Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №344/23578/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/23578/25

Провадження № 22-ц/4808/1793/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 грудня 2007 року між нею та відповідачем укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 2419.

У шлюбі сторони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що вони намагалися примиритися та зберегти сім`ю, проте такі спроби не дали позитивного результату. На час звернення до суду подружні відносини між ними фактично припинені: вони не ведуть спільного побуту, не мають спільного бюджету, відсутні взаєморозуміння, почуття любові, фізичний та духовний зв`язок, а також спільні погляди на життя та сімейні цінності.

За таких обставин сім`я фактично розпалася, шлюб носить формальний характер, а подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечать інтересам позивачки. На примирення вона не погоджується. Обставин, які відповідно до закону перешкоджали б розірванню шлюбу, не вбачає.

Позивачка також зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо утримання та виховання дітей, а також спір щодо поділу спільного майна, набутого за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу бажає залишити прізвище « ОСОБА_6 ».

З огляду на наведене позивачка просить суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 грудня 2007 року, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 2419, та залишити їй після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_6 ».

Короткий зміст оскаржуваного рішення:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 , розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , який зареєстрований 29 грудня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківським міським управлінням юстиції, свідоцтво серії НОМЕР_1 , актовий запис № 2419.

Після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_1 шлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги на рішення суду:

ОСОБА_2 з таким рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу у якій зазначив, що рішення суду першої інстанції, на його думку, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Апелянт вказує, що під час розгляду справи пояснення щодо обставин справи надавалися лише представником позивачки. У зв`язку з цим у нього виникли сумніви щодо того, чи повною мірою надані представником пояснення відповідають особистій позиції та волевиявленню самої позивачки з питань, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що має намір зберегти шлюб та вважає за необхідне безпосередньо заслухати позивачку щодо спірних обставин справи та її особистої позиції з питань, пов`язаних із припиненням шлюбу.

На його думку, особисте з`ясування позиції обох сторін необхідне для повного та всебічного встановлення обставин справи і ухвалення законного та обґрунтованого рішення щодо можливості збереження шлюбу.

Просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, задовольнити її та скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 07 липня 2026 року про розірвання шлюбу.

Позиція інших учасників справи:

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування заперечень зазначає, що доводи апелянта про надання під час розгляду справи пояснень лише представником позивачки та виникнення у нього сумнівів щодо її особистого волевиявлення є необґрунтованими.

Звернула увагу суду, що відповідно до положень ЦПК України сторона має право брати участь у справі особисто та (або) через представника, а чинне процесуальне законодавство не встановлює обов`язкової особистої участі позивачки у судових засіданнях у справах про розірвання шлюбу.

Посилається на те, що матеріали справи підтверджують волевиявлення позивачки щодо розірвання шлюбу, зокрема подання нею позовної заяви та здійснення відповідних процесуальних дій через представника. Крім того, у матеріалах справи міститься заява позивачки від 03 липня 2026 року, подана безпосередньо перед ухваленням рішення судом першої інстанції, у якій вона підтвердила свої позовні вимоги та наполягала на розірванні шлюбу.

Апелянт не надав жодних доказів зміни позивачкою своєї позиції, відкликання позову чи заперечення проти розірвання шлюбу. На думку позивачки, доводи апеляційної скарги в цій частині грунтуються виключно на припущеннях щодо можливої зміни її позиції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Позивачка також зазначає, що наполягає на припиненні шлюбних відносин, оскільки між сторонами фактично припинено сімейне життя, відсутні почуття любові та поваги, спільний побут і спільний бюджет, а шлюб носить формальний характер. Подальше збереження шлюбу, на її думку, суперечить її інтересам.

