Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №354/1319/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/1319/25

Провадження № 22-ц/4808/1689/26

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк О. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.

з участю секретаря Кузнєцова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор Фінанс груп» адвоката Шунтова Олександра Михайловича на рішення Яремчанського міського суду від 29 червня 2026 року, у складі судді Ковалюк О. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор Фінанс груп» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович про визнання недійсними договорів дарування,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року представник позивача ТОВ «Командор Фінанс груп» Шунтов О. М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати недійсним фраудаторні договори дарування земельних ділянок, які укладені між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І. 12.05.2011, зареєстровані в реєстрі за № 767 та № 775.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що між ЗАТ «ОТП Банк» (Кредитор) та ОСОБА_3 (Позичальник), укладено кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008 від 04.07.2008, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредит, в розмірі 300 000 доларів США, зі строком погашення 03.07.2018 та сплатою 6 % річних. Також, на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № CMSMEE00/051/2008 від 04.07.2008, між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 , укладено договір іпотеки № PMSMEE00/050/2008, посвідчений 04.07.2008 ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу.

Зобов`язання по вищевказаному кредитному договору Позичальником не виконано та на даний час у ОСОБА_3 наявна заборгованість за ним.

ТОВ «Командор Фінанс груп» набуло права вимоги до ОСОБА_3 по згаданому кредитному договору, на підставі Договору факторингу, укладеному з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 25.10.2023.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло всі права кредитора, на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 27.05.2011, який було укладено з ПАТ «ОТП Банк».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2012 справа № 1915/7665/2012 позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CMSMEEE00/051/2008 від 04.07.2008 в розмірі 354 073,71 дол. США, що еквівалентно 2 827 526,44 грн та пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 100 000 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, перша секція двосекційного житлового будинку житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 із застосуванням процедури продажу - шляхом проведення прилюдних торгів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та його правонаступником ТОВ «Командор Фінанс груп» було вжито заходи щодо встановлення кола спадкоємців та спадкового майна, на яке можна звернути стягнення з метою погашення кредитної заборгованості.

З метою встановлення майна боржника було сформовано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (№ інформаційної довідки 444382038 від 19.09.25) та стало відомо, що 05.11.2019 внесено в реєстр відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 наступного нерухомого майна:

1. незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 1959387426110);

2. нежитлове приміщення, гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 1959361026110);

3. земельна ділянка, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га. (РНОНМ 1959346926110);

4. земельна ділянка, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, площею 0,1028 га. (РНОНМ 1167825726110).

Вказані об`єкти нерухомості (окрім гаражу) набуті відповідачем на підставі договорів дарування, укладених між ОСОБА_1 (сином) та ОСОБА_3 (батьком), зокрема: договору дарування незавершеного будівництва, відсоток готовності якого складає 42 % (сорок два) відсотка, друга секція двохсекційного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та договору дарування земельних ділянок, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, площею 0,1028 га та кадастровий номер 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, які посвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., 12.05.2011 та зареєстровані в реєстрі за № 767 та № 775.

Позивач вказував, що ОСОБА_3 , отримавши кредит, в розмірі 300 000 доларів США у 2008 році не здійснював жодних платежів, відповідно, станом на 12.05.2011(коли вчинялись спірні правочини) була наявна значна заборгованість, яку ОСОБА_3 не мав наміру погашати. Сукупність вищенаведених фактичних обставин справи свідчить про те, що укладення вказаних договорів дарування майна відбулась з метою приховати це майно від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

Зважаючи на фактичні обставини даної справи та з огляду на судову практику, позивач просив про визнання недійсними вищезазначених фраудаторних правочинів.

Рішенням Яремчанського міського суду від 29 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Командор Фінанс груп» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В. І. про визнання недійсними договорів дарування від 12.05.2011 – відмовлено.

Заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Яремчанського міського суду від 09.10.2025 у вигляді накладення арешту на нерухоме майно: незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га.; та земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га – скасовано після набрання даним рішенням законної сили.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Командор Фінанс груп» адвокат Шунтов О. М. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що суд помилково ототожнив строк остаточного повернення кредиту та/або направлення дострокової вимоги з фактом існування зобов`язання боржника перед кредитором. Зобов`язання боржника виникло з моменту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів 04.07.2008. Остаточний строк повернення кредиту визначає кінцевий момент виконання одного з боргових обов`язків, але не означає, що до цієї дати зобов`язання між боржником і кредитором не існує. Станом на 12.05.2011 існував правовий зв`язок боржника з кредитором, а тому боржник мав діяти добросовісно та утримуватись від дій, спрямованих на зменшення майнової маси на шкоду кредитору.

Суд зазначив, що оспорювані правочини було вчинено до пред`явлення позову, за відсутності арештів і заборон, а тому дарувальник нібито не знав і не міг знати про завдання шкоди кредитору. Такий висновок суперечить усталеній практиці Верховного Суду висловленій у постановах від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23, від 20.08.2024 у справі № 947/37261/21, від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20 та ін.

Зазначає, що важливим є не факт подання позову чи накладення арешту, а сукупність обставин: існування зобов`язання боржника перед кредитором; безоплатне відчуження майна; відчуження на користь близького родича; зменшення майнової маси боржника; наявність шкоди кредитору або ускладнення/унеможливлення задоволення вимог.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що станом на 12.05.2011 строк виконання зобов`язання з повернення кредиту ще не настав, відповідно й заборгованості не існувало, а тому дарувальник нібито не міг діяти на шкоду кредитору. Вказаний висновок суперечить правовій природі кредитного зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_3 з моменту укладення кредитного договору № CMSMEE00/051/2008 від 04.07.2008 та отримання кредитних коштів у сумі 300 000,00 доларів США.

Суд першої інстанції також не надав належної оцінки тому, що за договором купівлі-продажу кредитного портфеля від 27.05.2011 заборгованість ОСОБА_3 становила 319 751,20 доларів США, тобто вже через 15 днів після укладення оспорюваних договорів дарування кредитор обліковував значну заборгованість за цим кредитним договором. Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2012 у справі № 1915/7665/12 було встановлено заборгованість за тим самим кредитним договором у розмірі 354 073,71 доларів США та пеню 100 000,00 грн. Вказані обставини спростовують висновок суду про відсутність боргу як такого.

Суд не врахував сукупність ознак фраудаторності, так оспорювані договори мають класичні ознаки фраудаторності: вони є безоплатними договорами дарування; укладені між батьком і сином, тобто між близькими родичами; укладені після отримання боржником значного кредиту у сумі 300 000 доларів США та в період існування його грошових зобов`язань перед кредитором; стосувалися ліквідного нерухомого майна та земельних ділянок, які могли бути використані для задоволення вимог кредитора; фактично призвели до зменшення майнової маси боржника та погіршення можливості кредитора отримати задоволення за рахунок майна боржника.

Також вважає, що суд помилково вважав, що наявність іпотеки та рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки виключає право кредитора оспорювати фраудаторні правочини. Суд дійшов необґрунтованого висновку, що кредитор мав предмет іпотеки, вартість якого нібито перевищувала суму заборгованості, а тому договори дарування не могли завдати шкоди кредитору. Такий висновок суперечить правовій природі позаконкурсного оспорювання фраудаторних правочинів. Наявність іпотеки не припиняє основного зобов`язання та не позбавляє кредитора права на захист від недобросовісного виведення іншого майна боржника. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19.06.2012 про звернення стягнення на предмет іпотеки не було виконане, у зв`язку з мораторієм. Сам факт існування іпотеки не виключає шкоди кредитору, якщо борг не погашено, рішення про звернення стягнення не виконано, а боржник безоплатно вивів інше ліквідне майно на користь близького родича.

Спірні правочини порушили цілісність предмета іпотеки, оскільки за п. 3.2.1.1 договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки до набувача будівель і споруд переходить право користування земельними ділянками площею 0,0300 га та 0,0936 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Суд не надав належної оцінки доводам про порушення цілісності майнового комплексу та юридичної долі землі і розташованої на ній нерухомості, матеріали справи не містять достатніх доказів спростування такої цілісності, їх належної технічної та правової оцінки.

Зазначав, що реальна передача майна не спростовує фраудаторність. Навпаки, саме реальне вибуття майна з власності боржника є тим негативним наслідком, який погіршує становище кредитора.

Суд неправильно застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, порушив вимоги статей 89, 263, 264 ЦПК України щодо оцінки доказів і мотивування рішення, не надав належної оцінки сукупності доказів і доводів позивача.

Апелянт вказує щодо позовної давності, що ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» набуло права вимоги 25.10.2023. Про укладення оспорюваних договорів дарування та реєстрацію майна за відповідачем позивач дізнався з інформаційної довідки № 444382038 від 19.09.2025. Позивач не був стороною договорів дарування, боржник не повідомив кредитора про набуття та відчуження відповідних прав, а тому немає підстав вважати, що позивач або його правопопередники були обізнані про порушення права з 2011 року.

