Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №183/5143/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2406/26 Справа № 183/5143/26 Суддя у 1-й інстанції - Ігольнікова М. О. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Чернецької Олени Анатоліївни в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 173-2, частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП),

за участю:

особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

захисника Чернецької О. А.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілих Бразалук С. С.

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Постановою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 680 гривень.

Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 1020 гривень.

На підставі ст. 36 КУпАП, у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, остаточно накладено на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 1020 гривень.

Стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 665,60 гривень.

Згідно з постановою суду першої інстанції, 17.04.2026 о 09 годині 30 хвилин гр. ОСОБА_1 за місцем свого проживання, а саме в буд. АДРЕСА_1 , вчинив відносно свого сина гр. ОСОБА_2 насильство в сім`ї, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягало у висловлюванні в його сторону нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю гр. ОСОБА_2 (протокол серії ВАВ № 952213 від 17.04.2026).

Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (епізод №1).

Крім того, 17.04.2026 о 08:50 гр. ОСОБА_1 за місцем спільного мешкання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї невістки гр. ОСОБА_3 , 1999 р.н., а саме вчиняв сварку в її присутності, що призвело до погіршення психологічного здоров`я, а саме згідно висновку лікаря невролога у гр. ОСОБА_3 виникла соматоформна вегетативна дисфункція з тривожним синдромом (протокол серії ВАВ № 523850 від 23.04.2026).

Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності кваліфіковано за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (епізод №2).

Крім того, 17.04.2026 о 08:50 гр. ОСОБА_1 за місцем спільного мешкання в АДРЕСА_1 , вчинив сімейну сварку в присутності малолітньої внучки гр. ОСОБА_4 , 2024 р.н., чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, в результаті чого у гр. ОСОБА_4 згідно висновку дитячого невролога ОСОБА_5 , виникла гостра реакція на стрес та призначено лікування (протокол серії ВАВ № 523851 від 23.04.2026) (епізод №3).

Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності кваліфіковано за ч.2 ст. 173-2 КУпАП (епізод №3).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.173-2 КУпАП.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі протоколів про адміністративні правопорушення та врахував у якості доказів вини ОСОБА_1 матеріали, які не були долучені до протоколів про адміністративні правопорушення.

Захисник звертає увагу на дату складання документів, наданих потерпілою стороною, які були враховані судом у якості доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 , а саме зазначені документи складені або до обставин, які викладені у фабулі протоколу, або після (навіть через декілька місяців після вчинення правопорушення), що виключає урахування цих документів в якості доказів.

Вважає, що судом фактично встановлено вину ОСОБА_1 на підставі припущень, оскільки свідки відсутні, протоколи про адміністративні правопорушення складені виключно на поясненнях потерпілих, і судом не враховано, що на ґрунті неприязних стосунків свідчення цих осіб можуть бути не об`єктивними та такими, що фактично надані із мотивів особистої помсти.

Вказує, що консультаційні висновки спеціалістів не є належними доказами, оскільки лікарями не встановлено наявність причинно-наслідкового зв`язку між подією, яка сталась 17.04.2026 та між погіршенням стану здоров`я 16.04.2026, дитина не опитувалася лікарями та не мала змоги пояснити лікарю, що з нею сталося. Вважає, що гострий стрес могла викликати ситуація внаслідок обстрілів з боку російської федерації.

Наголошує, що зазначені документи фактично не містять даних про причинно-наслідковий зв`язок між подіями 17.04.2026 та станами, діагнозами та психічними травмами, які зазначені у цих документах.

Зазначає, що необґрунтованим також є врахування судом першої інстанції у якості доказів фрагментів переписки ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , адже у протоколах про адміністративні правопорушення йдеться виключно про події особистого спілкування, а не спілкування через засоби зв`язку, у тому числі месенджери, яке не має відношення до події адміністративних правопорушень, про які йдеться у протоколах.

Посилається на висновок експерта №1854-26 від 01.06.2026, складений за результатами проведення судової психологічної експертизи у Дніпропетровському науково дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України, проведеної із використанням комп`ютерного поліграфа, який підтверджує відсутність значущих реакцій, які свідчать про те, що він ображав, принижував, словесно погрожував, переслідував, залякував свою невістку ОСОБА_3 . Проте, суд не зазначив, чому поставив під сумнів зазначений висновок експерта.