Відповідно до статей 24, 56, 110 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин, а позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Тому бажання відповідача зберегти шлюб не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивачка підтверджує свої позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

З огляду на наведене просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишити рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2026 року про розірвання шлюбу без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Сторони у судове засідання не з`явилися. Суд виконав свій обов`язок щодо належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гора Н.Ю. подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю отримання професійної правничої допомоги та укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Суд враховує, що дана справа стосується розірвання шлюбу, а тому її розгляд не потребує обов`язкової участі відповідача в судовому засіданні. Намір відповідача отримати професійну правничу допомогу та необхідність часу для укладення договору з адвокатом без наведення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджають розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та мав можливість завчасно реалізувати своє право на отримання професійної правничої допомоги. Однак, відповідач не подав доказів, які б свідчили про поважність причин, з яких він не міг укласти договір з адвокатом. Відкладення розгляду справи за наведених обставин може призвести до безпідставного затягування її розгляду.

З огляду на наведене, враховуючи належне повідомлення учасників справи, подання позивачкою та її представником заяви про розгляд справи за їх відсутності, а також відсутність об`єктивних підстав для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені обставини справи:

Шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 29 грудня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківським міським управлінням юстиції, свідоцтво серія НОМЕР_1 , актовий запис № 2419 (а.с.5).

У цьому шлюбі у сторін народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8, 20-21).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2026 року надано сторонам строк для примирення у два місяці та зупинено провадження у цій справі до його закінчення (а.с.44-45). Докази про те, що сторони примирилися та позивачка бажає відновити подружні стосунки у матеріалах справи відсутні, навпаки вона вважає, що відповідач свідомо затягує розгляд справи та його процесуальна поведінка перешкоджає вирішенню справи у встановлений законом строк.

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить апеляційний суд:

Статтями 51 Конституції України та 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Згідно з ч. 3ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1статті 110 СК України).

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18 (провадження № 61-1658св20).

Європейський суд з прав людини у справі Фернандес Мартінес проти Іспанії (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 р. зазначив: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов`язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу.

Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись.

Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб.

Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку (в порядку окремого провадження).

Поряд із цим закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя.

Суд першої інстанції, встановивши, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей, а також з`ясувавши, що сімейні відносини між подружжям фактично припинилися та позивачка наполягає на розірванні шлюбу, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому судом першої інстанції вживалися заходи для примирення подружжя та сторонам надавався строк для примирення тривалістю два місяці. Після відновлення провадження у справі позивачка повідомила суд, що примирення між сторонами не відбулося, та наполягала на розірванні шлюбу.

Той факт що відповідач бажає зберегти сім`ю та вважає можливим примирення з позивачкою, не свідчить про можливість збереження шлюбу всупереч чітко вираженій волі одного з подружжя. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування до шлюбу не допускається.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що позивачка не бажає продовжувати шлюбні відносини з відповідачем та після наданого судом строку для примирення свого рішення не змінила. Навпаки, після відновлення провадження у справі позивачка подала заяву, в якій зазначила, що примирення між сторонами не відбулося, та наполягала на розірванні шлюбу.

Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами відбулося примирення, вони відновили спільне проживання, ведуть спільне господарство або фактично продовжують шлюбні відносини. Доказів на підтвердження наміру позивачки продовжувати сімейні відносини з відповідачем також не встановлено.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розірвання шлюбу, дослідив обставини сімейного життя сторін, їхнє фактичне ставлення до збереження шлюбу, врахував категоричне наполягання позивачки на припиненні шлюбних відносин, а також те, що наданий сторонам строк для примирення не призвів до відновлення сімейних відносин. При цьому спору щодо поділу майна подружжя чи визначення місця проживання дітей між сторонами не встановлено.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сімейні відносини між сторонами фактично припинилися, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, а правові підстави для розірвання шлюбу є наявними.

Посилання відповідача на бажання зберегти сім`ю не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки для вирішення питання про розірвання шлюбу має значення не лише бажання одного з подружжя зберегти шлюб, а й наявність взаємної згоди на продовження сімейних відносин.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, а сім`я фактично розпалася, відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам сімейного законодавства.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з розірванням шлюбу і його бажанням продовжити шлюбні відносини. Такі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

Відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області - без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: І.О. Максюта

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.