Просить скасувати рішення суду в повному обсязі, ухвалити нове рішення (постанову), яким позов задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Василишин К. В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивач при вчиненні договору факторингу мав поцікавитися станом виконання зобов`язань за кредитним договором, № CM-SMEE00/051/2008 від 04.07.2008 року укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 та наявним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 1915/7665/2012 від 19.06.2012 року, де вже було визначено спосіб виконання зобов`язання – звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури продажу – шляхом проведення прилюдних торгів.

Це рішення набрало законної сили та не виконане з причин, що залежать від стягувача – ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Перебравши в 2023 році право вимоги, яке вже було предметом судового рішення 2012 року та не реалізовувалося у порядку виконавчого провадження, позивач добровільного прийняв на себе всі наслідки попередньої бездіяльності. Спроба визнати договори дарування фраудаторними і звернути стягнення на інше майно, не вичерпавши наданий судом спосіб задоволення чи не оскарживши рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі № 1915/7665/2012 від 19.06.2012 року, фактично спрямована на зміну (розширення) способу виконання остаточного судового рішення 2012 року.

Твердження апелянта про те, що наявність іпотеки не виключає шкоди кредитору, оскільки борг не погашено, а рішення про звернення стягнення не виконано, є безпідставним, оскільки вимога щодо визнання договору дарування фраудаторним фактично спрямована на отримання задоволення поза межами і способом, визначеними остаточним судовим рішенням від 19.06.2012 року, що суперечить принципам правової визначеності та остаточності судового рішення.

Апелянт має безумовне право і доступ на майно, що є предметом іпотечного договору, а попередній кредитор уже почав вчинення дій, які запустили процес звернення стягнення на майно у спосіб, визначений за позовом позивача рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 1915/7665/2012 від 19.06.2012 року шляхом проведення прилюдних торгів на конкретне майно.

Вважає, що апелянт повинен передусім задовольнити свій майновий інтерес через виконавче провадження, відомостей про хід якого ним не було надано.

Посилання на існування мораторію щодо звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотечного договору щодо кредитного договору в іноземній валюті є неприйнятним, оскільки апелянт не позбавлений права здійснити це після завершення мораторію.

Суд правильно виходив із того, що кредитор має реальний, судово підтверджений спосіб задоволення вимог, який не був вичерпаний, у зв`язку з чим конструкція фраудаторного правочину не підлягає застосуванню. Доводи апелянта про неврахування практики Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки наведена ним у апеляційній скарзі судова практика, є нерелевантною у цій справі.

Суд першої інстанції правильно врахував, що на момент укладення договорів дарування остаточний строк виконання кредитного договору ще не настав, остаточним строком повернення кредиту було визначено 03.07.2018.

Позивач повинен був довести які саме платежі були прострочені станом на 12.05.2011, коли виникло прострочення, який розмір заборгованості існував саме на момент укладення кожного договору дарування, чи було спірне майно реально необхідним для задоволення вимог кредитора та ін.

З рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19.06.2012 вбачається, що вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором були направлені лише 23.04.2012 та 27.04.2012, тобто майже через рік після укладення оспорюваних договорів дарування від 12.05.2011, а розмір заборгованості ОСОБА_5 було визначено станом на 20.04.2012.

Позивач не надав доказів, які б дозволяли встановити існування саме станом на 12.05.2011 заборгованості, її конкретний розмір, період виникнення та факт настання прострочення виконання відповідного зобов`язання. Відтак посилання позивача на те, що укладення договорів дарування від 12.05.2011 було спрямоване на ухилення від виконання зобов`язань перед кредитором, ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджене належними доказами.

Апелянт не довів, що договори дарування реально позбавили кредитора можливості задовольнити свої вимоги. Для висновку про фраудаторність недостатньо встановити лише факт переходу майна від боржника до іншої особи. Необхідно встановити, що саме внаслідок цього правочину, майновий стан боржника істотно погіршився, у нього не залишилося іншого майна, кредитор реально втратив можливість задовольнити свої вимоги, існує причинний зв`язок між укладенням конкретного договору та неможливістю виконання зобов`язання. Апелянт таких обставин належними та допустимими доказами не підтвердив.

Позивач не надав доказів та аналіз майнового стану боржника на день укладення договорів дарування, чи мав боржник окрім об`єкта іпотеки ще інше рухоме, нерухоме майно.

Набуття позивачем права вимоги у 2023 році не звільняє його як нового кредитора від обов`язку довести фактичні обставини, що існували у 2011 році.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У засіданні апеляційного суду представник позивача Шунтов О. М. підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Василишин К. В. заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено недобросовісної поведінки відповідача, зловживання правом чи використання правочинів для уникнення виконання зобов`язань. Договори дарування укладені до подання позову про стягнення коштів, при цьому боржник не став очевидно неплатоспроможним, негативних наслідків для позивача не встановлено, а можливість звернення стягнення на предмет іпотеки не була унеможливлена. Відтак ознаки фраудаторності правочинів та доводи про недобросовісність відповідача не підтверджені.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 04.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , укладено кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008, відповідно до якого останньому надано 300 000,00 доларів США сплатою 6 % річних на строк до 03.07.2018.

На виконання п. 3.1 кредитного договору та з метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів за вказаним кредитним договором 04.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки (банківський номер № PM-SMEE00/050/2008), посвідчений 04.07.2008 приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Пилюком В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2756.

Відповідно до умов договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: будинок, перша секція двосекційного житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 , житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3кв.м., який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 15.11.2007. На момент укладання договору загальна вартість предмета іпотеки становить 2 550 000,000 грн.

Пунктом 3.2.1.1. договору іпотеки передбачено, що в разі звернення стягнення на Предмет Іпотеки, до набувача будівель та споруд переходить право користування земельними ділянками: площею 0.0300 га, яка призначена для житлової та громадської забудови та площею 0,0936 га, яка призначена для житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на умовах визначних законодавством України.

Відповідно до договору дарування від 12.05.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який засвідчено приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за № 767, ОСОБА_3 , від мені якого діяла ОСОБА_6 , подарував своєму синові ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва, друга секція двохсекційного житлового будинку (реконструкція складських приміщень), відсоток готовності якого складає 42 % (сорок два) відсотка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,1028 га, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, яка дарується одночасно з об`єктом незавершеного будівництва. Дар об`єкта нерухомості оцінювався сторонами у 232 845,00 грн.

Згідно з договором дарування від 12.05.2011, укладеного між ОСОБА_1 , від мені якого діяла ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , який засвідчено приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І. за № 775, ОСОБА_3 подарував своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, яка призначена для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою АДРЕСА_2 . Дар об`єкта нерухомості сторони оцінили у 11 991,00 грн.

27.05.2011 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОПТ Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого ПАТ «ОПТ Банк» як продавець продав (переуступив) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (згідно Додатку №1), а покупець прийняв такий Кредитний портфель. Факт прийняття підтверджується Додатком №2 до Договору від 27.05.2011.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.06.2012 у справі №1915/7665/12 позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № CM-SMEE00/051/2008 від 04.07.2008 в розмірі 35 4073, 71 дол. США, що еквівалентно 282 7526, 44 грн та пені за прострочення зобов`язання в розмірі 100 000,00 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: - будинок, перша секція двохсекціного житлового будинку житловою площею 103, 5кв.м., загальною площею 297, 3 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 15.11.2007 року на підставі рішення №89 від 30.10.2007 року, із застосуванням процедури продажу – шляхом проведення прилюдних торгів.

25.10.2023 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (Клієнт) та ТОВ «Командор Фінанс груп» (Фактор), укладено Договір факторингу, за яким Клієнт як первісний кредитор передав, а Фактор як новий кредитор прийняв право грошової вимоги, що належать клієнту, і став кредитором за кредитним договором в розмірі заборгованості по кредитному договору. За цим договором фактор одержав право замість клієнта вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до розділу 2 договору факторингу боржником визначено ОСОБА_3 , кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008 від 04. 07.2008.

Як вбачається з інформації, наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2025, право власності на незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 05.11.2019 на ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12.05.2011 № 767, право власності на земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га та на земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га зареєстровано 05.11.2019 на ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 12.05.2011 № 775 та № 767, посвідчених приватним нотаріусом Питлюком В. І.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2025, номер інформаційної довідки 452421420, ОСОБА_3 є власником іпотечного майна, оскільки даний об`єкт нерухомості ніхто не успадкував.