Зауважує, що самі по собі нецензурні висловлювання, погрози під час сварки, сварки у родині, не формулюють собою домашнє насильство та не утворюють склад адміністративного правопорушення. Оскаржувана постанова не містить посилання на докази, які засвідчили б конкретно, які саме образи та погрози висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи, або що могли завдати таку шкоду. Тобто, суд першої інстанції не встановлював обставини, встановлення яких є обов?язковим у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Позиції учасників апеляційного процесу.

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу захисника та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити. Надав пояснення, відповідно до яких вину не визнає, з протоколами про адміністративні правопорушення не згоден, вважає неналежними надані потерпілими докази на підтвердження його винуватості.

Проте не заперечує існування конфлікту між ним та його сином, який проживає на даний час з дружиною та малолітніми дітьми у його будинку, з приводу витрат на утримання будинку та проживання у ньому родичів невістки. Зазначив, що наявні в їхній родині сварки не можна вважати домашнім насильством з його боку. Стверджує, що в його діях та висловлюваннях був відсутній умисел на завдання будь-якої шкоди потерпілим.

Захисниця просила задовольнити апеляційну скаргу та закрити провадження у справі за відсутності складу правопорушення, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин зазначених правопорушень.

Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні 28.09.2026 пояснила, що вона разом з чоловіком та двома малолітніми дітьми проживає у будинку, належному батькам чоловіка. Протягом тривалого часу батько чоловіка, ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно неї та її чоловіка, ОСОБА_2 у присутності їхньої малолітньої дитини, що виражалося у виганянні їх з дому, в образі нецензурною лайкою, погрозою фізичною розправою її чоловіку, агресивною поведінкою та психологічним тиском з висуванням безлічі претензій різноманітного характеру та створенням штучних конфліктів без об`єктивних причин, що призвело до значного погіршення її стану здоров`я на 9 місяці вагітності, у зв`язку з чим вона потрапила до лікарні. Також зазначила про наслідки такої поведінки ОСОБА_1 для їх малолітньої доньки, які призвели до підвищеної тривожності, емоційного напруження, перебування дитини у стресовому стані. Через таку поведінку ОСОБА_1 , 17.04.2026 її чоловік викликав працівників поліції, якій того ж дня склали протокол про адміністративне правопорушення за заявою ОСОБА_2 , а 23.04.2026 було складено ще два протоколи на підставі подій, які відбувалися 17.04.2026, в одному з яких потерпілою зазначена вона, а в іншому — малолітня ОСОБА_6 .

Потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що протягом тривалого часу між його батьком, ОСОБА_1 , з яким він разом зі своєю родиною (дружиною та малолітніми дітьми) спільно мешкає у приватному будинку, та членами його сім`ї виникали сварки, які дуже негативно впливали на їхній стан здоров`я. 17.04.2026 ОСОБА_1 вкотре почав скандал, під час якого поводив себе агресивно, виганяв його разом з дружиною та малолітньою дитиною з місця проживання та погрожував заселити сторонніх осіб замість них; кричав та змушував вибачитися за дії, які ними не вчинялися, пред`явив фінансові претензії стосовно їх перебування у будинку і претензії стосовно правил поведінки, які він встановлює для всіх на власний розсуд, тим самим порушуючи базові права людини на проживання. Зазначені дії його батька стали приводом для виклику поліцейських, які 17.04.2026 відібравши у нього заяву про вчинене правопорушення склали протокол, зазначивши його потерпілим. 23.04.2026 працівники поліції повторно приїздили до них додому, де вручили ОСОБА_1 терміновий заборонний припис та склали ще два протоколи про адміністративні правопорушення на підставі заяви його дружини, в одному з яких потерпілою є ОСОБА_3 , а в іншому малолітня дитина, ОСОБА_4 . Стверджує про наявність вкрай негативних наслідків для нього та його родини через дії ОСОБА_1 , які полягали у вчиненні домашнього насильства психологічного характеру.

