Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №346/530/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/530/26

Провадження № 22-ц/4808/1815/26

Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.,

з участю ОСОБА_1 , представника прокуратури Івано-Франківської області,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 липня 2026 року під головуванням судді Сольського В.В. у м. Коломиї у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет П`ядицької сільської ради про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет П`ядицької сільської ради про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем. За час подружнього життя в них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що 31 січня 2025 року вона уклала інший шлюб з ОСОБА_5 у якому народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно наказу Коломийського міськрайонного суду з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в твердій грошові сумі у розмірі 50 відсотків для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.

З 2019 року і по даний час вбачається винна поведінка відповідача щодо свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, адже він не забезпечує дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Ухилення батька від виконання своїх обов`язків полягає також і у тому, що він не піклується про фізичний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, жодного разу не відвідав її, не спілкується з нею, не телефонує, не проявляє батьківської турботи, а також зовсім не цікавиться станом здоров`я доньки.

Позивачка просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_3 про необхідність покращення ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 .

Покладено на орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету П`ядицької сільської ради контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно дочки.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , зазначено про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Предаставник апелянта вказує на те, що відмовляючи у позові, суд вказав про відсутність у матеріалах справи доказів умисного, свідомого невиконання чи недобросовісності виконання відповідачем батьківських обов`язків, а також винної поведінки останнього стосовно доньки. Однак суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її вирішення. Зокрема, під час розгляду справи апелянта наголошувала на тому, що з 2019 року відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо доньки, проявляє повну байдужість, не цікавиться її духовним та фізичним станом здоров`ям, не забезпечує її матеріально, не цікавиться її навчанням та успіхами, не слідкує за її зовнішнім виглядом. Спростувань такої поведінки від батька у матеріалах справи немає, що свідчить про відсутність його інтересу щодо дитини.

Сумніви суду в обґрунтованості висновку органу опіки та піклування не можуть бути підставою для відсутності обставин для позбавлення батьківських прав. Відповідач не спростував у суді висновків цього органу. Позивачка вважає доведеною в суді винну поведінку відповідача щодо свідомого нехтування ним батьківських обов`язків, що полягає також у не спілкуванні з дитиною, відсутності батьківської турботи.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та її інтересів на гармонійний розвиток та належне виховання. Насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 462/7879/23).

На цей час дитина проживає в сім`ї з вітчимом, який також нею опікується і фактично виконує всі батьківські обов`язки нарівні з матір`ю. Тому позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_7 відповідатиме найкращим її інтересам, оскільки такі права виконує інша особа, її вітчим. Оскаржуване рішення не базується на відповідних мотивах, оскільки право на захист може вважатися ефективним лише тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник Івано-Франківської обласної прокуратури Ноняк Т.В. не визнала доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Інші сторони в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що згідно актового запису про шлюб серії І-НМ №187440 17 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_9 ».

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22 березня 2018 року ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 15 січня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 розірвано.

Згідно копії судового наказу від 31 серпня 2018 року з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною відповідного віку.

Згідно копії характеристики від 29.01.2026 року, виданої директором ліцею № 1, ОСОБА_4 навчається у Коломийському ліцеї № 1. За період навчання дитини батько жодного разу не був присутній у закладі освіти та участі у вихованні, навчанні та шкільному житті дитини не брав. З класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся. Вихованням та навчанням дівчинки займаються мама та бабуся.

З копії довідки від 22.12.2015 року, виданої старшим державним виконавцем про те, що заборгованість ОСОБА_3 по аліментах, згідно виконавчого листа № 346/4809/20 станом на 01.12.2025 року становить 29 085 грн.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 31 січня 2025 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 укладено шлюб 31 січня 2025 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_11 .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 19 Конвенції про права дитини, держави - учасниці зобов`язані вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ста. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованні дитини.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків..

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з ч.1 ст. 18, ч.1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні та безсумнівні докази свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки ОСОБА_7 .

Не здобуто судом і підтвердження того, що позбавлення відповідача батьківських прав змінить життя дитини на краще.

Враховуючи, що батьківські права засновані на спорідненості матері чи батька з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. А та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається позивачка, а батько дитини не спілкується, не проявляє зацікавленості в її подальшій долі, не свідчить безумовно про те, що відповідач не бажає приймати участь в утриманні та вихованні дитини, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та втрати інтересу до участі у вихованні дитини, судом не встановлено правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Відмовляючи в позові про позбавлення відповідача батьківських прав, суд на перше місце поставив якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин суд в даній справі не встановив.

Суд вказав про необхідність, не позбавляючи відповідача батьківських прав, надати йому можливість налагодити стосунки з донькою та попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апелянтки про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню своєї доньки і його дії свідчать про це, є необґрунтованими.

Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню своєї доньки. Обґрунтування вимог заявленого позову про позбавлення відповідача батьківських прав не вказують на свідоме умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги про не врахування судом рішення виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 26 лютого 2026 року № 31 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

Суд першої інстанції зазначив, що не погоджується із рішення виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 26 лютого 2026 року № 31щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 ,оскільки цей висновок носить тільки рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав. З такими доводами погоджується також колегія суддів апеляційної інстанції і вважає їх правильними.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

При розгляді справи не встановлено фактичних даних, які б давали підстави вважати, що поведінку відповідача неможливо змінити. Не містить таких даних і поданий висновок виконавчого комітету П`ядицької сільської ради, у якому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність, не позбавляючи відповідача батьківських прав, надати йому можливість налагодити стосунки із донькою і попередив його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини.

Та обставина, що вихованням доньки та її розвитком займається мати, не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у її утриманні та вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батька своїми батьківськими обов`язками.

Враховуючи встановлені по справі обставини, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375,381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин