.

Крім того договором передбачено базовий період кредитування 28 днів, тому доцільно перевірити можливість обмеження процентів або їх зменшення до розумного та пропорційного розміру

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 x 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судом встановлено, що04.12.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1479-5985 (а.с. 12-28), що підтверджується копією Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором № 1479-5985 (а.с. 37 зворотній, 38).

Відповідно до копії квитанції № 2556913269 від 04.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надано кредит ОСОБА_1 в розмірі 8400 грн. (а.с. 39).

Також судом встановлено, що 31.12.2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 . Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1479-5985, відповідно до умов якої Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику в кредит додаткові грошові кошти в розмірі – 9300 грн. (а.с. 41 зворотній, 42-43), що підтверджується копією Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (а.с. 43 зворотній, 44).

Відповідно до копії квитанції № 2573422444 від 31.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надано кредит ОСОБА_1 в розмірі 9300 грн. (а.с. 40).

Як підтверджено довідкою про перерахування суми кредиту № 1479-5985 від 04.12.2024 року, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 04.12.2024 року здійснило грошовий переказ на банківський рахунок ОСОБА_1 , номер банківської карти: НОМЕР_1 , за допомогою платіжної системи LiqPay, в сумі 8400 грн., та 31.12.2024 року грошовий переказ на банківський рахунок ОСОБА_1 , номер банківської карти: НОМЕР_1 , в розмірі 9300 (а.с. 45).

Позивачем в розрахунку заборгованості за договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року, станом на 22.10.2025 року, загальна сума заборгованості за вказаним договором, становить – 49886 грн. 20 коп., яка складається з: 16409 грн. 23 коп. – заборгованість за основною сумою боргу; 24794 грн. 39 коп. – заборгованість за відсотками; 8682 грн. 58 коп. – залишок за відсотками, на підставі ст. 625 ЦК України (а.с. 46-50).

Укладання вищевказаного договору і факт отримання відповідачем коштів за цим договором сторонами не заперечується.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що умовами Кредитного договору № 1479-5985 від 04.12.2024 року передбачені істотні умови кредитування на суму кредиту 8400 грн з процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом. Крім цього, умовами Додаткової угоди від 31.12.2024 року до Кредитного договору № 1479-5985 від 04.12.2024 року передбачені наступні істотні умови кредитування: сума кредиту – 9300 грн., процентна ставка – 0, 897 % за кожен день користування кредитом. Через невиконання відповідачем умов договору виникла заборгованість 49886 грн. 20 коп., яка складається: 16409 грн. 23 коп. – заборгованість за основною сумою боргу; 24794 грн. 39 коп. – заборгованість за відсотками; 8682 грн. 58 коп. – залишок за відсотками на підставі ст. 625 ЦК України. Вказана заборгованість підтверджується довідкою-розрахунком.

Враховуючи, що відповідач за договором кредиту не виконує взяті на себе зобов`язання за виконання умов кредитного договору, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Матеріалами справи достатньо підтверджено, що 04.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1479-5985 (а.с. 12-28),

04.12.2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надано кредит ОСОБА_1 в розмірі 8400 грн.

31.12.2024 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії № 1479-5985, відповідно до умов якої Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику в кредит додаткові грошові кошти в розмірі 9300 грн..

Відповідно, 31.12.2024 року, позивачем надано кредит ОСОБА_1 9300 грн.

Згідно з умовами п. 2.4. кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит у строк, що становить 365 календарних днів з моменту укладення цієї Додаткової угоди, та на умовах, викладених у Договорі, з урахуванням положень цієї Додаткової угоди, сплатити проценти за користування вказаними грошовими коштами у розмірі та на умовах, передбачених Додатковою угодою, а також сплатити комісію за видачу додаткових грошових коштів у Кредит. Крім того, Позичальник підтверджує зобов`язання сплатити несплачені проценти та несплачену комісію (у випадку їх наявності) у строки та на умовах, викладених у Договорі.

Відповідач не спростував таких обставин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Договір про відкриття кредитної лінії №1479-5985 укладений між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 04.12.2024 року шляхом використання електронного цифрового підпису.

У договорі сторони обумовили усі його істотні умови, тому підписавши його, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати такі умови.

Позивачем надано належні та допустимі докази перерахування кредитних коштів.

Крім того, встановлено, що додаткова угода 1479-5985до договору від 31.12.2024року укладена в спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до копії Розрахунку заборгованості за договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року станом на 22.10.2025 року загальна сума заборгованості становить – 49886 грн. 20 коп., яка складається з: 16409 грн. 23 коп. – заборгованість за основною сумою боргу; 24794 грн. 39 коп. – заборгованість за відсотками; 8682 грн. 58 коп. – залишок за відсотками, на підставі ст. 625 ЦК України.

Таким чином, стягуючи заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у зв`язку з невиконання відповідачем умов договору, виникла заборгованість, яка відповідачем не спростована.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитні кошти були перераховані відповідачу до укладення кредитного договору та додаткової угоди, не відповідають матеріалам справи.

Як убачається з матеріалів справи, надання відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 1479-5985 підтверджується квитанцією № 2556913269, відповідно до якої 04.12.2024 року відповідачу було перераховано 8 400,00 грн. Отже, зазначена операція здійснена саме 04.12.2024 року — у день укладення кредитного договору, а не 12.04.2024 року, як помилково зазначено судом першої інстанції у тексті рішення.

Так само надання додаткових кредитних коштів у розмірі 9300,00 грн підтверджується відповідним доказом про перерахування коштів, з якого вбачається, що фактичний переказ здійснено 31.12.2024 року — у день укладення додаткової угоди. Таким чином, зазначення судом у рішенні дати 21.12.2024 року є технічною помилкою при викладенні змісту доказу.

Отже, матеріалами справи підтверджено послідовність: 04.12.2024 року укладено кредитний договір та цього ж дня за квитанцією № 2556913269 перераховано 8 400,00 грн; 31.12.2024 року укладено додаткову угоду та цього ж дня перераховано додатково 9 300,00 грн.

За таких обставин посилання апелянта на те, що кредитні кошти були надані до укладення відповідних договорів, що нівелює надані позивачем докази, ґрунтується виключно на помилковому зазначенні дат у тексті судового рішення та спростовується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з заборгованості в сумі 8682,58 грн. процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України, необхідно враховувати наступне.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Також, згідно з Законом України «Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є ЦК України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина 2 статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позичальник у період дії воєнного стану звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у зв`язку з чим будь-які нарахування за вказаною статтею підлягають повному виключенню з розрахунку заборгованості.

Стягуючи заборгованість у розмірі 8 682,58 грн на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції помилково не врахував положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Встановлено, що згідно з розрахунком за договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року, станом на 22.10.2025 року нарахування процентів на підставі ст. 625 ЦК України здійснено за період з 22 травня 2025 року по 22 жовтня 2025 року , тобто під час дії воєнного стану, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, звільнення відповідачки від обов`язку сплати заборгованості за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

З огляду на висновок колегії суддів щодо безпідставності нарахування відсотків за статтею 625 ЦК України в період дії воєнного стану, сума у розмірі 8 682,58 грн підлягає виключенню з загального розрахунку заборгованості.

Таким чином, дійсний розмір заборгованості відповідача за договором, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 41 203,62 грн, що складається: заборгованість за кредитом – 16 409,23 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 24 794,39 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 41 203,62 грн. У задоволенні решти позовних вимог на суму 8 682,58 грн необхідно відмовити.

Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, в іншій частині вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судовому рішенні, а зводяться до безпідставних сумнівів у висновках суду, вимог переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд .

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу представника відповідача варто задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині розміру стягнутої кредитної заборгованості, відмовивши в стягнення суми відсотків річних на підставі ст..625 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни оскарженого рішення щодо загальної суми заборгованості з 49886,20 грн на 41 203,62 грн.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що ціна позову у даній справі становила 49886,20 грн. Судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги на суму 41 203,62 грн, що становить 82,60 % ціни позову, тому за подання позовної заяви пропорційно підлягає стягненню 2000, 90 грн (2 422, 40 грн *82.60%). У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача на 17, 40%, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 505,76 грн (2906,88 грн*17.40%)

Отже з врахуванням обов`язку позивача компенсувати судовий збір за подання апеляційної скарги, загальний розмір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви становить 1495,13 грн (2000, 90 грн- 505,76 грн) .

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 359 ЦПК України було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тому, враховуючи, що апеляційним судом рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року в даній справі змінено, його дія в частині, яка залишена без змін, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко Карини Віталіївни задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року в частині визначення розміру загальної заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат – змінити, в частині стягнення суми відсотків на підставі статті 625 ЦК України – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за Кредитним договором Кредитним договором № 1479-5985 від 04.12.2024 року, в розмірі 41 203 (сорок одну тисячі двісті три ) грн 62 коп , судовий збір у розмірі 1495 (одна тисяча чотириста дев`яносто п`ять ) грн 13 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення суми 8 682,58 грн відмовити.

Відновити дію рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2026 року.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Судді: Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

В.М.Луганська