Представник потерпілих адвокат Бразалук С. С. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала доводи, викладені в ній, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції — без змін.

Мотиви апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, доходить наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до положень ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 252 КУпАП докази оцінюються органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

При цьому психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З урахуванням положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство охоплює, серед іншого, словесні образи, погрози, приниження, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи або заподіяння їй психологічних страждань.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Важливо розрізняти самі поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Сварка - гостра суперечка, що супроводжується взаємними докорами, образами, стан, період взаємної ворожнечі, що виникає внаслідок такої суперечки; порушення дружніх взаємин.

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Отже, виходячи із положень чинного законодавства та визначених вище понять слід дійти висновку про те, що домашнє насильство має місце тоді, коли особа завідомо, маючи переважне становище відносно іншого члена сім`ї, використовує це становище поза волею та не інтересів цього члена сім`ї та завдає останньому відповідні негативні наслідки.

Тобто домашнє насильство, у розумінні ст. 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки таке потребує наявності не тільки певного діяння, але й завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Доводи захисника про те, що сам факт сварки, використання нецензурної лайки чи висловлення погроз не може автоматично свідчити про наявність складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, самі по собі є правильними. Водночас у цій справі апеляційний суд не виходить лише з факту наявності побутового конфлікту між членами сім`ї, а оцінює конкретні дії ОСОБА_1 , їх характер, спрямованість та наслідки у сукупності з іншими доказами.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, між ОСОБА_1 , його сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_3 та іншими членами родини дійсно існують складні та конфліктні відносини. Разом з тим сама наявність неприязних чи конфліктних стосунків між сторонами не є підставою для автоматичного відхилення пояснень потерпілих та не свідчить про їх завідомо неправдивий характер.

Апеляційним судом у ході судового засідання безпосередньо досліджувався наданий стороною захисту відеозапис подій від 17.04.2026, який не містить звукового супроводу. Незважаючи на відсутність аудіозапису, із його змісту вбачається, що ОСОБА_1 та інші члени родини, перебуваючи в одній кімнаті (на кухні), перебували у стані очевидного словесного конфлікту, активно жестикулювали та здійснювали рухи руками. При цьому зазначені події відбувалися у присутності малолітньої дитини.

Апеляційний суд при цьому не надає оцінки діям інших членів родини, не встановлює, хто саме був ініціатором конфлікту, та не вирішує питання про можливу неправомірність поведінки інших осіб, оскільки предметом розгляду є виключно питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення в межах фактичних обставин, зазначених у складених щодо нього протоколах про адміністративні правопорушення.

Разом з тим зазначений відеозапис, хоча і не може підтверджувати конкретний зміст висловлювань через відсутність звуку, проте є належним джерелом фактичних даних щодо самої обстановки події, поведінки її учасників та наявності між ними конфлікту. У сукупності з поясненнями потерпілих та іншими матеріалами справи він узгоджується з викладеними у протоколах обставинами щодо конфліктної поведінки ОСОБА_1 .

Оцінюючи обставини, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення щодо кожного з установлених епізодів, апеляційний суд бере до уваги, що ОСОБА_1 інкриміновано вчинення умисних дій психологічного характеру щодо членів своєї сім`ї, які полягали, зокрема, у сварках, висловлюванні нецензурною лайкою, погрозах та іншій конфліктній поведінці.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями потерпілих та узгоджуються з іншими дослідженими судом матеріалами справи. При цьому під час апеляційного розгляду не встановлено обставин, які б давали підстави вважати надані потерпілими пояснення очевидно недостовірними або такими, що спростовуються іншими доказами.

Відсутність сторонніх очевидців конфлікту (незацікавлених осіб) сама по собі не свідчить про недоведеність адміністративного правопорушення, оскільки закон не встановлює обов`язкової вимоги щодо підтвердження домашнього насильства показаннями саме сторонніх свідків. Пояснення потерпілої особи є доказом у справі та підлягають оцінці судом нарівні з іншими доказами.

Посилання захисника на можливу особисту зацікавленість потерпілих у результатах розгляду справи також не є достатньою підставою для автоматичного визнання їх пояснень недостовірними. Вказані доводи підлягають перевірці шляхом зіставлення пояснень із іншими доказами, що й було здійснено судом першої інстанції.

При цьому апеляційний суд погоджується з доводами захисника в тій частині, що окремі медичні документи не можуть самі по собі підтверджувати причинно-наслідковий зв`язок між конкретними висловлюваннями ОСОБА_1 та встановленим у потерпілих станом здоров`я. Водночас ці документи не оцінюються ізольовано, а враховуються лише у сукупності з іншими доказами, що характеризують обставини конфлікту та його наслідки. Вирішальним є не лише час складення відповідного документа, а його зміст, джерело походження, належність, допустимість та взаємний зв`язок з іншими доказами.

Отже, апеляційним судом встановлено, що вина ОСОБА_1 підтверджується поясненнями потерпілих, медичними документами, з яких вбачається, що після зазначених у протоколах подій потерпіла ОСОБА_3 зверталася за медичною допомогою, зазначивши про біль внизу живота, втрату апетиту, приступи панічної атаки, тахікардію після перенесених випадків домашнього насильства, через що перебувала на стаціонарному лікуванні з 17.04.2026 по 04.05.2026., про що свідчить виписка з медичної карти амбулаторного хворого №7353 (т. 1 а. с. 188).

Таким чином, матеріалами справи підтверджені наслідки, які настали після неправомірних дій ОСОБА_1 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2026 працівником поліції Самарівського РВП було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 , який вчинив психологічне насильство за місцем спільного мешкання в АДРЕСА_1 , а саме вчинив сварку в присутності малолітньої дитини, його онуки — ОСОБА_4 , 2024 року народження. Заходи термінового заборонного припису стосовно кривдника полягали у зобов`язанні залишити місце перебування постраждалої особи строком на 10 діб, з 23.04.2026 по 03.05.2026.

Самим ОСОБА_1 зазначений припис не оскаржувався.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника щодо неврахування судом першої інстанції висновку експерта, складеного за результатами проведення судової психологічної експертизи із використанням комп`ютерного поліграфа, апеляційний суд виходить із такого.

Сторона захисту посилається на зазначений висновок як на доказ того, що ОСОБА_1 не ображав, не принижував, словесно не погрожував, не переслідував та не залякував свою невістку ОСОБА_3 та не виганяв її з дому з малолітньою дитиною, ОСОБА_4 , а отже, на думку захисника, у його діях відсутній умисел на вчинення домашнього насильства психологічного характеру.

Однак із таким трактуванням зазначеного висновку апеляційний суд погодитися не може.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються, зокрема, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи в його вчиненні. При цьому жоден доказ не має наперед встановленої сили, а відповідно до ст. 252 КУпАП кожен доказ підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

Сам по собі факт проведення психологічного дослідження із використанням комп`ютерного поліграфа не означає, що отриманий за його результатами висновок має перевагу перед іншими доказами або є безумовним підтвердженням правдивості відповідей особи, яка проходила таке дослідження.

Зміст психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа полягає у реєстрації та аналізі змін психофізіологічних реакцій особи у відповідь на пред`явлені психологічні стимули. Сам по собі поліграф не встановлює юридичних фактів та не здійснює безпосереднього спостереження за подією, яка відбулася у минулому, а результати такого дослідження залежать, зокрема, від сформульованих запитань, методики їх постановки, сприйняття особою змісту запитань та її психофізіологічних реакцій під час дослідження.

Показово, що у нормативних актах, які регламентують проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа, результати такого дослідження визначаються як ймовірні та орієнтувальні. Зокрема, чинні нормативні положення щодо застосування поліграфа прямо виходять із того, що висновки за результатами такого дослідження не мають наперед встановленої сили та підлягають перевірці й оцінці поряд з іншими отриманими даними.

За таких обставин висновок за результатами поліграфного дослідження не може розглядатися як такий, що автоматично спростовує пояснення потерпілих, зміст протоколів про адміністративні правопорушення, відеозапис події та інші матеріали справи.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на принципову відмінність між питаннями, які можуть бути предметом психофізіологічного дослідження, та питанням про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Питання про те, чи вчинив ОСОБА_1 конкретні дії щодо потерпілих, чи мали ці дії характер психологічного насильства, чи була ними заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілих та чи містять вони склад адміністративного правопорушення, є предметом судової оцінки на підставі всієї сукупності доказів, а не питанням, яке може бути остаточно вирішене шляхом реєстрації психофізіологічних реакцій особи.

Сама по собі відсутність під час поліграфного дослідження певних значущих психофізіологічних реакцій на поставлені запитання не означає встановлення об`єктивної відсутності відповідних подій. Такий результат не підтверджує, що відповідні висловлювання або інші дії особою не вчинялися, а свідчить лише про характер психофізіологічного реагування особи на конкретні стимули в умовах проведеного дослідження.

Окремо апеляційний суд вважає необхідним звернути увагу на порядок документування зазначених подій.

Із матеріалів справи вбачається, що події щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 відбувалися фактично в один час, в одному місці та в межах одного конфлікту між членами однієї сім`ї. За таких обставин складання окремого протоколу щодо кожного члена родини, який перебував під час одного конфлікту, саме по собі не створює множинності адміністративних правопорушень.

У даному випадку правильним є розмежування не кількості осіб, які набули статусу потерпілих, а кількості самостійних протиправних діянь, їх часу, місця, спрямованості та об`єктивної сторони.

Сукупність досліджених доказів є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_1 17 квітня 2026 року вчинив умисні дії психологічного характеру щодо ОСОБА_2 , які виразилися у нецензурній лайці та погрозах фізичною розправою, а також умисні дії психологічного характеру щодо ОСОБА_3 під час сімейного конфлікту, який відбувався у присутності малолітньої ОСОБА_4 .

Отже, в діях ОСОБА_1 наявні склади адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Разом із тим матеріали справи не містять достатніх доказів для кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Як убачається з постанови суду першої інстанції, 17 квітня 2026 року близько 08 год. 50 хв. ОСОБА_1 за місцем спільного проживання в АДРЕСА_1 вчинив сімейну сварку у присутності своєї малолітньої онуки ОСОБА_3 , 2024 року народження, у зв`язку з чим його дії були кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 173-2 КУпАП відповідальність за цією нормою настає за вчинення діяння, передбаченого ч. 1 цієї статті, саме стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Таким чином, сам факт перебування малолітньої дитини у присутності конфлікту між дорослими членами сім`ї не є достатнім для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Для такої кваліфікації необхідно встановити, що відповідні умисні дії психологічного характеру були спрямовані безпосередньо щодо малолітньої чи неповнолітньої особи.

У цьому випадку з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 вчиняв конкретні умисні дії психологічного характеру безпосередньо щодо ОСОБА_4 . Натомість встановлені обставини свідчать про виникнення конфлікту між дорослими членами сім`ї, який відбувався у присутності малолітньої дитини.

За таких обставин перебування ОСОБА_4 під час зазначеного конфлікту не змінює спрямованості дій ОСОБА_1 та не є достатньою підставою для кваліфікації цих дій за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

За таких обставин дії ОСОБА_1 у відповідній частині підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП як домашнє насильство психологічного характеру щодо ОСОБА_3 , вчинене у присутності малолітньої ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_3 має передбачений законом статус потерпілої особи, однак зазначена обставина не утворює окремого складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, є помилковим, а постанова суду в цій частині підлягає зміні шляхом перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП на ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Оскільки після перекваліфікації всі встановлені щодо ОСОБА_1 правопорушення передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, остаточне адміністративне стягнення має бути визначене в межах санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Враховуючи характер вчинених правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, дані про особу ОСОБА_1 , а також необхідність призначення стягнення в межах санкції закону, апеляційний суд вважає за необхідне визначити остаточне адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

За таких обставин апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції — зміні в частині правової кваліфікації одного з епізодів та розміру остаточного адміністративного стягнення.

При цьому висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за встановленими обставинами в цілому є правильним та підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Чернецької Олени Анатоліївни задовольнити частково.

Постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1, ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення — змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП на ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та вважати притягнутим до відповідальності за вказаною статтею з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680, 00 гривень (шістсот вісімдесят гривень 00 копійок).

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. П. Піскун