Згідно даних публічної карти України, долученої представником відповідача станом на 23.12.2025 земельна ділянки кадастровий № 2611040300:20:006:0091 площею 0,1028 га розташована під другою секцією житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування, ТОВ «Командор Фінанс груп» посилалось на те, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із частинами 1,3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 дійшла висновку, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 дійшла, зокрема, висновку про те, що правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором № CMSMEEE00/051/2008 від 04.07.2008 забезпечено нерухомим майном – будинком, перша секція двосекційного житлового будинку, яке перебуває у іпотеці позивача, та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3кв.м, та на момент укладання договору оцінювалось у 2 550 000,000 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відчуження ОСОБА_3 іншого належного йому нерухомого майна - об`єкту незавершеного будівництва, друга секція двохсекційного житлового будинку (реконструкція складських приміщень), відсоток готовності якого складає 42 % (сорок два) відсотка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, яка призначена для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , не свідчить про недобросовісність дій боржника чи про його намір унеможливити виконання рішення суду, оскільки виконання кредитного зобов`язання було забезпечене іншим нерухомим майном, переданим в іпотеку, вартість якого на момент укладення іпотечного договору перевищувала суму наданого кредиту.

Виконання зобов`язань за кредитним договором було забезпечене іпотекою житлового будинку, право іпотекодержателя щодо якого перейшло до позивача разом із правом вимоги за кредитним договором. Позивач не надав доказів припинення іпотеки, втрати предмета іпотеки, неможливості звернення на нього стягнення або недостатності його вартості для задоволення вимог кредитора.

За таких обставин сам по собі факт дарування іншого належного боржнику майна не є достатнім для висновку, що саме внаслідок укладення оспорюваних договорів дарування нерухомого майна стало неможливим чи істотно ускладнилося виконання позичальником ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24, від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23.

Безоплатний характер правочину, його укладення між близькими родичами та наявність у дарувальника невиконаного зобов`язання є обставинами, які можуть свідчити про фраудаторність правочину. Водночас такі обставини не мають наперед установленого значення та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.

У цій справі позивач не довів, що оспорювані договори були укладені саме з метою унеможливлення виконання судового рішення та що внаслідок відчуження об`єкта незавершеного будівництва та земельних ділянок боржник став неплатоспроможним або виконання рішення стало неможливим чи істотно ускладнилося. Натомість у матеріалах справи наявні відомості про інше нерухоме майно боржника, передане в іпотеку на забезпечення того самого кредитного зобов`язання, а також судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання в апеляційній скарзі на те, щосуд не надав належної оцінки доводам позивача про порушення цілісності майнового комплексу та юридичної долі землі і розташованої на ній нерухомості є необґрунтованими, оскільки відповідно до умов договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки до набувача будівель і споруд переходить право користування земельними ділянками площею 0,0300 га та 0,0936 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та призначені для житлової та громадської забудови.

Іпотекодавець користується вказаними земельними ділянками на підставі договору оренди земельної ділянки площею 0,0300 га від 10.01.2008 та договору оренди земельної ділянки площею 0,0936 га від 19.12.2006.

Разом з тим, згідно договору дарування від 12.05.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 подарував своєму синові ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва, другу секцію двохсекційного житлового будинку, відсоток готовності - 42 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,1028 га, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, яка дарується одночасно з об`єктом незавершеного будівництва.

ОСОБА_3 , згідно з договором дарування від 12.05.2011, також подарував, ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, яка призначена для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Отже земельні ділянки, які перебували у користуванні іпотекодавця ОСОБА_3 та земельні ділянки подаровані за оспорюваними договорами дарування від 12.05.2011 є відмінними.

Позивачем не надано доказів того, що подаровані земельні ділянки розташовані під першою секцією двосекційного житлового будинку, на який, як предмет іпотеки, рішенням суду звернуто стягнення.

Позивач, посилаючись на технічну неможливість встановлення розташування земельної ділянки про судову земельно-технічну експертизу не просив.

Стороною позивача також не надано будь-яких відомостей щодо виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення оспорюваних договорів дарування нерухомого майна, майновий стан боржника істотно погіршився, в результаті чого кредитор реально втратив можливість задовольнити свої вимоги, що існує причинний зв`язок між укладенням конкретного договору та неможливістю виконання зобов`язання.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порушення прав позивача внаслідок укладення спірних правочинівпозивачем не доведено, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор Фінанс груп» адвоката Шунтова Олександра Михайловича залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 29 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин